Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 344/11056/14-ц

провадження № 61-2638св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 липня 2015 року у складі судді Польської М. В. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2016 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Меленко О. Є., Васильковського В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю, виключення із спадкового майна 1/2 частини квартири та 1/2 частини грошових коштів та визнання права власності на 1/2 частини квартири та грошових вкладів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що із січня 1997 року по 15 листопада 2011 року вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4, що встановлено рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2014 року.

За час спільного проживання ними придбано квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 серпня 2005 року, право власності на яку оформлено на ім'я ОСОБА_4, а також відкрито карткові рахунки на ім'я ОСОБА_4 у АТ «РайффайзенБанк Аваль» на суму 32 818,08 грн та у ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 83 737,39 грн.

Посилаючись на те, що вказана квартира та грошові кошти входять до складу спільного сумісного майна, просила суд: визнати квартиру АДРЕСА_1 та грошові вклади спільною сумісною власністю подружжя; виключити зі спадкового майна 1/2 частини квартири та 1/2 частини грошових вкладів; визнати за нею право власності на 1/2 частини спірної квартири та на 1/2 частини грошових вкладів ОСОБА_4 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 16 409 грн 04 коп. та у ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 41 868,69 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 липня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що за життя ОСОБА_4 спірне майно не було визнано у встановленому законом порядку спільною сумісною власністю та таким, що придбано за спільні кошти подружжя, також не було визначено частки у спірній квартирі. У зв'язку із цим суд дійшов висновку, що після смерті особи визнання права власності на майно регулюється з урахуванням книги 6 ЦК України щодо спадкового права.

Також суд першої інстанції, зіславшись на повідомлення Хмельницького бюро технічної інвентаризації від 10 червня 2015 року, вважав доведеним той факт, що ОСОБА_4 придбав спірну квартиру за особисті кошти, а вклади на банківських рахунках не входять до складу спадщини, оскільки є особистою власністю спадкодавця.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

Визнано грошові вклади ОСОБА_4 у банках: АТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 32 818 грн 08 коп та ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 83 737 грн 39 коп. об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини грошового вкладу в АТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 16 409 грн 04 коп., на 1/2 частини грошового вкладу в ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 12 943 грн 27 коп. та на 1/2 частини грошового вкладу в ПАТ КБ «ПриватБанк» на суму 28 925 грн 42 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2015 року стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судові витрати - по 423 грн 26 коп. з кожної на користь ОСОБА_1

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2016 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2015 року в частині вимог про визнання квартири та грошових вкладів спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 частини спірного майна скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляду до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 липня 2015 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частини спірної квартири та 1/2 частини сум банківських вкладів, зокрема, того, що вона брала участь у купівлі спірної квартири та формуванні цих вкладів особистими коштами.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2016 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належну оцінку доказам у справі. Судами не було враховано те, що спірна квартира була придбана за рахунок спільних коштів її та ОСОБА_4, а також те, що вона придбала в інтересах сім'ї побутову техніку та сплачувала комунальні послуги, що підтверджується долученими нею квитанціями та чеками. Не було також враховано судом і того, що на рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк» знаходились і її кошти, які вона протягом 6 років отримувала із власних заробітків. Також вважає передчасним висновок суду про те, що кошти, одержані від продажу ОСОБА_4 квартири у м. Хмельницькому, були використані на купівлю спірної квартири, оскільки у документі, наданому Хмельницьким БТІ, відсутня інформація про вартість квартири. Окрім того, зазначає, що судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки показанням свідків, які були допитані в судовому засіданні.

Ухвалою від 28 вересня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 грудня 2016 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю, виключення із спадкового майна 1/2 частини квартири та 1/2 частини грошових коштів та визнання права власності на 1/2 частину квартири та грошових вкладів призначено до судового розгляду.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 січня 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 30 серпня 2005 року. Позивач у спірній квартирі зареєстрована не була.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2014 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю з січня 1997 року до 15 листопада 2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 у 2002 році отримав у порядку спадкування після смерті своєї матері - ОСОБА_7 квартиру у АДРЕСА_2.

29 липня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири.

30 серпня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку, що для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин між чоловіком та жінкою, об'єктом права спільної сумісної власності необхідні докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

На майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України («Право спільної сумісної власності подружжя»).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Відповідно до статтей 60, 61 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключення з цивільного обороту.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

За змістом статтей 69, 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Враховуючи, що рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2014 року у справі № 0907/7784/2012 встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю з січня 1997 року до 15 листопада 2011 року, спірне майно, набуте ними у цей період, є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, і на це майно поширюються положення глави 8 СК України («Право спільної сумісної власності подружжя»).

Вимоги статей 60, 179, 213, 214, 301 ЦПК України 2004 року зобов'язують суд з'ясувати обставини, які обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.

Виходячи із презумпції спільності майна подружжя та положень статті 74 СК України, обов'язок довести належність спірного майна особисто ОСОБА_4 покладається на відповідачів.

Належних доказів на підтвердження того, що спірна квартира була набута ОСОБА_4 у власність без участі ОСОБА_1, відповідачами суду не надано. Там, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_4 придбав спірну квартиру виключно за рахунок коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_2, успадкованої ним після смерті його матері - ОСОБА_7

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області, відмовляючи у задоволенні позову рішенням від 23 липня 2015 року та Апеляційний суд Івано-Франківської області, залишаючи дане рішення суду без змін ухвалою від 05 липня 2016 року, не звернули уваги на фактичне визнання рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2014 року у справі № 0907/7784/2012 шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з січня 1997 року до 15 листопада 2011 року, що вказує на належність позивачу 1/2 частини майна, набутого ними за цей період, незалежно від того, що воно зареєстроване за ОСОБА_4

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України року щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених частиною четвертою статті 411 ЦПК України підстав.

Відповідно до частини першої статті 415 ЦПК України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2016 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є.В. Синельников

Ю. В. Черняк