Справа № 22- 1804 - 2009 р. Головуючий у 1-й інст. – Кушнір О.Г.
Категорія № 57 Доповідач - Оніпко О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2009 р. м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді - Оніпко О.В.
Суддів - Шеремет А.М. , Шимківа С.С.
При секретарі - Омельчук А.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду від 21 вересня 2009 р. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю, стягнення моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про зобов»язання не чинити перешкод у користуванні права власності на 1/ 4 частини льоху та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів , -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Здолбунівського районного суду від 21 вересня 2009 р. позов ОСОБА_3 задоволено частково : зобов»язано ОСОБА_1 та ОСОБА_4 усунути перешкоди у здійсненні позивачкою права користування приміщенням погребу по вул. Садовій № 14 у м. Здолбунові, позначеного літерами « Пг» шляхом звільнення цього приміщення. Стягнуто з відповідачів на користь позивачки 3 000 грн. моральної шкоди.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1та ОСОБА_2 – відмовлено.
В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають його незаконним, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судом не взято до уваги , що право власності у ОСОБА_7, яке перейшло до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їхніх дітей 8.04.2003 р., виникло ще 7.06.1993 р. на підставі свідоцтва від 7.06.1993 р. № 138 , а право власності ОСОБА_8 на нерухоме майно , яке перейшло до ОСОБА_3 15.05.2001 р., виникло 31.06.1995 р. на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31.08.1995 р.
До вказаних дат користувачем будинків була Рівненська дистанція цивільних споруд Львівської залізниці.
Згідно з договором купівлі-продажу від 8.04.2003 р. він з дружиною та дітьми купили вказаний будинок і у техпаспорті зазначено , що їм у рівних частках належить також і право власності на 1/ 4 частину господарської будівлі – льоху, позначеному літерою «В».
Вважають, що зазначена у їхньому техпаспорті 1/ 4 частина льоху «В» і є частиною погрібу «Пг», власником якої був ОСОБА_7 і ОСОБА_9 безпідставно було передано у власність весь погріб, а тому посилання суду на генеральний план ( схему), оціночний акт від 28.01.1959 р., план присадибної ділянки від 27.11.1980 р., як на докази підставності позовних вимог ОСОБА_3, є незаконними, і вказані документи не можуть стверджувати право її власності.
Незаконна передача у власність ОСОБА_8 спірного майна та подальше незаконне прийняття ОСОБА_3 у спадщину цього майна є підставою для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Суд не врахував цих обставин, фактично позбавив їх права власності на спірне майно, хоча ОСОБА_3 не зверталася до суду з вимогами про визнання частково недійсним договору купівлі – продажу. Просили скасувати рішення, ухвалити нове, яким їхні позовні вимоги задовольнити, у задоволенні позову ОСОБА_3 – відмовити.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та вимог, заявлених у суді 1-ї інстанції, апеляційний суд приходить до висновку про її часткове задоволення та часткову зміну рішення суду 1-ї інстанції , виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.05.2001 р. ОСОБА_3 є власником АДРЕСА_1.
До складу вказаного будинку входять також сарай, позначений літерою б , погріб «Пг « та огорожа № 1.
Попередніми власниками вказаного будинку були ОСОБА_9 та ОСОБА_10 згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 31.06.1995 р. Рівненською дистанцією цивільних споруд Львівської залізниці.
Відповідач ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їхні неповнолітні діти є власниками (кожний по 1/ 4 частці ) АДРЕСА_2, на підставі договору купівлі- продажу, укладеному між ними та ОСОБА_7 8.04.2003 р., якому вказаний будинок належав на підставі свідоцтва № 138, виданого Рівненською дистанцією цивільних споруд Львівської залізниці 7.06.1993 р.
У даному договорі ( а.с. 36) зазначено, що до складу будинковолодіння входять надвірні будівлі – «Б» - сарай, 1/ 4 «В» - льох та вбиральня «Г».
З наданої ксерокопії 1-ї сторінки технічного паспорту на будинок, належний ОСОБА_1 та членам його сім»ї ( а.с. 37 ) дійсно зазначено господарську споруду - 1/ 4 «В» льоху. Інших документів та доказів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в обгрунтування їхніх позовних вимог суду не надано.
Однак вказана будівля відсутня на плані земельної ділянки за адресою вул. Міцкевича, № 30 (а.с. 100), а за параметрами, вказаними у техпаспорті, площа 1/ 4 «В» льоху становить 10, 5 кв. м.
Судом встановлено, що погріб під літерами « Пг», за який виник спір між сторонами, розмірами 7, 2 м х 7, 6 м , площею 56, 1 кв. м з часу забудови будинку ( 1951 р.) знаходився на земельній ділянці по АДРЕСА_1.
Вказана обставина стверджується матеріалами справи, а саме : інвентаризаційною справою 1959 р, генеральним планом (схемою) , оціночним актом від 28.01.1959 р., планом присадибної ділянки від 27.11.1980 р. , техпаспортом будинковолодіння , належного позивачці ( а.с. 89, 91, 100, 132-145, 150).
Також, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції у рішенні і це стверджується матеріалами справи, межі земельної ділянки, що належить позивачці на підставі державного акту на право приватної власності на землю, фактично відповідають розмірам , вказаним у цьому акті.
Таким чином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано суду жодного доказу в обгрунтування своїх зустрічних позовних вимог і посилання останніх на те, що погріб «Пг», розташований на ділянці ОСОБА_3 та 1/ 4 «В» льоха , є одним і тим самим господарським приміщенням, спростовуються вищенаведеними доказами.
У зв»язку з наведеним, суд 1-ї інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 та зобов»язав відповідачів не чинити їй перешкод у користуванні її власністю та відмовив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні їх зустрічного позову .
Однак, що стосується стягнення з відповідачів солідарно на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 3 000 грн. за порушення її прав, як власника спірного приміщення, то в цій частині рішення підлягає зміні і на думку апеляційного суду, враховуючи характер порушення та виходячи із засад розумності та справедливості, вказаний розмір підлягає зменшенню з 3000 грн. до 500 грн. , які підлягають до стягнення зі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у рівних частках .
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, ст. ст. 23 , 391, 1167 ЦК України, колегія суддів, –
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – задовольнити частково.
Рішення Здолбунівського районного суду від 21 вересня 2009 р. в частині стягнення з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_3 моральної шкоди – змінити, зменшивши розмір стягуваної з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди з 3 000 грн. до 500 грн. у рівних частках, в решті рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.
Головуючий
Судді