Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 2-921/09

провадження № 61-9887св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - територіальна громада м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради,

третя особа - орендне підприємство «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 11 грудня 2012 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Ломейко В. О., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу № 2-921/09 призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 2-921/09 передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, третя особа - орендне підприємство «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», у якому просила визнати право власності на об'єкт нерухомого майна, який утворився внаслідок реконструкції та об'єднання квартир АДРЕСА_1, скасувати попередню реєстрацію права власності, яка була проведена на підставі договорів купівлі-продажу від 25 січня 2008 року.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договорів купівлі-продажу від 25 січня 2008 року АДРЕСА_2 У подальшому квартири були об'єднані в одну та стали використовуватися разом з нежилим приміщенням цокольного поверху (кафе), до них також самовільно добудовано прибудову. Належні їй приміщення складаються з кімнат загальною площею 117,5 кв. м.

Зазначає, що на теперішній час виникла необхідність реєстрації права власності на цей об'єкт нерухомого майна, тому просила позов задовольнити.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано об'єкт нерухомого майна, який утворився внаслідок реконструкції та об'єднання квартир АДРЕСА_3 з нежилим приміщенням цокольного поверху (кафе) АДРЕСА_4 загальною площею 117,5 кв. м.

Присвоєно нежилому приміщенню цокольного поверху (кафе), яке утворилося внаслідок реконструкції та об'єднання квартир АДРЕСА_5 з нежилим приміщеннямцокольного поверху (кафе), загальною площею 117,5 кв. м. номер, а саме: приміщення АДРЕСА_6

Визнано за ОСОБА_3 право власності на приміщення АДРЕСА_7, загальною площею 117,5 кв. м.

Скасовано попередню реєстрацію права власності, яка була проведена на підставі договорів купівлі-продажу від 25 січня 2008 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що таке перепланування не впливає на стан несучих конструкцій; деформацій в приміщенні і в будинку не виявлено; прибудова виконана з додержанням будівельних норм та правил. Внаслідок визнання права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване, права інших осіб не порушуються.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 грудня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Скасовано право власності ОСОБА_3 на об'єкт нерухомого майна, який утворився внаслідок реконструкції та об'єднання квартир АДРЕСА_8 з нежилим цокольним поверхом (кафе), загальною площею 117,5 кв.

Поновлено ОСОБА_3попередню реєстрацію права власності на квартири АДРЕСА_9 які були проведені на підставі договорівкупівлі-продажу від 25 січня 2008 року.

Апеляційний суд виходив із того, що визнання судом права власності на самочинне будівництво можливе лише у тому разі, якщо в прийнятті такого об'єкта в експлуатацію було незаконно відмовлено та за умови дотримання вимог, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_3 до відповідного органу та його незаконної відмови в прийнятті її об'єкта нерухомого майна в експлуатацію.

У червні 2017 року ОСОБА_4 (особа, яка не брала участі у справі) подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі та яка не мала права на апеляційне оскарження, оскільки суд першої інстанції не вирішив питання про її права та обов'язки. Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» обґрунтовувало подання апеляційної скарги наявністю двох договорів іпотеки, проте відповідно до договору про відступлення права вимоги від 26 листопада 2010 року та договору купівлі-продажу кредитного портфеля, це товариство відступило право вимоги публічному акціонерному товариству «ОТП Факторинг Україна». Крім того, на час ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у справі спірне нерухоме майно вже було реалізоване на прилюдних торгах, проведених виконавчою службою, а тому права банку порушені не були.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

19 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суди встановили, що на підставі договорів купівлі-продажу від 25 січня 2008 року ОСОБА_3 належать на праві власності квартири АДРЕСА_10.

У позовній заяві ОСОБА_3 зазначає, що зазначені квартири об'єднані в одне приміщення, до якого добудовано прибудову та які разом використовуються як нежиле приміщення цокольного поверху (кафе). Посилаючись на положення статті 376 ЦК України, просила визнати за собою право власності на об'єкт нерухомого майна, що утворився внаслідок реконструкції та добудови. Зазначала, що права інших осіб при цьому не порушуються.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступає умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

Згідно із частиною п'ятою статті 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» (у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій».

ОСОБА_3 не надала відомостей про звернення до відповідних органів з приводу прийняття в експлуатацію створеного внаслідок реконструкції об'єкта нерухомого майна, а також з приводу переведення майна жилого фонду у нежитловий, тому правильним є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» не мало права на апеляційне оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2009 року, оскільки 26 листопада 2010 року відступило право вимоги публічному акціонерному товариству «ОТП Факторинг Україна».

Проте відповідно до статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) питання відкриття апеляційного провадження у справі вирішується суддею-доповідачем шляхом постановлення ухвали, яка не підлягає оскарженню. Зазначені у касаційній скарзі обставини не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_4, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення її без задоволення та залишення без змін рішення апеляційного суду Запорізької області від 11 грудня 2012 року, оскільки судове рішення законне та обґрунтоване.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 11 грудня 2012 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 11 грудня 2012 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

СуддіН. О. Антоненко

В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат