копія
Справа № 2-а-9707/09/2270/1
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2009 року Хмельницький окружний адміністративний суд
в складі:
головуючого судді Блонського В.К.,
суддів Савчука Р.І.,
Михайлова О.О.,
при секретарі Варченко В.В.,
за участі:
представника відповідача Новикова О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання незаконним звільнення з військової служби та зарахування періоду незаконного звільнення до загальної вислуги років,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася в суд з позовом до відповідача в якому просить визнати незаконним наказ командира військової частини 33874 від 10 вересня 1999 року № 164 в частині звільнення позивача з військової служби та зарахувати період незаконного звільнення з 10 вересня 1999 року по 22 грудня 2000 року до загальної вислуги років.
Свій позов позивач мотивує тим, що з 04 жовтня 1990 року по 10 вересня 1999 року вона проходила військову службу у військовій частині 03347 та 10 вересня 1995 року народила дитину. З часу народження дитини позивачу була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, термін якої закінчився 10 вересня 2008 року. В зв’язку з хворобою дитини за висновком лікарів позивачу було продовжено перебування у відпустці по догляду за дитиною на один рік. В послідуючому в зв’язку з хворобою дитини позивачу було надано висновок лікарів про необхідність продовження відпустки по догляду за дитиною. Звернувшись з таким висновком до своєї військової частини позивач дізналась про те, що вона була переведена до військової частини 33874 та наказом командира цієї частини за № 164 від 10 вересня 1999 року вона звільнена з військової служби в зв’язку з скороченням. Таке звільнення позивач вважає незаконним, так як вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною, та є матір’ю одиначкою, тому необхідно зарахувати їй період з дати звільнення, тобто з 10 вересня 1999 року по дату поновлення на військовій службі, тобто до 22 грудня 2000 року до загальної вислуги років як військовослужбовцю.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, пояснивши суду, що з 04 жовтня 1990 року по 10 вересня 1999 року вона проходила військову службу у військовій частині 03347 та 10 вересня 1995 року народила дитину. З часу народження дитини позивачу була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, термін якої закінчився 10 вересня 2008 року. В зв’язку з хворобою дитини за висновком лікарів позивачу було продовжено перебування у відпустці по догляду за дитиною на один рік. В послідуючому в зв’язку з хворобою дитини позивачу було надано висновок лікарів про необхідність продовження відпустки по догляду за дитиною. Звернувшись з таким висновком до своєї військової частини позивач дізналась про те, що вона була переведена до військової частини 33874 та наказом командира цієї частини за № 164 від 10 вересня 1999 року вона звільнена з військової служби в зв’язку з скороченням. Таке звільнення позивач вважає незаконним, так як вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною, та є матір’ю одиначкою, тому необхідно зарахувати їй період з дати звільнення, тобто з 10 вересня 1999 року по дату поновлення на військовій службі, тобто до 22 грудня 2000 року до загальної вислуги років як військовослужбовцю.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав повністю, пояснивши суду, що у задоволені позову позивачу необхідно відмовити, тому що позивачем були пропущені строки звернення до суду.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивач з 05 жовтня 1990 року наказом № 196 від 05.10.1990 року була прийнята на військову службу у в/ч 03347 де перебувала на службі до 01.07.1999 року. Наказом № 112 від 01.07.1999 року переведена в розпорядження командира в/ч 33874 з 01.07.1999 року, де наказом цього ж командира № 164 від 10.09.1999 року була звільнена з військової служби в запас по скороченню штатів. Наказом № 202 від 22.12.2000 року Хмельницького М В К призвана на військову службу за контрактом з 22.12.2000 року на якій перебуває по теперішній час.
В період проходження військової служби у в/ч 03347 позивач народила дитину – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно отримала відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. У зазначеній відпустці позивач перебувала до 10 вересня 1998 року.
На підставі консультативного висновку лікарської контрольної комісії Хмельницької міської поліклініки позивачу була продовжена відпустка по догляду за дитиною до 10.09.1999 року, та за висновком лікарської контрольної комісії від 14.06.1999 року позивач мала право на продовження такої відпустки до 10.09.2000 року, але в період її перебування у відпустці по догляду за дитиною позивач 10.09.1999 року була звільнена з військової служби.
Відповідно до ч. 6 ст. 179 КЗпП України, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Згідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – ч. 6 ст. 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини – інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.
Із довідки Хмельницького міського відділу реєстрації актів цивільного стану населення від 14.01.2004 року № 5 – 69 та довідки управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 30.12.2003 року № 7849 вбачається, що позивач є одинокою матір’ю та була такою на дату звільнення із військової служби.
Аналіз вказаних обставин дає суду підстави вважати, що позивач була незаконно звільнена з військової служби в запас по скороченню штатів наказом командира в/ч 33874 № 164 від 10.09.1999 року в період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною за підстав передбачених ч. 6 ст. 179 КЗпП України, та як одинока мати.
Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Представником відповідача заявлено клопотання про відмову позивачу у задоволенні позову так як нею пропущено строки звернення до суду.
Строк звернення до адміністративного суду встановлений ч. 2 ст. КАС України, а саме: для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Із пояснень позивача вбачається, що вона взнала про порушення свого права при звільненні до 2006 року і зверталась до відповідних органів про його поновлення, але в усній формі. Письмово вона звернулася вперше 8.09.2006 року до командування в/ч А 4239 із відповідним рапортом.
Причиною пропущення строку звернення до адміністративного суду позивач називає неодноразові свої звернення в різні інстанції з вимогою про поновлення свого порушеного права та відповідними обіцянками про позитивне вирішення проблеми. Разом з тим вивчення письмових матеріалів наданих позивачем дає суду підставу вважати, що позивачем зазначений строк пропущений без поважних причин. Так на рапорт позивача від 8.09.2006 року до командування в/ч А 4239 відповідь позивачу була надана 5.10.2006 року. Командуванням в/ч А 4239 було направлено клопотання до командування Сухопутних військ Збройних Сил України про скасування наказу командира в/ч 33874 про звільнення позивача з військової служби в запас по скороченню штатів, на що листом від 23.04.2007 року було отримано відмову. Слідуюче звернення позивача було адресоване Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України 21 липня 2008 року, тобто уже з перервою більше одного року.
Послідуюче листування позивача із відповідними інстанціями свідчить про те, що позивач мала можливість звернення до суду в установлені законом строки, але не зробила цього.
Причини відсутності звернення позивача до суду в період до 8.09.2006 року у судовому засіданні встановити неможливо, так як відсутні будь – які письмові докази щодо того чи зверталася позивач до відповідних органів про поновлення свого права в той період, чи не зверталася, але виходячи із її пояснень зрозуміло, що вона знала про незаконність свого звільнення.
Суд, виходячи із фактичних обставин справи та пояснень позивача приходить до висновку, що позивачу необхідно відмовити у задоволені позову в зв’язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 86, 99, 100, 159 – 163, 167, 256 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
У задоволені позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі – з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
В повному обсязі постанова виготовлена 24 грудня 2009 року.
Постанова не набрала законної сили.
Головуючий суддя В.К.Блонський
Судді Р.І.Савчук
О.О.Михайлов
З оригіналом згідно
Суддя В.К.Блонський