Справа № 426/4370/15-ц

РІШЕННЯ

іменем України

16 травня 2018 року м.Сватове

Сватівський районний суд Луганської області у складі:

головуючого - судді Скрипника С.М.,

за участю секретаря судового засідання - Брайловської М.М.,

за участю сторін:

за позовом ОСОБА_1 – позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представників відповідачів – ОСОБА_3, ОСОБА_4,

за позовом ОСОБА_5 - представника позивача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_6 РДА – ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сватове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 районної державної адміністрації Луганської області, ОСОБА_5 В’ячеславовича про визнання недійсним договору оренди землі та водного об’єкту від 30.12.2009 року, скасування державної реєстрації цього договору, визнання дійсним договору оренди земельної ділянки від 28.12.2004 року, та поновлення державної реєстрації вказаного договору оренди; та за позовом ОСОБА_5 В’ячеславовича до ОСОБА_6 районної державної адміністрації Луганської області, ОСОБА_1 про визнання договору оренди водоймища від 28.12.2004 року недійсним, -

в с т а н о в и в :

До Сватівського районного суду Луганської області звернувся ОСОБА_1 з даним позовом, 13.11.2018 року позовні вимоги уточнив, які обґрунтовує наступним.

28.12.2004 року між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) у простій письмовій формі був укладений договір оренди водоймища, відповідно до якого орендодавець на підставі розпорядження РДА від 08.04.2004 року № 168 надає, а орендар терміном на 50 років приймає у строкове платне користування земельну ділянку під водоймищем несільськогосподарського призначення площею 54,4 га нормативною грошовою оцінкою 422 254,98 грн., яка знаходиться на території Містківської сільської ради Сватівського району. Орендна плата вноситься орендарем в сумі 1266,7 грн. Земельна ділянка передається в оренду для вирощування риби, її цільове призначення – землі водного фонду. Зі змісту договору вбачається, що сторони досягли домовленості щодо всіх істотних умов.

Державна реєстрація договору здійснена 30.12.2004 року за № 040441700137.

15.12.2009 року ОСОБА_6 РДА було видане розпорядження № 874/1 «Про дострокове припинення права користування земельною ділянкою під існуючим водним об’єктом, яка знаходиться на території Містківської сільської ради», відповідно до якої та з посиланням на рішення Сватівського районного суду Луганської області у справі № 2-461/2009 було достроково припинено право орендаря – ОСОБА_1 на строкове платне користування вищезгаданою земельною ділянкою, та останню передано до земель державної власності.

29.12.2009 року ОСОБА_6 РДА було видано розпорядження № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_5В.», відповідно до якого ОСОБА_5 надано у довгострокове користування на умовах оренди терміном на 49 років земельну ділянку під існуючим водним об’єктом загальною площею 54,4 га, розташовану за межами населених пунктів, яка за даними державного земельного кадастру враховується на території Містківської сільської ради, цільове використання – для господарських та інших потреб.

На підставі цього розпорядження 30.12.2009 між РДА (орендодавець) та ОСОБА_5 (орендар) у простій письмовій формі був укладений договір оренди землі та водного об’єкту, відповідно до якого орендодавець згідно розпорядження РДА від 29.12.2009 р. № 954 надає, а орендар приймає у довгострокове користування на умовах оренди терміном на 49 років земельну ділянку водного фонду, з розташованим на ній водним об’єктом (водоймищем), площею 54,4 га, яка знаходиться на території Містківської сільської ради, мета передачі в оренду – для іншого сільськогосподарського призначення; цільове призначення орендованої ділянки земель водного фонду та водоймища – для рибогосподарських потреб. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у сумі 15685,37 грн. на рік. Зі змісту договору вбачається, що сторони досягли домовленості щодо усіх істотних його умов. Державна реєстрація договору здійснена 13.01.2010 за № 041541700020.

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 21.10.2009 року у цивільній справі № 2-461/2009 за позовом ОСОБА_6 РДА до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, зобов’язаний передати земельну ділянку до земель державної власності, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 14.12.2009 року – позов задоволено повністю, а саме: розірвано договір оренди водоймища від 28.12.2004 року, реєстраційний № 040441700137 від 30.12.2004 року; відповідача зобов’язано передати земельну ділянку під водним об’єктом до земель державної власності.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05.10.2011 року вищезгадані рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду скасовано, справу спрямовано до суду першої інстанції на новий розгляд. За результатами нового розгляду рішенням Сватівського районного суду від 24.04.2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 РДА до ОСОБА_1 про дострокове розірвання оренди земельної ділянки, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 27.08.2012 позов задоволено повністю, при цьому зміст рішення є цілком аналогічним рішенню у вищезгаданій цивільній справі № 2-461/2009.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.11.2012 року вищезгадані рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду повторно скасовано, справу спрямовано до суду першої інстанції на новий розгляд.

За результатами нового розгляду рішенням Сватівського районного суду від 06.06.2013 року у цивільній справі № 1225/2325/2012 за позовом ОСОБА_6 РДА до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області від 21.11.2013 року у цивільній справі № 1225/2325/2012 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову про розірвання договору оренди земельної ділянки, але з інших підстав.

Рішенням господарського суду Луганської області від 23 липня 2012 року, яке набрало законної сили, розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації від 29.12.2009 року № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_5В.» визнано недійсним.

Отже, станом на час розгляду справи по суті господарським судом Луганської області даної справи вищезгаданий договір оренди водоймища, укладений 28.12.2004 року між РДА та ОСОБА_1, державна реєстрація від 30.12.2004 № 040441700137 – є чинним.

В силу приписів ч. 4 ст. 35 ГПК України, господарський суд при вирішенні спору у цій справі даний факт вважає встановленим та таким, що не потребує повторного встановлення.

Крім того, в ході вирішення даного спору господарським судом встановлено, що розпорядження ОСОБА_6 РДА від 29.12.2009 № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_5В.», на підставі якого останній 30.12.2009 уклав вищезгаданий договір оренди землі та водного об’єкту, державна реєстрація від 13.01.2010 № 041541700020 було предметом судового спору, за результатами вирішення якого воно визнано недійсним і скасовано за таких обставин.

Перший заступник прокурора Луганської області звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_6 РДА про визнання недійсним та скасування розпорядження.

Рішенням Господарського суду від 23.07.2012 року у даній справі, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2012 позов задоволено, розпорядження про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_5 – скасовано.

Це рішення набрало законної сили, з урахуванням чого станом на час розгляду господарським судом Луганської області даної справи ОСОБА_5 не має достатніх правових підстав для користування земельною ділянкою під існуючим водним об’єктом загальною площею 54,4 га, розташованої за межами населених пунктів, яка за даними державного земельного кадастру враховується на території Містківської сільської ради, цільове використання – для риби рибогосподарських та інших потреб.

Таким чином, господарським судом Луганської області в рішенні від 26 грудня 2013 року у справі № 913/2885/13 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 РДА Луганської області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження голови ОСОБА_6 районного державної адміністрації № 399 від 16.08.2013 року встановлено відсутність правових підстав у відповідача ОСОБА_5 користуватися земельною ділянкою під існуючим водним об’єктом. Який є предметом спору.

Просить суд визнати визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію договору оренди землі та водного об’єкту від 30.12.2009 року, укладений між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Луганської області та ОСОБА_5 В’ячеславовичем стосовно земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об’єктом (водоймищем) площею 54,4 га, яка знаходиться на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області, та який зареєстровано у ОСОБА_6 районному реєстраційному окрузі Луганської регіональної філії Центру ДЗК 13.01.2010 року за №041041700020; визнати дійсним та поновити державну реєстрацію договору оренди водоймища, укладеного між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Луганської області та ОСОБА_1 від 28.12.2004 року стосовно земельної ділянки під водоймищем несільськогосподарського призначення, площею 54,4 га, яка знаходиться на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області, та який було зареєстровано у ОСОБА_6 районному комплексному відділі Луганської регіональної філії Центру ДЗК 30.12.2004 року за № 040441700137.

Також, в матеріалах справи міститься зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 РДА Луганської області та до ОСОБА_1, якого було залучено судом як співвідповідача, який обґрунтовано наступним. 28.12.2004 р. між ОСОБА_6 РДА та ОСОБА_1 було складено та підписано договір б/н оренди водоймища, згідно якого орендодавець – ОСОБА_6 РДА Луганської області передала, а орендар ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку під водоймищем несільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Містківської сільської ради. Вказаний правочин – договір оренди водоймища від 28.12.2004 р. складений та підписаний без додержання загальних вимог, які є необхідними для чинності правочину. Цей договір є оспорюваним та підлягає визнанню недійсним у судовому порядку. Оскаржуваний договір від 28.12.2004 р. від імені ОСОБА_6 РДА підписано заступником голови ОСОБА_6 райдержадміністрації ОСОБА_7 З преамбули тексту договору від 28.12.2004 р. вбачається, що заступник голови Сватвської РДА ОСОБА_7 діяв на підставі дослівно «регламенту роботи райдержадміністрації». При цьому чи то документ, чи то стала практика, встановити можливим не уявляється, адже ніякого документу із назвою «регламент» на підтвердження повноважень підписанта договору до самої угоди від 28.12.2004 року не додано. Іншого документу про розподіл обов’язків між заступниками голови місцевої державної адміністрації, як того вимагає ст.. 40 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» в редакції від 06.04.2004 р. (до спірних правовідносин застосовується закон у редакції чинній на момент складання та підписання договору оренди від 28.12.2004 р.) до спірного договору від 28.12.2004 р. не долучено. Викладене свідчить, що заступник голови ОСОБА_6 райдержадміністрації ОСОБА_7 будь-яких повноважень на підписання договору оренди водоймища від 28.12.2004 р. не мав. Жодні письмові рішення, повідомлення чи то вчинені юридично значимої дії які б виступали на доказ схвалення відповідачем правочину від 28.12.2004 р., укладеного з перевищенням повноважень, відсутні. Навпаки, в 2009 році ОСОБА_6 РДА звернулася до суду з позовом до іншої сторони договору – ОСОБА_1 про розірвання договору оренди водоймища від 28.12.2004 р., а 30.12.2009 ОСОБА_6 РДА уклала з позивачем ОСОБА_5 договір оренди землі та водного об’єкту, надавши останньому майнове право оренди на водоймище, що було предметом договору від 28.12.2004 р. Відтоді вказане суб’єктивне майнове право оренди на водоймище належить позивач ОСОБА_5 Позивач ОСОБА_5 за цим позовом не є стороною оспорюваного договору, однак вважає, що він є особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Охоронюваний законом інтерес позивача ОСОБА_5 полягає в прагненні до користування ним матеріальними благами, що витікають внаслідок володіння ним суб’єктивним майновим правом оренди, розташованого на території Містківської сільської ради водного об’єкту на підставі укладеного з відповідачем договору оренди землі та водного об’єкту від 30.12.2009 р., з метою задоволення індивідуальних потреб ОСОБА_5, що не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам. Використовуючи спірний незаконний договір від 28.12.2004 р., як підставу своїх вимог сторона договору – ОСОБА_1 прагне позбавити ОСОБА_5 права користування водним об’єктом, яке ґрунтується на договорі від 30.12.2009 р., в т.ч. шляхом подання позову про визнання цього договору від 30.12.2009 р. недійсним.

На підставі викладеного, просить суд визнати недійсним договір оренди водоймища б/н від 28.12.2004 р., укладений між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Луганської області та ОСОБА_1

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 на уточненій позовній заяві наполягають з підстав, зазначеній у ній та просять її задовольнити. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 районної державної адміністрації та ОСОБА_1 просять закрити, у зв’язку із тим, що в касаційному порядку судове рішення в частині вирішення позову ОСОБА_5 не оскаржувалося, в касаційному порядку не переглядалося та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 20.07.2016 року скасовано ухвалу апеляційного суду Луганської області від 26.04.2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі недійсним.

В судовому засіданні представник ОСОБА_5 – ОСОБА_4 позов ОСОБА_1 не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що дана справа розглядалась судами неодноразово, в її матеріалах містяться відзиви та заперечення відповідача ОСОБА_5 проти позову. Заперечуючи проти задоволення позову у повному обсязі додатково пояснює, що заявляючи вимоги про визнання договору ОСОБА_5 від 30.12.2009 р недійсним, як єдину підставу задоволення позову ОСОБА_1 посилається на факт визнання недійсним рішення господарського суду Луганської області від 23.07.2012 р. розпорядження Голови ОСОБА_6 РДА Луганської області від 28.12.2009 № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_5В.». Досліджуючи обставини справи, вважає врахувати наступне. Відповідно до ЗУ «Про місцеве самоврядування», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. За змістом п. 5 мотивувальної частини Рішенням КСУ від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 визначено, що органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних актів, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб’єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом його виконання. У зв’язку з прийняттям суб’єктом владних повноважень ненормативного акту виникають правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин, відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб приватного права. Отже, розпорядження голови ОСОБА_6 РДА від 28.12.2009 р. № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_5В.» є ненормативним актом місцевого органу виконавчої влади, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання – укладення договору оренди від 30.12.2009 р. Відповідно до Інформаційного листа від 07.07.2017 р. № 01-06/1097/17 Вищого господарського суду України про доповнення Інформаційного листа вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» зазначив, що у зв’язку з визнанням недійсними актів державних та інших органів, вирішуючи спір про визнання недійсним розпорядження районної державної адміністрації, слід враховувати, що розпорядження органу місцевого самоврядування є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок виконання, а тому його скасування не породжує наслідків для орендарів земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельною ділянкою, яке ґрунтується на правовстановлюючих документах. Аналогічні висновки викладено у Постанові ВСУ № 3-514гс16 від 06.07.2016 р. та у Висновках Верховного Суду України, викладені у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1. 2 ч. 1 ст. 111-16 ГПК за ІІ півріччя 2016 року у спорах, що виникають із земельних правовідносин. Отже, вважає, що розпорядження від 28.12.2009 р. № 954 є ненормативним (індивідуальним) актом, що стосується прав або інтересів визначеної в акті особи – ОСОБА_5 застосовується одноразово та вичерпує свою дію фактом його виконання. Дане розпорядження вичерпало свою дію 30.12.2009 р. внаслідок його виконання – укладення договору оренди від 30.12.2009 р., а відповідно перестало породжувати будь-які права та обов’язки для будь-яких осіб. Тобто у ОСОБА_5 виникло право користування земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюваному документі – договорі оренди. Вважає, що скасування розпорядження від 28.12.2009 р. № 954, не породжує наслідків для ОСОБА_5, не впливає на його право користування земельною ділянкою, не впливає на дійсність договору оренди, адже право ОСОБА_5 ґрунтується на договорі, а не на розпорядженні.

Так само, просить врахувати, що прокурором, який уповноважений представляти інтереси держави, в господарському суді оскаржувалось виключно розпорядження від 28.12.2009 р. № 954 і не порушувалося питання про захист права держави на землю, в тому числі шляхом визнання договору оренди недійсним та/або витребування земельної ділянки у ОСОБА_5 в державне володіння. Органи, уповноважені захищати права держави – ОСОБА_6 РДА, прокуратура тощо з вимогами про визнання договору від 30.12.2009 р. недійним та повернення земельної ділянки (водоймища) державі не зверталися. У разі визнання договору від 30.12.2009 р. недійсним, судом має бути застосована реституція та вирішено питання про повернення земельної ділянки її власнику – державі, оскільки підстава, за якої земля вибула з володіння та користування держави згодом відпала бо такий договір визнано недійсним. Відтак, позов ОСОБА_1 поданий в інтересах держави, однак ОСОБА_1 не уповноважений представляти інтереси держави. Вимоги про повернення земельної ділянки в користування ОСОБА_1 останнім в його позові не заявлені, а визнання договору від 30.12.2009 недійсним не означає автоматичну передачу земельної ділянки в користування ОСОБА_1 Державну реєстрацію договору ОСОБА_1 скасовано. Чинне законодавство передбачає державну реєстрацію речового права оренди, а не договору, що унеможливлює задоволення позову в частині поновлення державної реєстрації саме договору. Речове право оренди ОСОБА_1 за договором від 28.12.2004 р. станом на день розгляду справи не зареєстроване, отже права користування водоймищем за цим договором ОСОБА_1 не має.

Визнання недійсним договору від 30.12.2009 р. з підстав порушення земельного законодавства, що впливає тільки на права держави, як власника землі, а не на право інших третіх осіб, без вирішення судом позовних вимог про передачу водоймища належному користувачу, не є рішенням щодо поновлення права позивача на користування.

Також вважає, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту його права, що не позбавляє останнього можливості звернутися до суду з вимогами про відновлення його права користування водоймищем, в т.ч. шляхом його витребування у неналежного користувача, визнання пріоритетності його речового права оренди тощо (т. 3 а.с.52-54).

На відзиву проти позову наполягає, надав суду пояснення по суті відзиву. Просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а позов ОСОБА_5 – задовольнити.

В судовому засіданні представник ОСОБА_6 райдержадміністрації Луганської області надав суду заперечення проти уточненого позову, в якому посилається на те, що позивачем не обґрунтовано недодержання сторонами договору оренди від 30.12.2009 вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст.. 203 ЦК України, тому першу позовну вимогу не визнає. Щодо другої позовної вимоги, то ОСОБА_6 РДА не може бути відповідачем по такій позовній вимозі, тому що відповідно до п. 2 Постанови КМУ від 17.07.2003 № 1088 «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру», яка втратила чинність на підставі постанови КМУ від 17.10.2012 № 1051, у 2010 році держателем Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно був Державний комітет по земельних ресурсах, який забезпечував створення і функціонування цього Реєстру; відповідно до п. 3 постанови КМУ «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізовувалися, передали свої повноваження територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, а не місцевим державним адміністраціям. Також, відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України у випадках,встановленим цим кодексом нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним, проте позивач не обґрунтовує нікчемність договору оренди від 28.12.2004, тому третя позовна вимога ними не визнається. Також, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-ІV, реєстраційна дія – це державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав; поновлення державної реєстрації прав не передбачено діючим законодавством України, яке регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Також, позивач не обґрунтовує чому він (сторона правочину, у якої, на думку позивача, виникло речове право) не може сам звернутися з метою вчинення реєстраційних дій. Крім того, позивачем не зазначено, чому його нові позовні вимоги мають розглядатися у порядку цивільного судочинства, а не в порядку КАС України. Також вважає, що позивач своїм позовом зобов’язує ОСОБА_6 райдержадміністрацію діяти всупереч Конституції України, яка має найвищу юридичну силу.

Щодо як задоволення позову ОСОБА_1 так і щодо позову ОСОБА_5 – просить суд справу вирішити на розсуд суду.

Заслухавши учасників процесу в судовому засіданні, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.

Спори, що виникають із земельних відносин, стороною яких є фізична особа, незважаючи на участь в них суб’єктів владних повноважень, розглядаються в порядку цивільного судочинства (пункти 6,7 постанови Пленуму ВССУ № 3 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»).

Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації № 168 від 08 квітня 2004 року між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 28 грудня 2004 року укладений договір оренди земельної ділянки під водоймищем площею 54,4 га, розташованої на території Містківської сільської ради, та який було зареєстровано у ОСОБА_6 районному комплексному відділі Луганської регіональної філії Центру ДЗК 30.12.2004 року за № 040441700137.

Відповідно до положень ст. 20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі ст. ст. 210, 640 ЦК України, ст. 125 ЗК України і ст. 18 Закону України «Про оренду землі» є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Судом також встановлено, що державна реєстрація зазначеного вище договору оренди водоймища, укладеного 28 грудня 2004 року між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією та ОСОБА_1, відбулася. Отже, він є укладеним, оскільки з урахуванням наведених вище норм права, а також положень ст. 638 ЦК України про те, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, моментом вчинення правочину слід вважити момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов. У зв’язку з цим лише за рішенням суду він може бути визначений недійсним, якщо є для цього підстави, передбачені законодавством, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду України (від 06 березня 2013 року № 6-5цс3, від 18 вересня 2013 року № 6-99цс13, від 25 грудня 2013 року № 6-118цс13).

Судом також установлено, що 30 грудня 2009 року за наявності дійсного договору оренди від 28 грудня 2004 року, укладеного із ОСОБА_1, ОСОБА_6 районна державна адміністрація уклала договір оренди того самого водоймища, тобто землі та водного об’єкта, розташованого на території Містківської сільської ради, загальною площею 54,4 га, з ОСОБА_5 Підставою для укладення цього договору було розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації від 29 грудня 2009 року № 954 про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_5

15 грудня 2009 року розпорядженням голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації № 874/1 було скасовано державну реєстрацію договору оренди спірної земельної ділянки площею 54,4 га та вона передана до земель державної власності. При цьому розпорядженням відповідача від 16 серпня 2013 року № 398 скасовано розпорядження голови райдержадміністрації від 29 грудня 2009 року № 954 про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_5

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 21 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 районної державної адміністрації до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки відмовлено за необґрунтованістю.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 23 липня 2012 року, яке набрало законної сили, розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації від 29 грудня 2009 року № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_5В.» визнано недійсним.

Згідно рішення апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2011 року по справі № 22ц-4738/11р. визнано недійсним та скасовано протокол № 4 результатів проведення земельного аукціону з продажу права оренди на об’єкт від 28 грудня 2009 року.

На підставі вказаних рішень розпорядження № 954 від 29 грудня 2009 року та 15 грудня 2009 року № 847/1 ОСОБА_6 районною державною адміністрацією були скасовані.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 на законних підставах користувався спірним водоймищем.

Слід зазначити, що розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації від 168 від 08 квітня 2004 року є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому не могло бути скасовано органом місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують про їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадяни, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього рішенням.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Крім того, згідно цього ж рішення Конституційного суду України, зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Таким чином, не дивлячись на те, що відповідач у справі ОСОБА_6 районна державна адміністрація, відповідно до ст. 1, 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади (а не місцевого самоврядування), однак в своїй діяльності керується Конституцією України, цими та іншими Законами України, і відповідно правовий висновок Конституційного суду України, викладений в рішенні від 16.04.2009 року №7-рп/2009, також її стосується.

Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання угоди недійсною (частина третя).

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням апеляційного суду Луганської області від 21 листопада 2013 року в позові ОСОБА_6 районної державної адміністрації до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди землі-водоймища від 28 грудня 2004 року відмовлено за необґрунтованістю (Т1, а. с. 10 – 12). Рішенням господарського суду Луганської області від 23 липня 2012 року, яке набрало законної сили, розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації від 29 грудня 2009 року № 954 «Про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_5В.» визнано недійсним (Т1,а. с. 95 – 97). Зазначеними преюдиційними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 на законних підставах користується спірним водоймищем.

Отже, зазначеними рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 на законних підставах користувався спірним водоймищем, а отже ОСОБА_5 не має достатніх правових підстав для користування земельною ділянкою.

Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З цього приводу Верховний суд України висловив правову позицію у постанові від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2510цс15), яка є обов’язковою для застосування у відповідних правовідносинах та полягає в наступному.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (поряд з іншими справи «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону – нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу.

Принцип «пропорційності» передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов’язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Так, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Тому правовідносини, пов’язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Прийняття таких рішень позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

ОСОБА_1, уклавши договір оренди 28.12.2004 року, сумлінно виконуючи покладені на нього договором обов’язки, мав право очікувати на набуття права користування орендованим майном на строк визначений договором.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір оренди землі-водоймища від 28 грудня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 РДА на даний час не припинений, не розірваний, не визнаний недійсним, що відповідає приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим ст.204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, судом встановлено, що договір оренди землі-водоймища від 28 грудня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 РДА є дійсним, однак враховуючи, що його державну реєстрацію було скасовано, суд вважає за необхідне задовольнити також похідні вимоги та поновити державну реєстрацію вказаного договору.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи із вищевикладеного, та у відповідності із обраним позивачем ОСОБА_1 способом захисту порушених прав, з яким погоджується суд, суд вважає, що спірний договір оренди землі та водного об’єкту від 30.12.2009 року, укладений між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Луганської області та ОСОБА_5 В’ячеславовичем стосовно земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об’єктом (водоймищем) площею 54,4 га, яка знаходиться на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області, та який зареєстровано у ОСОБА_6 районному реєстраційному окрузі Луганської регіональної філії Центру ДЗК 13.01.2010 року за №041041700020необхідно визнати недійсним з підстав, передбачених ст.ст.203, 215 ч.3 ЦК України, оскільки на момент його укладення існував договір оренди землі, який не був розірваний. Укладення спірного договору оренди землі створило позивачу ОСОБА_1 перешкоди в реалізації здійснення його права як Орендаря цієї земельної ділянки, що передбачені укладеним договором оренди земельної ділянки від 28.12.2004 року.

Оскільки, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання договору землі та водного об’єкту від 30.12.2009 року, укладений між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Луганської області та ОСОБА_5 В’ячеславовичем недійсним, то підлягають задоволенню також і похідні вимоги про скасування його державної реєстрації, яке зареєстровано у ОСОБА_6 районному реєстраційному окрузі Луганської регіональної філії Центру ДЗК 13.01.2010 року за №041041700020.

У зв’язку із тим, що суд визнає, що договір оренди землі-водоймища від 28 грудня 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 РДА на даний час не припинений, не розірваний, та є дійсним, то у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 РДА Луганської області та до ОСОБА_1 слід відмовити.

Як роз’яснив Верховний суд України в п.5 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Позивач ОСОБА_5 не є стороною оспорюваного договору від 28.12.2004 року, так не є і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Отже, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача. Укладаючи договір оренди між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 районною адміністрацією 28.12.2004 року, права та законні інтереси ОСОБА_5 не порушувалися.

Що стосується пояснень представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 щодо закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 РДА та ОСОБА_1, суд вважає, що воно не заслуговує уваги, оскільки згідно ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 19 липня 2017 року рішення Сватівського районного суду від 18 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 08 вересня 2016 року повністю скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, суд приходиться до висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити, оскільки першочерговому захисту права підлягає саме право ОСОБА_1 на володіння земельною ділянкою, оскільки в порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відбулося незаконне втручання в його право.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 203, 204, 210, 215, 638, 640 ЦК України, ст.ст. 125, 152 ЗК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 263- 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 районної державної адміністрації Луганської області, ОСОБА_5 В’ячеславовича про визнання недійсним договору оренди землі та водного об’єкту від 30.12.2009 року, скасування державної реєстрації цього договору, визнання дійсним договору оренди земельної ділянки від 28.12.2004 року, та поновлення державної реєстрації вказаного договору оренди - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію договору оренди землі та водного об’єкту від 30.12.2009 року, укладений між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Луганської області та ОСОБА_5 В’ячеславовичем стосовно земельної ділянки водного фонду з розташованим на ній водним об’єктом (водоймищем) площею 54,4 га, яка знаходиться на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області, та який зареєстровано у ОСОБА_6 районному реєстраційному окрузі Луганської регіональної філії Центру ДЗК 13.01.2010 року за №041041700020.

Визнати дійсним та поновити державну реєстрацію договору оренди водоймища, укладеного між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Луганської області та ОСОБА_1 від 28.12.2004 року стосовно земельної ділянки під водоймищем несільськогосподарського призначення, площею 54,4 га, яка знаходиться на території Містківської сільської ради Сватівського району Луганської області, та який було зареєстровано у ОСОБА_6 районному комплексному відділі Луганської регіональної філії Центру ДЗК 30.12.2004 року за № 040441700137.

У задоволенні позову ОСОБА_5 В’ячеславовича до ОСОБА_6 районної державної адміністрації Луганської області, ОСОБА_1 про визнання договору оренди водоймища від 28.12.2004 року, укладеного між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Луганської області та ОСОБА_1 недійсним – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано Апеляційному суду Луганської області через Сватівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення складено 25 травня 2018 р.

Суддя: С.М.Скрипник