КОПІЯ Справа № 2-а-40/09
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2009 року, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі колегії суддів:
головуючого судді – Сидоренко Ю.В.,
суддів: Городівського О.А.
ОСОБА_1
при секретарі – Кійченко Т.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миргороді справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Миргородському районі, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС, Державного казначейства України, Міністерства праці та соціальної політики України про визнання дій неправомірними, перерахунок пенсії та стягнення заборгованості з виплати пенсії,
в с т а н о в и в :
24.01.2007 року ОСОБА_2 звернувся до Миргородського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_3 пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області про визнання дій неправомірними та перерахунок пенсії.
Ухвалою суду від 27.04.2007 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_4 по нарахуванню та виплаті пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС, Державне казначейство України, Міністерство праці та соціальної політики України.
Ухвалою суду від 25.05.2007 року виключено з числа відповідачів ОСОБА_4 по нарахуванню і виплаті пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та залучено в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області.
Постановою Миргородського міськрайонного суду від 15 червня 2007 року в задоволенні позову позивачу відмовлено.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2007 року вказана постанова суду залишена без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 22 січня 2009 року постанову Миргородського міськрайонного суду від 15 червня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2007 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
30.03.2009 року ОСОБА_2 подав заяву про уточнення позовних вимог.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 свої уточнені позовні вимоги підтримав. Пояснив, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом ІІ групи, у зв’язку з чим управлінням пенсійного фонду України в м.Миргороді Полтавської області йому було призначено пенсію, передбачену ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вважаючи, що йому невірно нараховується пенсія, він звернувся з відповідною заявою щодо перерахунку пенсії до управління пенсійного фонду України в .Миргородському районі Полтавської області в листопаді 2006 року.
Вважає, що при нарахуванні йому пенсії управлінням пенсійного фонду України в м.Миргород Полтавської області порушуються вимоги Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки пенсія йому повинна нараховуватися в залежності від мінімальної пенсії за віком, яка існує в державі та встановленої йому групи інвалідності та прожиткового мінімуму встановленого в державі.
Посилання ОСОБА_3 пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області на ту обставину, що пенсія йому нараховується у відповідності до Постанов Кабінету Міністрів України, які регулюють спірні правовідносини є безпідставними, оскільки ці постанови входять в протиріччя з законами та Конституцією України.
Просить суд визнати дії ОСОБА_3 пенсійного фонду України в Миргородському районі по відмові в перерахунку йому пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права, зобов’язати ОСОБА_3 пенсійного фонду України в Миргородському районі провести йому перерахунок основної та додаткової пенсії у відповідності до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та стягнути заборгованість з виплати пенсій за період з 01.11.2006р. по день набрання рішенням суду законної сили. При цьому повідомив, що з 01.01.2008 року він отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Представник відповідача ОСОБА_3 пенсійного фонду України в Миргородському районі ОСОБА_5, що діяла на підставі довіреності (а.с.40), заявлений позов не визнала. Просила відмовити в його задоволенні, пояснивши, що позивач ОСОБА_2 отримує пенсію по ІІ групі інвалідності і його захворювання дійсно пов’язане з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Обчислення його пенсії проведено відповідно до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі відшкодування фактичних збитків завданих здоров’ю, встановлених МСЕК, у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України, які регулюють спірне питання та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Пояснила, що визначений ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розмір мінімальної пенсії за віком не повинен застосовуватись при нарахуванні пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Представник відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в судове засідання не з’явився. Про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (т.2 а.с.70 ).
Представник відповідача – Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (т.2 а.с. 69).
Представник відповідача – Державного казначейства України, в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (т.2 а.с.67).
Представник відповідача – Міністерства праці та соціальної політики України, в судове засідання не з’явився, в наданих до суду письмових поясненнях міністерство проти позовних вимог позивача заперечувало, вважало, що воно не є належним відповідачем по даній справі (т.2 а.с.47-49).
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Встановлено, що позивач являється інвалідом ІІ групи та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії. Його інвалідність пов'язана з наслідками Чорнобильської катастрофи.
За довідкою МСЕК в зв'язку із захворюваннями, пов'язаними із виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, позивач втратив професійну працездатність на 80% (т.2 а. с. 74 ).
Ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюється у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ч.4 ст.54 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою визначено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, та у зв’язку із втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів 2 групи, щодо яких установлено зв’язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими восьми мінімальних пенсій за віком.
Згідно зі статтею 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, зокрема інвалідам 2 групи – у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком. Як передбачено ст. 53 того самого Закону, виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Як встановлено судом, позивач до 01.01.2008 року отримував пенсію по інвалідності на підставі ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та до цього часу отримує додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, на підставі ст. 50 цього Закону.
У статті 54 зазначеного Закону передбачено, що обчислення і призначення вказаного виду пенсії провадиться відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (після внесення змін Законом України від 17.11.2005 № 3108-IV - відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Миргородському районі щодо неврегульованості на законодавчому рівні питання розміру мінімальної пенсії за віком, який повинен застосовуватись для нарахування пенсій відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до вимог частини третьої статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
За змістом абзацу третього статті 1 цього Закону державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Відповідно до вимог Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України і щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Визначений статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, для визначення якого застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, є певним стандартом, в порівнянні з яким визначаються розміри інших видів соціальних виплат та допомоги.
Отже, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для розрахунку пенсій, визначених в ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Миргородському районі щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р №10-рп/2008 визнано неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Наслідком прийняття Конституційним Судом України такого рішення є втрата чинності окремих положень цього Закону з дня прийняття такого рішення. Отже з 22.05.2008 року ОСОБА_3 Пенсійного фонду України у Миргородському районі повинно було виплачувати позивачу додаткову пенсію в розмірі, передбаченому ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Крім того, суд вважає безпідставним посилання ОСОБА_3 Пенсійного Фонду України в Миргородському районі на відсутність коштів щодо забезпечення виплат пенсій у встановленому вищенаведеними положеннями Закону розмірі.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.
Отже, обов’язок по нарахуванню та виплати пенсій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Миргородському районі, в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачу основної та додаткової пенсії у розмірі передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача щодо визнання дій ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області про відмову в перерахунку основної та додаткової пенсії та щодо зобов'язання ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в м.Миргород Полтавської області провести перерахунок та виплату призначеної пенсії, виходячи із розрахунку 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як інваліду ІІ групи, нарахування додаткової пенсії відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком, підлягають задоволенню за період з 1 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року – щодо основної та додаткової пенсії, та з 22 травня 2008 року по теперішній час – щодо додаткової пенсії.
Позовні вимоги щодо стягнення різниці між раніше виплаченими та перерахованими пенсіями не підлягають задоволенню, оскільки ця сума не була позивачу нарахована, а суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 70, 71, 158, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р .№10-рп/2008, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати дії ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку пенсії неправомірними.
Зобов’язати ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Миргородському районі Полтавської області провести перерахунок ОСОБА_2 основної та додаткової пенсії з 1 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року відповідно до вимог ст.50, ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, що діяла у вказаний період, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Законами України «Про Державний бюджет України» на 2006-2007 роки та провести перерахунок додаткової пенсії за період з 22 травня 2008 року по день прийняття цієї постанови відповідно до ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції станом на 22 травня 2008 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Законами України «Про Державний бюджет України» на 2008-2009 роки, і провести виплату різниці між раніше виплаченими та перерахованими розмірами пенсій.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Миргородський міськрайонний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня її проголошення та подання апеляційної скарги на постанову суду протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає чинності після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву подано не було.
Головуючий суддя: (підпис) ОСОБА_6
Судді: (підпис) ОСОБА_7
(підпис) ОСОБА_1
Повний текст постанови виготовлено і підписано 23 червня 2009 року
Оригіналу відповідає:
Суддя Миргородського міськрайонного суду Ю.В.Сидоренко