Справа № 148/2025/17

Провадження № 22-ц/772/1011/2018

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 рокуСправа № 148/2025/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого : Копаничук С.Г.

Суддів: Рибчинського В.П., Медвецького С.К.,

при секретарі Агеєвій Г.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_3

відповідач: Михайлівська сільська рада Тульчинського району

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тульчинського районного суду від 01.03.2018 року, ухваленого о годині хвилин, в приміщенні Тульчинського районного суду суддею , у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Михайлівської сільської ради Тульчинського району про встановлення факту родинних відносин і визначення додаткового строку для прийняття спадщини,-

В с т а н о в и в :

09.11.2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Михайлівської сільської ради Тульчинського району про встановлення факту і визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Зазначав, що 22.02.1999 померла його мати ОСОБА_4, яка являлася спадкоємцем за законом п’ятої черги після померлої 30.04.2004 двоюрідної сестри та його тітки ОСОБА_5 на майно у вигляді земельної ділянки № 142, розташованої на території Михайлівської сільської ради Тульчинського району площею 3,34 га в межах згідно з планом. Він є спадкоємцем за законом п’ятої черги після смерті тітки та на день її смерті проживав разом з нею, однак свідоцтва про право на спадщину не отримував, у зв'язку з тим, що постійно хворів. Просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 та встановити факт родинних відносин між ним та ОСОБА_5

Рішенням Тульчинського районного суду від 01.03.2018 року позов задоволено частково. Встановлено факт родинних відносин між Каракоєм В.П. та Бех-Морозенко З.Г., а саме, що Бех-Морозенко З.Г., яка померла 30.04.2004 була двоюрідною тіткою Каракоя В.П., 11.04.1939 року народження. В частині визначення додаткового строку для прийняття спадщини – відмовлено. Судові витрати залишено за позивачем.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначене рішення суду змінити в частині відмови у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини через порушення судом норм матеріального права та задовольнити позов в цій частині.

Зазначив, що судом допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального права. Вважає, що встановлений ст. 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини пропущений ним з поважних причин, а саме важкої хвороби на протязі тривалого часу. Крім того, зазначає, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_5 З.Г. він проживав з нею однією сім'єю та вів спільне господарство.

Рішення суду в іншій частині не оскаржується.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до п.п.8,9 Розділу Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону № №2147 від 03.10.2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржуєтьс я. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту родинних відносин,суд першої інстанції виходив з того, що факт родинних відносин позивача та спадкодавця підтверджується довідкою виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, згідно з якою позивач являється єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визначення додаткового строку для прийняття спадщини, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів, поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, та з того, що позивач ОСОБА_3 до дня смерті проживав з ОСОБА_6 та фактично прийняв спадщину. Тобто суд виходив з того, що позивач як родич є спадкоємцем, який проживаючи з ОСОБА_6 спадщину фактично прийняв, а тому немає підстав визначати йому додатковий строк.

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч.4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 89 ЦПК України, не дав належної оцінки доказам у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

По справі встановлено, що 30.04.2004 померла ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-АМ № 219855, виданого виконкомом Михайлівської сільської ради Тульчинського району.

Після її смерті відкрилася спадщина на майно: земельну ділянку площею 3,4 га, яка розташована на території Михайлівської сільської ради, для ведення сільськогосподарського виробництва та належала спадкодавцеві на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 004503, виданого на підставі рішення 15 сесії 23 скликання Михайлівської сільської ради від 06.06.2001

ОСОБА_3 хоронив ОСОБА_5 за власні кошти, з якою до дня смерті проживали разом та вели спільне господарство, що підтверджується довідками виконкому Михайлівської сільської ради Тульчинського району № 297 від 17.10.2017, та № 148 від 30.04.2004 року.

Також з матеріалів справи вбачається, що батьками позивача батьком ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

22.02.1999 року померла ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії 1-АМ № 053124, виданого Михайлівською сільською радою Тульчинського району 23.04.1999 року.

З довідки № 94 від 24.02.2006, виданої виконкомом Михайлівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, вбачається, що ОСОБА_3, являється єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_5, яка померла 30.04.2004, та яку він хоронив за власні кошти (а.с.16)

За змістом ст.. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обв’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.

Згідно із ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього кодексу.

Згідно із ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно із ч.1 ст. 1265 ЦК України у п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права на спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Суд першої інстанції не встановив коло спадкоємців після смерті ОСОБА_5, не з’ясував чи була заведена спадкова справа до майна померлої, в матеріалах справи відмова нотаріуса у видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину відсутня.

Довідка сільської ради не є допустимим доказом родинних відносин, а інших доказів, які підтверджують родинні відносини ОСОБА_3 та ОСОБА_5 позивач не надав.

Таким чином колегія суддів приходить до переконання, що висновок суду про часткове задоволення позову та встановлення факту родинних відносин не відповідає фактичним обставинам справи.

ОСОБА_3, звертаючись з позовом, обґрунтовував свої вимоги тим, що він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що згідно з вимогами ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Проте обставини постійного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини судом першої інстанції не встановлювались, не були предметом та підставою його позову.

Доводи апеляційної скарги про те, суд не звернув увагу, що строк для прийняття спадщини пропущений з поважних причин, а саме важкої хвороби на протязі тривалого часу, не заслуговують на увагу та правового значення не мають, оскільки родинні відносини позивача та спадкодавця не підтвердженні належними та допустимими доказами.

З цих підстав, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст.367, 374, 376, 381,382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Тульчинського районного суду від 01.03.2018 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Михайлівської сільської ради Тульчинського району про встановлення факту родинних відносин і визначення додаткового строку для прийняття спадщини - відмовити.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня її проголошення. У випадку проголошення вступної і резолютивної частини судового рішення ,остання може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий: ОСОБА_2

Судді: Рибчинський В.П.

ОСОБА_9