ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2018Справа № 910/20370/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., при секретарі судового засідання Коноплянко Л.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (49044, м.Дніпро, узвіз Крутогірний, буд.14)

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1д)

про стягнення 830 068,47 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Дорошенко С.О. за дов.

від відповідача: Курильченко К.О. за дов.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" звернулось до Господарського суду міста Києва із вказаним позовом, посилаючись на невиконання Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" обов'язку щодо повернення об'єкта оренди по договору оренди обладнання № 7 від 02.03.2011 з орендного користування після розірвання договору оренди, у зв'язку з чим позивач нараховує неустойку у розмірі 830 068,47 грн. подвійної плати за користування майном за період з 11.01.2016 по 14.11.2017 (включно) в порядку ч.2 ст. 785 ЦК України.

Ухвалою суду від 23.11.2017 порушено провадження у справі № 910/20370/17, розгляд справи призначено на 16.01.2018.

15.01.2018 позивач подав документи для долучення до матеріалів справи та письмові пояснення по справі.

Ухвалою суду від 16.01.2018 у зв'язку з набранням нової редакції з 15.12.2017 Господарського процесуального кодексу України, судом вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 13.02.2018.

Відповідач позов не визнає, у відзиві на позовну заяву вказує, що відповідно до змісту вимоги № 28/09-1 від 28.09.2017, яка була додана до позовної заяви, вбачається, що сторонами 31.12.2015 підписано акти приймання-передачі об'єктів оренди, відповідно до яких відповідач виконав свій обов'язок з повернення об'єктів оренди у повному обсязі.

12.02.2018 відповідачем долучено до справи акт приймання передачі від 31.12.2015 до договору № 7 від 02.03.2011.

13.02.2018 позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначає про розірвання договірних відносин між сторонами 31.12.2015 шляхом підписання додаткової угоди від 30.11.2015, проте відсутність будь-яких актів повернення майна з оренди по договору. Стверджує про порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення обладнання по договору разом з технічною документацією (комплектно) від орендаря орендодавцеві за відповідними Актами, обов'язок щодо складання яких покладений на орендаря.

13.02.2018 в судовому засіданні було оголошено перерву на 27.02.2018.

27.02.2018 позивач подав письмові пояснення по справі, відповідно до яких зазначає, що факт неповернення обладнання підтверджується листуванням сторін, доданий відповідачем до відзиву акт у позивача відсутній, та не є належним доказом по справі, оскільки не містить переліку поверненого обладнання.

В судовому засіданні 27.02.2018 оголошено ухвалу про продовження терміну підготовчого засідання та оголошено перерву на 27.03.2018.

27.03.2018 позивач подав додаткові пояснення по справі, в яких зазначає, що відповідачем не надано доказів вжиття ним всіх заходів проти наявності об'єктивної неможливості повернення, демонтажу та вивезення майна, передачі його за відповідним Актом орендодавцю, натомість листування між сторонами свідчить про визнання ПАТ КБ «Приватбанк» факту неповернення та подальшого користування обладнанням, що було передано йому по договору № 7 від 02.03.2011.

27.03.2018 судом оголошено перерву на 24.04.2018.

Ухвалою суду від 24.04.2018 закрито підготовче провадження у справі, сраву призначено до розгляду по суті на 22.05.2018.

У судовому засіданні 22.05.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні 22.05.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

02.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - орендодавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - орендар) був укладений договір № 7 оренди обладнання, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування майно: комплекти світлодіодних панелей згідно додатку № 1, вартістю майна 4789631,74 грн. з урахуванням індексації, та сплачувати орендодавцеві орендну плату.

Відповідно до п. 2.1. договору, обладнання передається орендарю для використання у якості носіїв інформації у банківській діяльності.

Сторони у п. 3.2. договору визначили, що строк оренди складає 10 (десять) календарних років з дати прийняття майна, що орендується, за актом передання-приймання.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що орендна плата підлягає сплаті до 25 числа поточного місяця із урахуванням її індексації і складає 39 913,60 грн., податок на додану вартість 7982,72 грн., всього по договору 47896,32 грн. за перший місяць оренди (розмір орендної плати за окремо визначений комплект вказаний в додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці).

Відповідно до п.п. 7.4-7.5. договору, майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендарю з моменту підписання акта передання-приймання. Оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном.

Даний договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1. цього договору та закінчується 02.03.2021 року (п.п. 9.1. та 9.2. договору).

Згідно п. 9.7. договору, даний договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в України законодавстві.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов договору, орендодавець передав, а орендар прийняв обладнання: світлодіодні панелі: 6.144х3.328 у кількості - 2; 6.144х1.024, у кількості - 1; 4.096х0.768 у кількості - 12; 2.925х0.675 у кількості - 18, всього 33 шт., про що сторони підписали акт приймання-передачі обладнання від 01.04.2011.

В подальшому сторони додатковою угодою від 01.12.2011 дійшли згоди індексувати орендну плату за 2011 рік на суму 489021,42 грн., в т.ч. ПДВ 81503,57 грн.

30.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" підписано додаткову угоду до договору оренди обладнання № 7 від 02.03.2011, відповідно до якої сторони змінили положення договору, додавши до п. 4.2. договору наступний абзац: "Орендна плата в період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року складає 15618,70 грн., ПДВ 3123,74 грн., всього з урахуванням ПДВ в місяць орендна плата становить 18742,44 грн.".

Відповідно до п. 2 додаткової угоди, у зв'язку з розірванням договору оренди вважати останнім днем оренди 31.12.2015.

Таким чином, сторони шляхом підписання додаткової угоди від 30.11.2015 дійшли згоди припинити свої договірні відносини 31.12.2015.

Позивач вказує, що після розірвання договірних відносин, відповідач орендоване обладнання з користування не повернув, вимоги орендодавця щодо повернення майна залишені без задоволення, натомість орендар пропонував за символічну плату залишити частину майна у користуванні, частину демонтувати з відділення банку силами самого орендодавця, про що сторони згоди не дійшли, Акти приймання-передачі з оренди обладнання сторонами не підписані, майно надалі залишається у користуванні відповідача, у зв'язку із чим позивач просить стягнути неустойку в розмірі подвійної плати за користуванням майном за час прострочення повернення об'єкта оренди орендодавцю з 11.01.2016 (сплив десятиденного строку добровільного повернення майна відповідно до п.7.1 договору) по листопад 2017 (звернення до суду) відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Відповідач позовні вимоги вважає безпідставними, стверджує про повернення майна за актом від 31.12.2017, не доведення позивачем порушення відповідачем його прав та обов'язків.

Згідно із ч.ч.1-2 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Укладений між сторонами договір оренди обладнання № 7 від 02.03.2018 за своєю правовою природою є договором найму майна.

Згідно із ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.4 ст.284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 2 ст. 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Якщо інше не передбачено законом або договором.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу (ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України).

За умовами п.9.2 договору № 7 від 02.03.2011 було визначено строк дії договору з моменту підписання до 02.03.2021.

Відповідно до п. 9.6. договору, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Згідно п. 9.7. договору, цей договір вважається розірваним з моменту належного оформленням сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві.

Як вбачається з матеріалів справи, додатковою угодою від 30.11.2015 сторони дійшли згоди, у зв'язку з розірванням договору оренди вважати останнім днем оренди 31.12.2015.

Доказів розірвання, визнання недійсною додаткової угоди від 31.12.2015 до договору № 7 від 02.03.2011, суду не надано.

Таким чином, договірні відносини сторін припинилась шляхом розірвання договору з 01.01.2016.

Відповідно до частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

В силу положень п.7.1 договору було визначено, що майно, що орендується, повинно бути передано орендодавцем та прийнято орендарем протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту набрання чинності цим договором в м. Дніпропетровську. Передача орендодавцем та прийняття орендарем майна в оренду засвідчується актом передання-приймання.

Після закінчення строку оренди повернення майна орендодавцеві здійснюється за актом передання-приймання протягом 10 (десяти) календарних днів разом з технічною документацією (комплектно). Обов'язок по складанню акта передання-приймання покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору. Орендар/орендодавець зобов'язаний здійснити огляд та перевірку стану майна під час підписання акту передання-приймання.

Пунктом 7.4 договору встановлено, що майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендарю з моменту підписання акта передання-приймання. Оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном.

Згідно з п. 7.1 договору банк було зобов'язано повернути приміщення за актом приймання-передачі протягом 10 днів після закінчення строку оренди. Тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 612, ст. 785 ЦК України, перебіг строку нарахування повинен починатися зі спливом цього строку,тобто враховуючи розірвання договору та припинення оренди з 01.01.2016, відповідач мав повернути майно до 10.01.2016.

Відповідно до ч.2 ст.785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, право на стягнення встановленої ч.2 ст.785 ЦК України неустойки пов'язується із простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, підписаним уповноваженими представниками сторін.

Відповідачем долучено до матеріалів справи Акт приймання-передачі від 31.12.2015 до договору № 7 від 02.03.2011 наступного змісту: «Орендодавець повернув, а орендар прийняв із користування обладнання згідно з укладеним між сторонами договором оренди обладнання № 7 від 02.03.2011 року. Обладнання повернуто в повному обсязі в належному стані, придатне для використання за призначенням».

Акт приймання-передачі від 31.12.2015 до договору № 7 від 02.03.2011 підписано та скріплено печатками як позивача (орендодавця) та відповідача (орендаря).

Доказів визнання вказаного акту недійсним, висловлень до нього будь-яких зауважень позивачем, суду не надано.

З листування сторін та суті відносин, що виникли між сторонами у справі, випливає, що 31.12.2015 сторони підписали акт приймання-передачі майна по договору № 7 від 02.03.2011, і до моменту звернення із вимогою за вих.№ 28/09-1 від 28.09.2017 у семиденний термін повернути обладнання, у т.ч. по договору № 7 від 02.03.2011 разом з технічною документацією (комплектно) в стані та порядку, що обумовлені договором, він не висловлював жодних претензій щодо повернення майна саме по спірному правочину згідно визначено у додатку № 1 до договору та Акті приймання-передачі обладнання від 01.04.2011 переліку.

Матеріалами справи встановлено, що після розірвання договору № 7 від 02.03.2011 шляхом підписання додаткової угоди, та акту від 31.12.2015, листом № 0-74728 від 22.06.2017 ПАТ «КБ «Приватбанк» звертався до ТОВ «ПРИВАТБАНК» у відповідь на вимогу повернути обладнання, з пропозицією по укладених угодах оренди майна - частину майна (великі екрани) залишити у користуванні банку, відновити укладені угоди про оренду даних екранів за символічною платою, частину майна (малі екрани) пропонував демонтувати з відділень банку силами ТОВ «ПРИВАТОФИС».

Листом за вих.№ 10/07-2 від 10.07.2017 ТОВ «ПРИВАТОФИС» пропозицію про подальше користування обладнанням відхилив, та повідомив, що обов'язок щодо демонтажу, передачі обладнання орендодавцю разом з технічною документацією (комплектно) покладено на орендаря, запропонував укласти договір про передачу в орендне користування з 01.08.2017 по 31.10.2019 великих та середніх за розміром світлодіодних екранів та погодити оренду плату за користування майном, вказав про демонтаж малих за розміром світлодіодних екранів з відділень банку здійснювати силами банку із правом залучення попередньо погоджених з ТОВ «ПРИВАТОФІС» спеціалізованих організацій.

Проте вказані листи не містять посилання на договір № 7 від 02.03.2011 та не підтверджують факту утримання банком саме обладнання, переданого йому по вказаному правочину.

Також суду не надано доказів досягнення сторонами згоди щодо подальшого користування чи повернення майна, не визначили переліку майна, що повернене/залишене у користуванні, місцезнаходження майна, його стан по кожному із укладених 12-ти договорів оренди, що унеможливило суд встановити факт вини відповідача та умисного неповернення майна по договору № 7 від 02.03.2011 після його розірвання та припинення договірних відносин сторін з 01.01.2016.

Верховний Суд України у своїх висновках щодо застосування ч.2 ст.785 ЦК України зазначав, що для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно не виконав цього обов'язку (аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-70гс14).

При цьому, обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України, відповідно до вимог ст.614 ЦК України є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання (аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі №3-85гс14).

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивачем не доведено суду та не надано доказів на підтвердження факту неповернення майна по договору № 7 від 02.03.2011 відповідачем., недійсності підписаного з відповідачем акту приймання-передачі від 31.12.2016 до вказаного правочину.

Посилання банку у листах та запереченнях на позов на той факт, що демонтаж обладнання має бути здійснений силами ТОВ «ПРИВАТОФИС», а банк гарантує доступ до відділень банку та сприяння у здійсненні демонтажних робіт, не ґрунтуються на умовах договірних відносин сторін, на які він погодився при підписанні договору № 7 від 02.03.2011, при цьому, не спростовує факту підписання сторонами акту повернення обладнання з оренди від 31.12.2015 та погодження орендодавцем - позивачем умов такого повернення.

Отже, позивачем не доведено та не надано належних доказів прострочення відповідачем та порушення обов'язку щодо повернення майна за актом приймання-передачі з оренди, що було б підставою для задоволення позову.

Таким чином, проаналізувавши положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в зв'язку з їх безпідставністю та недоведеністю.

Відповідно до ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-77, 86, 129, 232, 233, 238-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено: 25.05.2018

Суддя О.М.Ярмак