Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 569/12795/15-ц

провадження № 61-9972св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 14 червня 2016 року у складі судді Тимощука О. Я. та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 24 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Шимківа С. С., Григоренка М. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»

(далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що06 червня 2008 року між акціонерним комерційним інвестиційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 000 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладення договору 169 890 грн, зі сплатою

14 % річних строком до 03 червня 2011 року. ОСОБА_2 належним чином умови кредитного договору не виконала, у зв'язку із чим станом на 28 липня 2015 року утворилась заборгованість, що підлягає сплаті.

08 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з умовами якого останній набув права вимоги за вищевказаним кредитним договором.

На підставі викладеного позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 193 954,67 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 543 502,01 грн, заборгованість за відсотками - 650 452,66 грн.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 червня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 червня 2008 року в сумі 1 193 954,67 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено факт неналежного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, взятих ним на підставі укладеного кредитного договору, а тому позовні вимоги банку підлягають задоволенню.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 24 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що апеляційний суд здійснює перевірку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а відповідач не зверталась до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності у зазначеній справі, тому апеляційний суд позбавлений можливості застосувати положення частини третьої

статті 267 ЦК України без заяви відповідача до ухвалення рішення у суді першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк звернувся до суду із даним позовом у 2015 році з пропуском позовної давності. Крім того, відповідач зазначала, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувся без її участі, оскільки вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи, у зв'язку з чим не змогла скористатись своїм правом на подання заяви про застосування позовної давності. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив її заяву про перегляд заочного рішення. Вважає порушеним своє право у зв'язку з неможливістю подачі заяви про застосування позовної давності в суді апеляційної інстанції. Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою посилання відповідача на положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» просить відхилити касаційну скаргу, посилаючись на те, що безпідставним є посилання відповідача на положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» як на підставу відмови у задоволенні позову, оскільки йому кредитодавцем не надано достатнього строку на дострокове повернення споживчого кредиту. ПАТ «Дельта Банк» зазначає, що встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

21 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 06 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 000 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладення договору 169 890 грн, зі сплатою

14 % річних, строком до 03 червня 2011 року.

11 червня 2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладена додаткова угода № 1 до договору про надання споживчого кредиту, а 31 березня 2010 року додаткова угода № 2, відповідно підписані графіки платежів до них. Згідно умов додаткових угод змінено кінцевий термін повернення кредиту, не пізніше 03 червня 2013 року, змінено розмір сплати щомісячних ануїтетних платежів, день сплати - 11 число кожного календарного місяця кредитування.

Установлено, що підпунктом 1.3.1 пункту 1.3 кредитного договору передбачено, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі, збільшеному вдвічі від визначеної договором ставки. Нарахування вищевказаної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми боргу, а саме з наступного дня після несплати або неповної сплати платежу встановленого в договорі. Проценти нараховуються на прострочену суму основного боргу за підвищеною ставкою до моменту погашення такої заборгованості.

За наведеного не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК України здійснення банком нарахувань за збільшеною за умовами договору процентною ставкою на прострочене тіло кредиту.

08 грудня 2011 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з умовами якого останнє набуло права вимоги за вищевказаним кредитним договором від 06 червня 2008 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2

У зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, станом на 28 липня 2015 року утворилась заборгованість, розмір якої становить 1 193 954,67 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 543 502,01 грн, заборгованість за відсотками - 650 452,66 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Указаний розрахунок, правильність якого ОСОБА_2 не спростовувалась, було досліджено судами попередніх інстанцій із наданням йому належної оцінки.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій визначили характер спірних правовідносин, встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками.

Рішення місцевого суду в цій частині містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення комісії не відповідає нормам матеріального права.

Відповідно до додатку № 1 Графіку платежів, визначено сукупну вартість кредиту, який є невід'ємною частиною договору, в графі 5 встановлено платіж у розмірі 3 397,80 грн, який є комісією за надання кредиту.

Крім цього пунктом 1.3.4 договору також передбачено, що позичальник згідно умов договору сплачує банку комісію на умовах, зазначених у цьому договорі.

Пунктом 1.6 визначено черговість погашення заборгованості, зокрема в першу чергу стягнення комісії (якщо буде мати місце прострочення).

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 06 червня 2008 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції чинній момент укладання кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Суди не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату одноразової комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються відповідачу. При цьому банк нараховував, а позичальник повинен сплачувати комісію за послуги, що супроводжують кредит, що є незаконним.

Враховуючи, що вищевказаними нормами права чинного законодавства банкам заборонено встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, в тому числі передбачену до сплати суму комісії у розмірі 3 397,80 грн, суди повинні були перевірити правильність розрахунку заборгованості з урахуванням вищевказаних норм права.

При цьому Верховний Суд не бере до уваги розрахунок боргу, складений тимчасовою адміністрацією банку в частині зазначення в ньому, що комісія складає 0 грн, оскільки у зазначеному вище Графіку платежів, вбачається, що відповідач повинен сплатити комісію у розмірі 3 397,80 грн. Вказаний Графік додано до розрахунку суми боргу із зазначенням конкретних періодів та сум, що підлягають сплаті.

Про вказане відповідач зазначала в апеляційній скарзі, однак апеляційний суд доводів апеляційної скарги не перевірив, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильно вирішення справи, не надав оцінки умовам кредитного договору щодо прав та обов'язків сторін цього правочину.

Крім того, у апеляційній скарзі відповідач вказувала, що вона має обов'язок сплатити суму комісії у розмірі 3 397,80 доларів США, а не сума в гривнях.

Висновок апеляційного суд, що комісію сплачено в розмірі 3 397,80 грн, а не суму в доларах США, не ґрунтується на матеріалах справи. Оскільки, з матеріалів справи не вбачається за можливе встановити дійсний розмір комісії. З виписки за кредитним договором, на яку посилалася в поясненнях відповідач, вбачається, що валютою кредиту є долар США (USD) і розрахунки проведено в доларах США.

За загальними вимогами процесуального права, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Перевірка доводів заявника, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

За таких обставин, ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, не досліджено докази, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не розглянули клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, ні відповідач, ні її представники під час розгляду справи у суді першої інстанції, таких клопотань у суді першої інстанції не заявляли.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач в усній формі заявляв про застосування строку позовної давності у суді першої інстанції спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, журналами судових засідань Рівненського міського суду Рівненської області

від 19 листопада 2015 року, від 09 грудня 2015 року, від 01 та 22 лютого 2016 року та технічним звукозаписом фіксування судового засідання програмним комплексом «Камертон».

Отже, колегія суддів не вбачає порушення норм процесуального права місцевим судом, оскільки як клопотання про застосування строку позовної давності, так і клопотання про призначення економічної експертизи у суді першої інстанції заявлені не були, а апеляційним судом правомірно відхилено заявлене клопотання про призначення економічної експертизи, оскільки відповідач не зазначив підстав призначення економічної експертизи, з якими сумами у розрахунку банку він не згодний.

Колегія суддів не приймає доводи щодо відсутності належного повідомлення відповідача та його представника про дату та час проведення судового засідання у суді першої інстанції, оскільки з матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні місцевого суду, був присутній представник відповідача ОСОБА_3, яка мала можливість заявляти як клопотання про застосування строку позовної давності так і клопотання про призначення експертизи, тощо.

Відповідно до частини 3 статті 27 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи судами, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 24 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик