ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2018 року

Київ

справа №428/11236/16-а

адміністративне провадження №К/9901/8533/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Берназюка Я.О.,

суддів: Гриціва М.І., Коваленко Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування постанови та зобов'язання призначити страхові виплати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування постанови та зобов'язання призначити страхові виплати.

Сєвєродонецький міський суд Луганської області постановою від 15 березня 2017 року позов задовольнив частково.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 травня 2017 року постанову суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив, оскільки спір належить до розгляду в порядку цивільного судочинства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 червня 2017 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд; далі за текстом - КАС України).

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень процесуального закону щодо юрисдикції адміністративних судів.

У заяві позивач просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року і передати справу на розгляд до Донецького апеляційного адміністративного суду.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 20 і 27 травня, 10 липня, 23 вересня 2014 року, 09 червня 2015 року, 14 і 19 квітня 2016 року, 01 березня 2017 року (№№ К/800/34/13, К/800/18197/13, К/800/36789/13, К/800/15773/13, К/800/48078/14, К/800/26295/15, К/800/10570/16, К/800/39127/15 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права.

У заяві зазначається порушення судами касаційної інстанції встановленої законом юрисдикції щодо розгляду справ у спорах цієї категорії.

Ухвалою Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року по справі № 428/11236/16-а відкрито провадження, однак, розгляд цієї справи не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2018 року для розгляду заяви ОСОБА_1 визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І., Коваленко Н.В.

Ухвалою від 16 травня 2018 року справу прийнято до свого провадження суддею Верховного Суду Берназюком Я.О.

У цій справі було встановлено, що постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 березня 2017 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Скасовано постанову Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області № 1211/9475/9475/3 від 11 травня 2016 року про призначення потерпілому ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати. Зобов'язано Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області призначити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати з 02 березня 2016 року по 01 квітня 2017 року у розмірі 2687,62 грн. щомісячно, виходячи із розміру середньомісячної заробітної плати в сумі 10750,49 грн., визначеної із даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, без урахування сплати або несплати страхувальником за розрахунковий період страхових внесків. У задоволенні позову в іншій частині - відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право ОСОБА_1 на отримання страхових виплат.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15 березня 2017 року у справі № 428/11236/16-а - скасовано, а провадження у справі закрито.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Позивач звернувся до адміністративного суду із позовом, об'єктом судового захисту якого є відновлення порушеного, на його думку, права на отримання страхових виплат, пов'язаних з нещасним випадком на виробництві.

Завданням страхування від нещасних випадків на виробництві відповідно до статті 1 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є, зокрема, відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей. Спори щодо суми страхових внесків, а також щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються у судовому порядку (стаття 55 вказаного Закону).

Згідно з положеннями розділів I і II зазначеного Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не здійснює владні управлінські функції, тому з урахуванням наведеного та враховуючи суб'єктний склад сторін, такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір є цивільно-правовим (п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3).

Відповідні роз'яснення питань, порушених у позові, надані у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (з відповідними змінами та доповненнями). Слід зазначити, що звертаючись до суду, позивач керувався нормами цивільного процесуального законодавства та обрав спосіб судового захисту, який узгоджується з нормами статті 15, 16 ЦК України.

Характер спірних правовідносин свідчить, що вони виникли у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що врегульовано нормами цивільного законодавства.

Оскільки місцевий суд помилково розглянув справу у порядку адміністративного судочинства, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 157, частини першої статті 203 КАС України, Донецький апеляційний адміністративний суд постановив, що ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Ухвалюючи 27 червня 2017 року рішення про відмову у відкритті касаційного провадження, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що касаційна скарга позивача є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки позивачем не наведено підстав, які б дозволили вважати, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального або процесуального права. В зазначеній ухвалі Вищий адміністративний суд України погодився із висновком суду апеляційної інстанції, та зазначив, що характер спірних правовідносин свідчить, що вони виникли у зв'язку із ушкодженням здоров'я, що врегульовано нормами цивільного законодавства і, на які не поширюється адміністративна юрисдикція,

На думку заявника, його спір має розглядатися судами адміністративної юрисдикції у зв'язку із наступним. У пункті 1 частини першої статті 3 КАС України зазначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією і сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Крім того, пунктом 4 частини першої статті 18 КАС України визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Також, заявник вважає, що прикладом правильного віднесення спірних правовідносин до тих, на які поширюється адміністративна юрисдикція, є рішення Вищого адміністративного суду України, надані для порівняння, в яких цей суд спір за подібних правовідносин розглядав за правилами адміністративного судочинства.

У наданих для порівняння копіях рішень Вищого адміністративного суду України вбачається, що суди спори пов'язані із виплатою щомісячних страхових виплат розглядали в порядку адміністративного судочинства.

Перевіривши наведені у заяві доводи та оцінивши надані позивачем копії рішень, наданих для порівняння, Верховний Суд дійшов висновку про неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України положень процесуального закону щодо юрисдикції адміністративних судів (пункту 1 частини другої статті 17 та пункту 4 частини першої статті 18, пункту 1 частини першої статті 157 КАС України).

Усуваючи розбіжності у застосуванні Вищим адміністративним судом України зазначених норм процесуального права, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги стосуються відмови відповідача призначити позивачу щомісячні страхові виплати пов'язані з втратою професійної працездатності відповідно до Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1105-XIV).

При цьому, закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився Вищий адміністративний суд України, виходив із того, що позивач звернувся до адміністративного суду із позовом, об'єктом судового захисту якого є відновлення порушеного права на отримання страхових виплат, пов'язаних з нещасним випадком на виробництві; завданням страхування від нещасних випадків на виробництві відповідно до статті 1 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є, зокрема, відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей. Спори щодо суми страхових внесків, а також щодо розміру шкоди та прав на її відшкодування, накладення штрафів та з інших питань вирішуються у судовому порядку (стаття 55 вказаного Закону); відповідно до положень розділів I і II зазначеного Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не здійснює владні управлінські функції, тому з урахуванням наведеного та враховуючи суб'єктний склад сторін, такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір є цивільно-правовим.

Верховний Суд вважає таку правову позицію помилковою.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного процесуального Кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом касаційної інстанції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (частина перша статті 2 КАС України).

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Преамбулою Закону № 1105-XIV передбачено, що цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.

Згідно з першою та другою частинами статті 4 Закону № 1105-XIV Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом. Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Одними із принципів соціального страхування, відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 3 вказаного Закону, зокрема, є законодавчо визначені умови і порядок здійснення соціального страхування та державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав.

Пунктом 6 статті 6 Закону № 1105-XIV передбачено, що рішення правління Фонду, прийняте в межах його компетенції, є обов'язковим для виконання, у тому числі всіма страхувальниками та застрахованими особами, яких воно стосується.

Відповідно до статті 8 Закону № 1105-XIV виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду; підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду; робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Робочі органи виконавчої дирекції Фонду провадять свою діяльність від імені виконавчої дирекції Фонду в межах та в порядку, визначених цим Законом, статутом Фонду, типовим положенням про робочі органи виконавчої дирекції Фонду, що затверджується його правлінням, та положенням, затвердженим директором виконавчої дирекції Фонду.

Згідно статті 9 Закону № 1105-XIV основними завданнями Фонду та його робочих органів, зокрема, є реалізація державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування; надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

Тобто, Фонд є суб'єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями.

Статтею 44 Закону № 1105-XIV встановлено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Відповідно до статті 17 Закону № 1105-XIV спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Ураховуючи принципи, функції Фонду та зміст положень законодавства, колегія Верховного Суду дійшла висновку, що за предметним та суб'єктним складом спір у справі № 428/11236/16-а має ознаки публічно-правового спору, а отже підлягає розгляду за правилами КАС України.

При цьому колегія суддів Верховного Суду зауважує, що позовні вимоги стосуються відмови відповідача призначити позивачу щомісячні страхові виплати, пов'язані з втратою професійної працездатності відповідно до Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, ap. № 29458/04; № 29465/04). У рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Лео Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (Leo Zand v. Austria, ap. № 7360/76).

З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спору належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає помилковим висновок Вищого адміністративного суду України, який погодився із висновком Донецького апеляційного адміністративного суду про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини другої статті 17 та пункту 4 частини першої статті 18, пункту 1 частини першої статті 157 КАС України висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 280/1539/15-ц та 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а.

Відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини другої статті 243 КАС у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Враховуючи викладене вище, заяву слід визнати прийнятною і такою, що підлягає задоволенню, ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року скасувати, а справу передати до Донецького апеляційного адміністративного суду для подальшого провадження.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року),

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року в справі № 428/11236/16-а за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування постанови та зобов'язання призначити страхові виплати.

2. Скасувати ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2017 року.

3. Направити справу № 428/11236/16-а за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування постанови та зобов'язання призначити страхові виплати до Донецького апеляційного адміністративного суду для подальшого провадження.

4. Направити копію зазначеного рішення сторонам.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко