Номер справи 623/698/18

Номер провадження 2/623/513/2018

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

22 травня 2018 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого судді: Одарюка М. П.

при секретарі: Костенко В.В.

за участю судового розпорядника: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 623/698/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог, пояснення сторін.

19 березня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування житлом. В обґрунтування позову посилається на те, що йому на праві приватної власності належить квартира № 1 по в-зду Садовому,8 в м. Ізюм Харківської області. В даній квартирі зареєстрована його колишня дружина ОСОБА_3 09 вересня 2013 року шлюб між сторонами розірвано згідно рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області. З серпня 2013 року відповідачка за місцем реєстрації не проживає. Її місце фактичного проживання позивачу не відомо. Особистих речей відповідачки у квартирі не має. Відповідачка порушує права позивача як власника житла тим, що не знялася з реєстрації як така, що не проживає і не користується жилим приміщенням. Реєстрації відповідачки у квартирі обмежує права позивача у здійсненні правомочностей як власника майна. Просить суд визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою № 1 в будинку № 8 по в-зду Садовому в м. Ізюм Харківської області.

Позивач надав суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, на підставі наявних у справі доказів, позовні вимоги підтримує у повному обсязі. У разі повторної неявки відповідача в судове засідання не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, про що свідчать рекомендовані поштові повідомлення про повернення викликів суду з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання», у судові засідання двічі поспіль не з'явився, без повідомлення причин, відзив на позов не надавав.

Відповідно до п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не надав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи викладене, суд, до початку розгляду справи по суті, визнав можливим її заочний розгляд, на підставі наявних у ній доказів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить квартира № 1 , що розташована у житловому будинку № 8 по в’їзду Садовому в м. Ізюмі Харківської області, згідно договору дарування від 27.08.2005 року, посвідченого державним нотаріусом Ізюмської державної нотаріальної контори Харківської області ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі 27.08.2005 року за № 2-986, а також свідоцтва про право власності на житло, видане Ізюмським м'ясокомбінатом 16 липня 1996 року за № 2 та зареєстрованого в Ізюмському міському БТІ 09 серпня 2001 року за № 227 ( а.с.8-11).

Відповідачка зареєстрована в спірній квартирі з 21.07.2009 року на правах дружини позивача ( а.с.12-14).

09 вересня 2013 року рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області розірвано шлюб між позивачем та відповідачкою ( а.с.15).

Згідно довідки про склад сім'ї ОСОБА_3 зареєстрована за адресою в-зд. СадовийАДРЕСА_1, але після розірвання шлюбу з 20.08.2013 року мешкає в Росії ( а.с.16).

Норми права, що регулюють правовідносини під час розгляду справи.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі – Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров’я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном і він реалізує їх на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном ( ст. 391 ЦК України.).

Глава 28 ЦК України визначає житло об’єктом права приватної власності.

Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів його сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливо лише з підстав, передбачених законом.

Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать дружина власника квартири, їхні діти та батьки, а також інші особи.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь – яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України у справі №6-709цс16, і відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.

З урахуванням ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» позивач у разі будь – яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном має право вимогати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з ним одну із таких вимог:

- про позбавлення права власності на житлове приміщення;

- про позбавлення права користування житловим приміщенням;

- про визнання особи безвісно відсутною;

- про оголошення фізичної особи померлою.

Реєстрація місця проживання відповідача в будинку обмежує права позивача у здійсненні права володіння, користування та розпорядження майном.

Окрім цього, згідно ст. 7 Закону України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, як випливає з вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи викладене, задоволення позову власника про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, і є належним способом усунення перешкод у користуванні власністю, а вказане рішення суду - підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання.

При таких даних позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями ст. 12, 13, 77,81, 141,280,281,282 ЦПК України, ст. ст. 116,157 ЖК України, ст. 405 ЦК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою № 1 в будинку № 8 по в’їзду Садовому, в м. Ізюмі, Харківської області.

Стягнути з ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2 судовий збір в сумі 704,80 грн.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд або безпосередньо до Апеляційного суду Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Ізюмського міськрайонного суду М.П. Одарюк