Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 594/850/17

провадження № 61-12920св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - державне підприємство «Олевське лісове господарство» Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу державного підприємства «Олевське лісове господарство» Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 08 листопада 2017 року у складі судді Чира П. В. та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 10 січня 2018 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Олевське лісове господарство» Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - ДП «Олевське лісове господарство») про скасування наказів: про оголошення догани та звільнення, поновлення на роботі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 01 листопада 2016 року він був призначений на посаду заступника директора з охорони та захисту лісу ДП «Олевське лісове господарство». 22 червня 2017 року отримав від підприємства письмове повідомлення про те, що 12 червня 2017 року він був звільнений із займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, передбачених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, оскільки до нього вже було застосовано захід дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Вважав своє звільнення з займаної посади незаконним, оскільки він не був повідомлений про застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани, про яке дізнався з того ж письмового повідомлення та яке було застосовано до нього в той же день, що і звільнення. Вказував, що відповідач повинен був навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки він вчинив після застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Крім того, вказував, що його було звільнено під час перебував на амбулаторному лікуванні, про що свідчить листок непрацездатності від 12 червня 2017 року.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд: скасувати наказ директора ДП «Олевське лісове господарство» від 12 червня 2017 року «Про оголошення догани заступнику директора з охорони та захисту лісу ДП «Олевське лісове господарство» ОСОБА_4.»; скасувати наказ директора ДП «Олевське лісове господарство» від 12 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_4 із займаної посади заступника директора з охорони та захисту лісу на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України»; поновити його на роботі з 12 червня 2017 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 червня 2017 року по день постановлення судом рішення; стягнути з ДП «Олевське лісове господарство» на свою користь компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. Рішення у частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 08 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора ДП «Олевське лісове господарство» від 12 червня 2017 року №182-к про звільнення ОСОБА_4 з посади заступника директора з охорони та захисту лісу у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_4 на посаді заступника директора з охорони та захисту лісу ДП «Олевське лісове господарство» з 12 червня 2017 року.

Стягнуто з ДП «Олевське лісове господарство» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 червня 2017 року по 08 листопада 2017 року у розмірі 35 075,46 грн. (за вирахуванням сум податку та інших обов'язкових платежів).

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді заступника директора з охорони та захисту лісу ДП «Олевське лісове господарство» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць у сумі 7 124,7 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у діях позивача відсутнє систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами трудового розпорядку, що є обов'язковою складовою для звільнення особи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Крім того, його було звільнено у період тимчасової непрацездатності, що заборонено положенням частини третьої статті 40 КЗпП України.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 10 січня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ДП «Олевське лісове господарство» залишено без задоволення. Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 08 листопада 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевим судом дотримано вимоги чинного законодавства, всебічно, повно й об'єктивно досліджено обставини справи та надана їм належна оцінка.

Апеляційний суд вказав, що при ухваленні рішення суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що підставою для звільнення ОСОБА_4 було його звернення до Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства з викриттям порушень допущених іншими працівниками до його прийняття на роботу і відсутнє посилання на невиконання ОСОБА_4 своїх посадових обов'язків.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ДП «Олевське лісове господарство», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмови у задоволенні позову ОСОБА_4

Судові рішення в частині, в якій ОСОБА_4 було відмовлено, ним не оскаржуються, тому в касаційному порядку не перевіряються, відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки доказам підприємства та безпідставно задовольнили позовні вимоги.

Судами не було враховано, що ОСОБА_4 за час свого перебування на відповідній посаді не здійснював належним чином своїх обов'язків, у результаті чого підприємство понесло значні фінансові збитки. Вказує, що формальні недоліки при звільненні працівника не можуть бути підставою для поновлення його на роботі, за наявності спричинених підприємству збитків.

Посилається, що судом неправильно розраховано середньоденну заробітну плату позивача, взято до уваги нарахування, які не беруться до уваги відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подав.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: в тому числі, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місця з дня його виявлення, не рахуючи час звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (стаття 148 КЗпП України).

Задовольняючи позов в частині визнання незаконним звільнення ОСОБА_4 та поновлення його на роботі, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, вірно виходив з того, що у діях ОСОБА_4 відсутнє систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами трудового розпорядку, тому його звільнення суперечить положенням пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою для звільнення ОСОБА_4 фактично було його звернення до Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства з викриттям порушень допущених іншими працівниками у 2015-2016 роках до його прийняття на роботу, яке не містить посилань на невиконання ОСОБА_4 своїх посадових обов'язків. Суд також врахував, що дисциплінарні стягнення у вигляді догани та звільнення накладені на позивача в один день.

Крім того, встановивши, що ОСОБА_4 перебував на амбулаторному лікуванні в лікувально-діагностичному центрі ТОВ «Хелсі енд хепі» з 12 по 17 червня 2017 року, суд правильно вказав, що його звільненням 12 червня 2017 року також порушено частину третю статті 40 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не було враховано, що позивач за час свого перебування на відповідній посаді у ДП «Олевське лісове господарство» не здійснював належним чином своїх обов'язків, у результаті чого підприємство понесло значні фінансові збитки, не вказують на незаконність оскаржуваних судових рішень та не спростовують висновків судів, оскільки ОСОБА_4 було звільнено не на підставі вказаного, а за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, у той час, як до нього раніше не застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, що є обов'язковою умовою для звільнення працівника за вказаною нормою трудового законодавства.

Не заслуговують на увагу й посилання касаційної скарги на неправильний розрахунок судами середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки алгоритм здійсненого судом розрахунку відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, а вихідні дані було взято судом першої інстанції з довідки про середній заробіток від 16 серпня 2017 року, виданої саме ДП «Олевське лісове господарство», в якій зазначено заробітну плату, що береться до уваги при розрахунку середнього заробітку відповідно до положень вказаного Порядку, за останні повно відпрацьовані два місяці, які передували звільненню ОСОБА_4

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу державного підприємства «Олевське лісове господарство» Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства залишити без задоволення.

Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 08 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 10 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк