Справа № 387/894/17

Номер провадження по справі 2/387/21/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2018 року смт. Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області, в складі :

головуючого судді Майстер І. П.

при секретарі судового засідання Поляруш С.Ю.

представників позивачів ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3

відповідачів ОСОБА_4

ОСОБА_5

представника відповідачів ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Добровеличківка цивільну справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Тишківська сільська рада Добровеличківського району Кіровоградської області про визнання заповіту недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним заповіту ОСОБА_9, посвідчений секретарем Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області 09.09.2016, зареєстрований у реєстрі за №375. Зі змісту позовної заяви позивачі зазначають, що спадкодавцеві ОСОБА_9, яка померла 02.10.2016, та є матір’ю позивачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, належали на праві власності 3 земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,38 га, які розташовані на території Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області. Представники ОСОБА_8 та ОСОБА_7 25.07.2017 звернулися до Добровеличківської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частину спадкового майна їх померлої матері. Позивачам було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через наявність заповіту посвідченого Тишківською сільською радою Добровеличківського району Кіровоградської області. Тишківською сільською радою Добровеличківського району Кіровоградської області 09.09.2016 року посвідчено заповіт ОСОБА_9, який зареєстровано в реєстрі за №375 від 09.09.2016, за умовами якого ОСОБА_9 заповіла належне їй майно, а саме земельні ділянки на підставі державних актів на право власності на землю серії КР №045716 виданого 13.10.2005, серії КР №081575 виданого 09.02.2004, - ОСОБА_4, а також земельну ділянку на підставі державного акту на право власності на землю серії ІІІ-КР№039182 виданого 22.03.2002, ОСОБА_5. Позивачі та їх представник вважають заповіт померлої ОСОБА_9 недійсним, оскільки із змісту заповіту неможливо визначити коло спадкоємців за заповітом так як в заповіті зазначене прізвище ім’я та по батькові особи «ОСОБА_5 ОСОБА_5», а заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом подав ОСОБА_5. Крім того в заповіті вказано, що земельна ділянка належить спадкодавцю на підставі державного акту на право державної власності на землю, що є неможливим, оскільки громадянину не може належати майно на праві державної власності. Тому дане розпорядження викликає неясності. Крім того, викликає зауваження не зазначення у заповіті місце його складення, оскільки ОСОБА_9 була особою похилого віку та не могла самостійно пересуватися, тому даний заповіт міг бути посвідчений нею лише вдома, що неможливо встановити із змісту заповіту. Також в порушення абз. 7 п.1.4 розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 11.11.2011 № 3306/5, текст заповіту записаний незрозуміло і нечітко, так як в одному місці зазначено прізвище свідка як «Білоніг», а в іншому «Болоніг», що не дає можливості встановити особу свідка. Ні в тексті заповіту, ні в посвідчувальному написі не зазначена причина посвідчення заповіту при свідках, що є порушенням встановленого законом порядку посвідченням заповітів при свідках. Оскаржуваний заповіт не містить інформації щодо роз’яснення заповідачу ОСОБА_9 змісту статтей 1241, 1307 Цивільного Кодексу України, в результаті чого заповідач не була обізнана щодо нікчемності заповіту в разі укладення спадкового договору відносно майна, вказаного у заповіті. При посвідченні заповіту не дотримано форми посвідчувального напису, що також є порушенням вимог щодо посвідчення заповіту. Заповіт суперечить волевиявленню ОСОБА_9, оскільки остання його не підписувала, підпис у заповіті виконаний не нею, а іншою особою, що є порушенням приписів ч.3 ст.203 ЦК України. Визначення правочину недійсним судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Отже позивачі та їх представники просили суд позовні вимоги задовольнити та визнати недійсним заповіт ОСОБА_9, посвідчений секретарем Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області 09.09.2016.

В судовому засіданні представники відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтували обставини викладені у позовній заяві.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пояснили суду, що заповіт укладався 09 вересня 2016 року у їх будинку за адресою по вул. Козацька, 4, с. Тишківка Добровеличківського району, Кіровоградської області. Під час укладення заповіту вони перебували у сусідній кімнаті будинку та чули як вголос зачитувався заповіт свідками, ОСОБА_9 та секретарем сільської ради. Щодо причин укладення заповіту саме на них, то на їх думку цією причиною слугувала відсутність з боку позивачів будь-якого піклування за їх матір’ю ОСОБА_9 Заповіт укладався в присутності свідків та секретаря сільської ради, так як у ОСОБА_9 був похилий вік. ОСОБА_9 є двоюрідною сестрою ОСОБА_4. Під час укладення заповіту ОСОБА_9 перебувала при світлій пам’яті, могла усвідомлювати свої дії та керуватись ними. ОСОБА_9 померла 02.10.2016 у їх будинку. Також відповідачі додали, що жодним чином не впливали на рішення ОСОБА_9 щодо оформлення заповіту, навпаки просили у ОСОБА_9 не поспішати із заповітом. Переїхала ОСОБА_9 у їх будинок 31 липня 2016 року з будинку ОСОБА_3 Причиною переїзду ОСОБА_9 був неналежний догляд за нею з боку ОСОБА_3

Представник відповідачів заперечував щодо позовних вимог пояснив, що із зворотної сторони тексту заповіту зазначено, що заповіт підписано на дому 09 вересня 2016 року в присутності свідків та секретаря Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області. Щодо неналежності форми заповіту, то заповіт може укладатися в письмовій формі за бажанням самого заповідача, що і мало місце у даному випадку. Щодо невірного зазначення прізвища свідка «Болоніг» та «Білоніг», то це є граматичні помилки, які не впливають на зміст заповіту. Аналогічна ситуація з приводу подвійного зазначення прізвища ОСОБА_4 у заповіті. Разом з тим у заповіті зазначені належні дані та інформація щодо свідка ОСОБА_10 Щодо правильності форми посвідчувального напису, то посвідчувальний напис здійснюється за бажанням заповідача та в присутності свідків. Також обставини, що заповіт не відповідає внутрішній волі заповідача є надуманими та не доведеними. Просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору в судове засідання не з’явився про день час та місце судового розгляду повідомлені вчасно належним чином.

В судовому засіданні заявлялись клопотання з приводу залучення третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, про допит свідків та витребування спадкової справи з оригіналами заповітів, а також призначення почеркознавчої експертизи, - які суд задовольнив. Також під час судового розгляду справи по суті представником позивача заявлялись клопотання про проведення підготовчого судового засідання, а також про проведення повторної почеркознавчої експертизи, - в задоволенні яких суд відмовив.

Суд заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, допитавши свідків у справі, доходить таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 померла 03 жовтня 2016 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 03.10.2016 № І-ОЛ №228752 (т.1 а.с.35). Після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина у вигляді нерухомого майна, а саме: земельної ділянки площею 4,38 га з кадастровим номером 3521786000:02:001:0533 відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку серії КР №045716; земельної ділянки площею 4,38 га з кадастровим номером 3521786000:02:001:0534 відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку серії КР №081575; земельної ділянки площею 4,38 га з кадастровим номером 3521786000:02:001:0535 відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку серії КР №039182 (т.1 а.с.10-12). Всіма учасниками провадження в судовому засіданні підтверджено той факт, що покійна ОСОБА_9 була матір’ю позивачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Також ОСОБА_9 була двоюрідною сестрою відповідача ОСОБА_4, що у відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України не підлягає доказуванню.

ОСОБА_9 09.09.2016 склала заповіт, яким в присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 заповіла у власність земельні ділянки відповідно до державних актів на право власності на земельні ділянки серії КР №045716 виданого 13.10.2005, серії КР №081575 виданого 09.02.2004, - ОСОБА_4. Земельну ділянку відповідно до державного акту на право власності земельної ділянки серії КР №039182, виданого 22.03.2002, - ОСОБА_9 заповіла у власність ОСОБА_5 (т.2 а.с.3). Даний заповіт було посвідчено ОСОБА_12, секретарем Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області та зареєстровано в реєстрі за N 375.

Судом за клопотанням позивача витребувано з нотаріальної контори належним чином посвідчену спадкову справу N 22/2017 до майна померлої ОСОБА_9 (Т.1 а.с. 30-123). З матеріалів вищезазначеної спадкової справи з’ясовано, що позивачам ОСОБА_8 та ОСОБА_7 27 липня 2017 року постановами про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на Ѕ часток зазначених земельних ділянок (а.с. 98-101).

Також судом з'ясовано, що 29.03.2017 до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за попереднім заповітом від 12.12.2013 після смерті ОСОБА_9 (а.с.31, 80).

Відповідно до листа нотаріуса № 112/02-14 від 13.06.2017, позивачам було роз’яснено, що у відповідності до п.1, п.2 ст.1235 ЦК України, заповідач склала заповіт на свій розсуд, цим позбавила права на спадкування дітей, які мають право на спадщину за законом (а.с121).

Свідок ОСОБА_3, яка є представником позивачів та надала згоду надавати показання, в судовому засіданні вказала, що з 14 жовтня 2013 року ОСОБА_9 протягом трьох років проживала у неї. До зазначеного часу вона проживала у ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Коли її син ОСОБА_7 привіз ОСОБА_9, то вона перебувала у не доброму фізичному стані та потребувала операції. Після того як ОСОБА_9 переїхала до неї в її будинок, то вона була виписана із домоволодіння відповідачів та приписана за її місцем проживання. Зі слів ОСОБА_9 їй відомо, що ОСОБА_5 їй пояснював, що її діти проживають у Росії, які не зможуть прийняти спадщину, а тому перший заповіт складався на ОСОБА_5. В подальшому ОСОБА_9 заповіт склала на неї і земля б належала формально їй, а по суті власниками були б її діти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Під час проживання у неї в будинку, ОСОБА_9 прооперували та пролікували. Протягом трьох років ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не з'являлися та не цікавились життям ОСОБА_9 В травні 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з'явилися та почали спілкуватися із ОСОБА_9 В подальшому вона дізнається, що ОСОБА_9 надано довіреність, яка завірена секретарем сільської ради ОСОБА_12 щодо отримання орендної плати за її землю. Пересувалась ОСОБА_9 важко, стан здоров’я був задовільний. 31 липня 2016 року відповідачі забрали до себе ОСОБА_9 Померла ОСОБА_9 02.10.2016 у будинку відповідачів із не зрозумілих для неї причин, так як коли вона виїжджала з будинку, то у неї був задовільний стан здоров'я. Вважає, що заповіт на відповідачів виданий під їх тиском щоб усунути заповіт, який попередньо був укладений на неї.

Свідок ОСОБА_11 надала показання, що приблизно у вересні 2016 року ОСОБА_9 переїхала у будинок ОСОБА_5 та її попросила щоб вона була свідком під час укладення заповіту. В подальшому вона прийшла у будинок ОСОБА_5 де перебували ОСОБА_9, ОСОБА_12 та через певний час прийшов ОСОБА_10 ОСОБА_12 надала прочитати текст заповіту та запитала чи їм зрозумілий, на що усі відповіли, що зрозумілий. Заповіт читали вголос. Після цього вона, ОСОБА_12, ОСОБА_10 та ОСОБА_9, - особисто підписалися під текстом заповіту. ОСОБА_9 під час укладення заповіту була при нормальній пам’яті, нормально спілкувалася та усвідомлювала свої дії. Будь-якого тиску зі сторони відповідачів або зі сторони інших осіб не було. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 під час укладення заповіту перебували у сусідній кімнаті. Текст заповіту був на одному аркуші. Скільки примірників заповіту підписувала не пам’ятає.

Свідок ОСОБА_10 надав показання, що він був свідком укладення заповіту ОСОБА_9 Заповіт укладався у восени 2016 року. Свідком його покликала ОСОБА_9 Заповіт укладався у будинку ОСОБА_5 в присутності ОСОБА_11, ОСОБА_9 та ОСОБА_12 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 під час укладення заповіту перебували у сусідній кімнаті. Чи роз’яснювала секретар сільської ради права та обов’язки свідкам не пам’ятає. Заповіт читали вголос він, ОСОБА_11 та ОСОБА_9, які в подальшому підписали текст заповіту. Заповіт складався із однієї сторінки та у двох примірниках. ОСОБА_9 укладала заповіт сама особисто, будь-якого тиску на неї не здійснювалось, була при пам’яті, могла усвідомлювати свої дії та керуватись ними.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні надала показання, що вона проживала по сусідству із ОСОБА_9 Коли ОСОБА_9 захворіла то молодший син запропонував продати будинок та переїхати до нього в м.Москву Російської Федерації. Через півтора року син привіз ОСОБА_9 в село до ОСОБА_5. Після того діти взагалі не цікавились матір’ю. Через деякий час приїхав у село ОСОБА_7, який забрав матір та завіз її ОСОБА_3 У ОСОБА_9 сильно хворіли ноги і вона не могла ходити, а тому постійно сиділа біля вікна будинку ОСОБА_3 ОСОБА_3 не доглядала належним чином за ОСОБА_9 в тому числі забороняла використовувати їй обігрівач та погано її годувала. Сини ОСОБА_9 проживають у м.Москві Російської Федерації та взагалі не цікавились долею матері, за що остання ображалася.

Свідок ОСОБА_12, яка працює секретарем Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області надала показання, що її повідомила ОСОБА_4, що ОСОБА_9 просить зайти. Зайшовши у будинок ОСОБА_4, де проживала ОСОБА_9, остання пояснила, що бажає укласти інший заповіт та заповісти земельні ділянки. На її запитання чому вона сюди переїхала, ОСОБА_9 пояснила, що не може проживати у ОСОБА_3 так як гроші у неї забрали і вона не може нікуди вийти, а кормили лише супом. Під час розмови ОСОБА_9 пояснювала, що її дітей лише цікавить її земельні ділянки. Також ОСОБА_9 вказала свідків, в присутності яких бажає укласти заповіт, а також необхідні дані для виготовлення тексту заповіту. Текст заповіту нею виготовлявся у приміщенні сільської ради на комп’ютерній техніці. 9 вересня 2016 року вона прибула за місцем проживання ОСОБА_9, яка проживала у будинку ОСОБА_4, де складався заповіт в пристуності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували в іншій кімнаті, оскільки їх попросила вийти. Візуального контакту із відповідачами у ОСОБА_9 не відбувалось. Так як заповіт укладався за місцем проживання ОСОБА_9, заповіт укладався в присутності свідків та за бажанням самого заповідача. Також у тексті заповіту є запис де саме укладався заповіт та коли він укладався. Заповіт в присутності свідків оголошувався вголос. ОСОБА_9 та свідки особисто підписалися у двох примірниках заповіту. ОСОБА_9 під час укладення заповіту була при розумі, усвідомлювала свої дії та могла керуватися ними. Будь-якого тиску ОСОБА_9 ніким не вчинялося. З приводу не вірного зазначення прізвища ОСОБА_10 та з приводу зазначення двічі прізвища «ОСОБА_5 ОСОБА_5», а також «ділянка належить спадкодавцю на підставі державного акту на право державної власності на землю» , - зазначено нею помилково. Водночас вважає, що ці помилки не впливають на волевиявлення заповідача.

Суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 1233 Цивільного кодексу України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Судом встановлено, що фізична особа ОСОБА_9 на випадок своєї смерті зробила особисте розпорядження, яке виклала у складеному заповіті 09.09.2016.

Суд зазначає, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст.1234 ЦК України). За правилами ст. 1247 ЦК України передбачені загальні вимоги до форми заповіту. При цьому ч.2 ст.1247 ЦК України передбачено, що заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Як встановлено матеріалами спадкової справи, змістом заповіту від 09.09.2016, а також показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_10 та секретарем сільської ради, яка посвідчувала заповіт, ОСОБА_12 , що ОСОБА_9 під час укладення заповіту усвідомлювала свої дії та могла керуватись ними, а отже мала право на заповіт та була особисто присутня при складанні заповіту. Згідно з висновком експерта № 44 від 01.03.2018 року, підпис від імені ОСОБА_9, датованого 09.09.2016, посвідченого секретарем Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області ОСОБА_12 та зареєстрованого в реєстрі за №375, виконаний ОСОБА_9 Афанасієвною (а.с.62-67). Цей висновок не є таким, що має ознаки припущення, є однозначним, обґрунтованим, вмотивованим, а тому є належним та допустимим доказом, у розумінні глави 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК).

Також спадкодавець ОСОБА_9 з часу реєстрації заповіту (09.09.2016 року) і до часу своєї смерті (02.10.2016) нікому не повідомляла про вчинення щодо неї психічного чи фізичного тиску з боку спадкоємців, не повідомляла про це до правоохоронних органів, а також не сповіщала про обман, тобто будь-яких ознак неправомірних дій інших осіб. Таких осіб і конкретних дій щодо спадкодавця, вчинених такими особами, судом не встановлено, а тому доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно із частиною 1 статті 1235 Цивільного кодексу України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Так, заповідач ОСОБА_9 у складеному 09.09.2016 заповіті призначила своїми спадкоємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Також суд зазначає, що мали місце укладення ОСОБА_9 інших заповітів на ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_3, які були складені раніше.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 1254 Цивільного кодексу України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Таким чином відповідно до положень ст. 1254 ЦК України, заповіт складений 09.09.2016 ОСОБА_9, скасовує всі попередні заповіти.

Також заповіт як правочин, має відповідати всім вимогам, які звичайно пред'являються до правочинів, що містяться у статті 203 ЦКУкраїни. Найважливіша ознака заповіту випливає з самого його визначення і полягає в безпосередньому зв'язку заповіту з особою заповідача.

Посвідчення заповітів посадовими особами органів місцевого самоврядування визначається Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про нотаріат».

Порядок посвідчення заповітів посадовими особами органів місцевого самоврядування, крім норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про нотаріат», регулюється в тому числі і Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 11.11.2011 № 3306/5 (далі Порядок), з пункту 1.1 якого визначено, що перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено статтею 37 Закону України "Про нотаріат".

Відповідно до 1.2. Порядку, нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

За змістом статей 38, 42, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, державна реєстрація актів цивільного стану (за винятком виконавчих органів міських (крім міст обласного значення) рад). Сільський, селищний, міський голова організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

В розділі ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, передбачено, що посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти. При посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 Цивільного кодексу України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

В судовому засіданні досліджено оригінал заповіту від 09.09.2016, згідно якого було встановлено, що заповіт записаний секретарем сільської ради ОСОБА_12 за допомогою загальноприйнятих технічних засобів у приміщенні сільської ради, а саме з використанням комп'ютерного набору та роздруківки.

Суд з пояснень свідків ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_12 з'ясував, що у зв’язку із похилим віком ОСОБА_9, а також її хворобою ніг, у зв’язку із чим не могла ходити, за її особистої згоди заповіт укладався за місцем проживання ОСОБА_9 у будинку відповідачів за адресою вул.Козацька,4, с. Тишківка, Добровеличківського району, Кіровоградської області. Також за бажанням ОСОБА_9 заповіт складався в присутності двох свідків, а саме ОСОБА_11 та ОСОБА_10, які підтвердили, що саме ОСОБА_9 просила їх бути свідками при укладенні заповіту, що відповідає положенням ч. 1 ст.1253 ЦК України. Відповідно до п. 2.1. Порядку, нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з'явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування (наприклад: "У зв'язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено за адресою: АДРЕСА_1").

Крім того, відповідно до змісту заповіту ОСОБА_9 попередньо ознайомлена з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, перебувала при здоровому розумі, ясній пам'яті, розуміла значення своїх дій. У наступних абзацах заповіту зазначено про те, що зміст статей 207, 1233-1236, 1241, 1247, 1248, 1253, 1254 ЦК України ОСОБА_9 роз’яснено. Заповіт посвідчено о 09 год 00 хв 09.09.2016. Засвідчувальний напис підписано секретарем виконкому Тишківської сільської ради ОСОБА_12 та скріплено печаткою Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.

Щодо посилання сторони позивачів на допущені секретарем Тишківської сільської ради ОСОБА_12 описок при складанні оспорюваного заповіту, а саме у прізвищі свідка ОСОБА_10, зазначення двічі прізвища ОСОБА_5 та зазначення у заповіті "на право державної власності на землю", то суд з показань секретаря сільської ради ОСОБА_12 з'ясував, що мають місце допущені в тексті заповіту технічні та граматичні помилки, однак на думку суду вони не змінюють самого змісту заповіту. Вказані помилки, що допустила секретар Тишківської сільської ради ОСОБА_12, не можуть бути підставою для скасування волі заповідача.

Відповідно до частини 2 статті 1257 Цивільного кодексу України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Отже дослідивши письмові докази, допитавши свідків, суд приходить до висновку, що волевиявлення заповідача ОСОБА_9, під час складання 09.09.2016 заповіту, було вільним і відповідало її волі. Проведена 01.03.2018 судово-почеркознавча експертиза №44 свідчить про той факт, що оскаржуваний заповіт підписувала саме ОСОБА_9, що також підтверджено показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_12

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких підстав для визнання недійсним заповіту, складеного 09.09.2016 ОСОБА_9, посвідченого секретарем Тишківської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області та зареєстрованого в реєстрі за № 375.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст.2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Відповідно до ст.82 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про недоведеність, безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Тишківська сільська рада Добровеличківського району Кіровоградської області про визнання заповіту недійсним, у зв'язку із чим в їх задоволенні необхідно відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягає вирішенню питання судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,81,82, 76, 245, 141, 265, 280-289 ЦПК, ст.ст. 203, 215, 225, 1233, 1234, 1257, 1254, 1251, 1247 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Тишківська сільська рада Добровеличківського району Кіровоградської області про визнання заповіту недійсним, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Кіровоградської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Добровеличківського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_14.