КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 23.12.2009                                                                                           № 2/94

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 

головуючого:          Смірнової Л.Г.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача: Гопкало О.В., дов. б/н від 10.07.2008 

від відповідача : Чепков О.О., директор, наказ №1 від 09.01.2007 

від третьої особи 1: Саушкіна О.В., дов. №6-УМ від 08.01.2009

від третьої особи 2: не з’явився 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліна" 

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.07.2009 

у справі № 2/94 (суддя 

за позовом                               Відкритого акціонерного товариства "Завод "Маяк" 

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "АліНа" 

третя особа позивача           Управління комунального майна району виконавчого органу Оболонської районної у м. Києві ради (Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації) 

третя особа відповідача           Дочірнє підприємство "Комунальне підприємство "Маяк" 

про                                                   витребування майна з чужого незаконного володіння

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

 На розгляд господарського суду міста Києва передано вимоги Відкритого акціонерного товариства „Завод „Маяк” (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Аліна” (далі-відповідач) про витребування з чужого незаконного володіння нежитлового приміщення загальною площею 141,00 кв.м., в будинку №14 по вул. Попова у м. Києві шляхом зобов'язання відповідача виселитися з нежитлового приміщення загальною площею 141,00 кв. м., в будинку № 14 по вул.Попова у м. Києві та передати нежитлове приміщення загальною площею 141,00 кв. м., в будинку № 14 по вул. Попова у м. Києві позивачеві. 

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.07.2009 у справі №2/94 позовні вимоги задоволено повністю: витребувано з чужого незаконного володіння нежитлове приміщення загальною площею 141,00 кв. м., в будинку №14 по вул. Попова у м. Києві шляхом зобов'язання виселитися з нежитлового приміщення загальною площею 141,00 кв. м., в будинку №14 по вул.Попова у м. Києві та передати нежитлове приміщення загальною площею 141,00 кв. м., в будинку № 14 по вул. Попова у м. Києві позивачеві; стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні приміщення знаходяться у користуванні відповідача без відповідної правової підстави, оскільки позивач (власник приміщення) не передавав відповідачеві спірне приміщення у користування, або у власність та не погоджував таку передачу.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2009 у справі №2/94. 

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, відповідач зазначив, що господарським судом неодноразово розглядалося справи щодо спірних приміщень, в процесі розгляду яких було встановлено право Дочірнього підприємства „Комунальне підприємство „Маяк” (далі-третя особа 2) на укладення договору оренди, на підставі якого відповідач користується орендованими приміщеннями та факт правомірності договору оренди 2002 року. Проте, зазначені факти, в порушення приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) судом не було взято до уваги. Відповідач також зазначає, що на момент розгляду даної справи, позивач не є власником спірних приміщень і зазначений факт також було встановлено в рішенні господарського суду міста Києва від 08.04.2008 у справі №3/100. Крім того, відповідач посилається на те, що в процесі розгляду справи місцевим господарським судом, ним було зроблено заяву про застосування позовної давності в порядку приписів статті 267 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) проте, в порушення процесуальним норм судом було відмовлено представнику відповідача у прийнятті вищезазначеної заяви та запропоновано подати заяву через канцелярію суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2009 (колегія у складі: Смірнова Л.Г. – головуюча, судді: Пашкіна С.А., Тищенко О.В.) апеляційну скаргу прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 02.09.2009. 

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/2 від 02.09.2009, у зв’язку з зайнятістю судді Пашкіної С.А. в іншому судовому процесі, розгляд апеляційної скарги у даній справі доручено колегії суддів у складі: головуючий суддя – Смірнова Л.Г., судді- Євграфова Є.П., Тищенко О.В.

В порядку приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України) розгляд справи неодноразово відкладався.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/5 від 22.09.2009, у зв’язку з зайнятістю судді Євграфової Є.П. в іншому судовому процесі, розгляд апеляційної скарги у даній справі доручено колегії суддів у складі: головуючий суддя – Смірнова Л.Г., судді- Алданова С.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Голови Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 було продовжено строк розгляду апеляційної скарги на один місяць.

У судове засідання 23.12.2009 з’явилися представники сторін та Управління комунального майна району виконавчого органу Оболонської районної у місті Києві ради (Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації) (далі-третя особа 1). Представник відповідача повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив оскаржуване рішення скасувати. 

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив у повному обсязі. У наданому суду відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що саме позивач є власником спірних приміщень, оскільки і на момент укладення договору оренди, і на момент розгляду даної справи спірні приміщення знаходяться на його балансі та не передавалось третім особам ні в оренду, ні у власність, ні в оперативне управління, а укладення договору оренду було здійснено без згоди власника. Позивач заперечив проти тотожності спорів у справах №3/100 та №14/116, оскільки у зазначених справах інші предмет, підстави та сторони. Крім того, позивач заперечує проти існування заяви відповідача про застосування позовної давності, оскільки зазначений факт не підтверджується матеріалами справи, зокрема протоколом судового засідання. 

Представник третьої особи 1 проти апеляційної скарги заперечив у повному обсязі. У наданому суду відзиві на апеляційну скаргу третя особа зазначила, що на момент розгляду справи, спірні нежитлові приміщення належать на праві колективної власності позивачеві, оскільки документально не підтверджено факт передачі спірних приміщень у комунальну власність, а згідно частини шостої статті 7 Закону України „Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” право власності на об’єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі. Позивач також наполягає на відсутності доказів щодо передачі спірного майна відповідачеві власником (позивачем) спірних приміщень. Щодо застосування позовної давності, позивач зазначив, що застосування позовної давності під час розгляду справи в апеляційному порядку суперечить приписам частини третьої статті 267 ЦК України, відповідно до якої така вимога повинна бути зроблена під час розгляду справи судом першої інстанції до моменту винесення рішення по суті заявлених вимог. 

Дочірнє підприємство „Комунальне підприємство „Маяк” (далі-третя особа 2) було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи, проте у судове засідання 23.12.2009 поноважного представника не направило, а звернулося до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності його представника. Виходячи з того, що явка представників учасників судового процесу не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов’язком учасника судового процесу (третьої особи), Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 23.12.2009 без участі представника третьої особи 2.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши позовні матеріали та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Київський апеляційний господарський суд, - 

 ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 02.04.2002 між відповідачем та третьою особою 2 було укладено договір оренди нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Попова, 14 загальною площею 97,3 кв.м. (далі-договір), з терміном його дії з 02.04.2002 по 02.04.2012 (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 1.1 договору відповідач отримав у користування нежитлове приміщення на першому поверсі, загальною площею 97,3 кв.м., розташованого за адресою: м. Київ, вул. Попова, 14 (далі-орендоване майно), для організації громадського харчування, кафе-бару, побутового обслуговування населення, офісу підприємства, а також для здійснення інших видів статутної діяльності підприємства.

Згідно пункту 1.4 договору, у випадку переходу права власності до іншої особи договір оренди зберігає свою дію для нового власника.

Посилаючись на відсутність будь-яких дозволів з боку власника в особі заводу „Маяк” на укладення договору оренди, позивач звернувся з даним позовом до суду та просив витребувати своє майно у відповідача, який без відповідної правової підстави заволодів ним.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що приміщення знаходяться у користуванні відповідача без відповідної правової підстави, оскільки позивач (власник приміщення) не передавав відповідачеві спірне приміщення у користування, або у власність та не погоджував таку передачу. При цьому, судом зазначено, що станом на час розгляду судом даного спору нежитлові приміщення у житловому будинку по вул. Попова, 14 у м. Києві, загальною площею 141,00 кв.м., які займає відповідач, належать на праві колективної власності (згідно правовстановлюючих документів - реєстраційного посвідчення від 11.09.2002 №005159 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, виданого на підставі наказу Фонду державного майна України від 24.05.2002 №906) позивачеві.

Проте, київський апеляційний господарський суд не погоджується з вищезазначеним висновком місцевого господарського суду та вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб’єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з’ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. Доведення факту порушення прав, відповідно до статті 33 ГПК України, покладається на позивача. 

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивачем на розгляд суду передано віндикаційний позов, правом на подання якого наділений власник (стаття 387 ЦК України) та необхідною умовою для задоволення якого є наявність підстав, передбачених статтею 388 ЦК України.

В силу статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. 

Відповідно до приписів статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до статті 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. 

Рішенням Господарського суду міста Києва по справі №3/100 від 08.04.2008, яке набрало законної сили, встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1431 від 29.09.2006 будинок № 14 на вул. Попова у м. Києві передано до комунальної власності Оболонського району міста Києва. Рішенням Оболонської районної у м. Києві ради від 19.12.2006 №6/9 надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади Оболонського району м. Києва відомчого житлового будинку за адресою вул. Попова, 14 (в т.ч. 285,9 кв.м. нежилих приміщень).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарським суд виходив з того, що право власності на спірне майно, на момент розгляду даного спору належить позивачеві, оскільки незважаючи на те, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1431 від 29.09.2006 будинок №14 на вул. Попова у м. Києві було вирішено передати до комунальної власності Оболонського району міста Києва, та рішенням Оболонської районної у м. Києві ради від 19.12.2006 №6/9 надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади Оболонського району м. Києва відомчого житлового будинку за адресою вул. Попова, 14 (в т.ч. 285,9 кв.м. нежилих приміщень), на практиці дане розпорядження виконано не було - оскільки не було складено та підписано, передбаченого частиною 6 статті 7 Закону України „Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, акту приймання-передачі, з дати підписання якого виникає право власності на об'єкт передачі (в даному випадку будинок № 14 на вул. Попова у місті Києві).

Проте, Київський апеляційний господарський суд не погоджується з вищезазначеним висновком суду, оскільки позивачем не доведено належними засобами доказування, у розумінні статті 34 ГПК України, що спірні приміщення, на момент розгляду даної справи, належать позивачеві на праві власності.

Як на підтвердження права власності на спірні приміщення, позивач посилається на реєстраційного посвідчення від 11.09.2002 №005159 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, виданого на підставі наказу Фонду державного майна України від 24.05.2002 №906. Зі змісту вищезазначеного реєстраційного посвідчення вбачається, що позивачеві на праві колективної власності належить нерухоме майно (гуртожиток коридорного типу) по вул.Попова, 14.

Надане суду реєстраційне посвідчення не є правовстановлюючим документом, а лише засвідчує факт належності позивачеві на праві колективної власності нерухомого майна (гуртожиток коридорного типу) по вул.Попова, 14, у відповідності до наказу Фонду державного майна України від 24.05.2002 №906.

Будь-яких інших доказів, на підтвердження права власності позивача на спірні приміщення на момент розгляду справи, позивачем надано не було.

Проте, в процесі розгляду справи, Київським апеляційним господарським судом, в порядку статті 38 ГПК України було здійснено запит до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, у відповідь на який суду було надано копії свідоцтв на право власності та правовстановлюючих документів, що засвідчують право власності інших осіб на приміщення, розташовані в будинку за адресою: м. Київ, вул. Попова, 14.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на момент розгляду справи, правовий статус приміщень, розташованих в будинку по вул.Попова, 14 змінився у порівнянні з інформацією зазначеною у реєстраційному посвідченні від 11.09.2002.

Враховуючи вищезазначене, а також наявність розпорядження Київської міської державної адміністрації №1431 від 29.09.2006, яким будинок № 14 на вул. Попова у м. Києві передано до комунальної власності Оболонського району міста Києва, та рішення Оболонської районної у м. Києві ради від 19.12.2006 №6/9, яким надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади Оболонського району м. Києва відомчого житлового будинку за адресою вул. Попова, 14 (в т.ч. 285,9 кв.м. нежилих приміщень), Київський апеляційний господарський суд вважає недоведеним позивачем факт належності спірних приміщень останньому на праві власності.

Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2009 скасуванню у повному обсязі.

При цьому, апеляційним господарським судом критично оцінено посилання відповідача на порушення судом норм процесуального права, з посиланням на те, що в процесі розгляду справи місцевим господарським судом, відповідачем було зроблено заяву про застосування позовної давності в порядку приписів статті 267 ЦК України проте, судом було відмовлено представнику відповідача у прийнятті вищезазначеної заяви та запропоновано подати заяву через канцелярію суду, оскільки зазначені обставини відповідачем документально не підтверджені.

Судові витрати розподіляються між сторонами відповідно до приписів статті 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 33,34, 49, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

 ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Аліна” 

на рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2009 у справі №2/94 задовольнити повністю. 

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2009 у справі №2/94 скасувати. 

3. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

          4.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Завод „Маяк” (м. Київ, проспект Московський, 8; код ЄДРПОУ 14307423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аліна” (м. Київ, вул. Фрунзе, 129-а; ідентифікаційний код 19251124) 42(сорок дві)грн.50коп.-витрат по сплаті державного мита за розгляд справи в апеляційному порядку.

          5. Видачу наказу на виконання постанови доручити господарському суду міста Києва.

          6. Матеріали справи №2/94 повернути до господарського суду міста Києва.

 Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя                                                                       

 Судді                                                                                          

 28.12.09 (відправлено)