ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2018 р. Справа № 922/4404/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І. , суддя Сіверін В. І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - адвокат ОСОБА_1

1-го відповідача - адвокат ОСОБА_2

2-го відповідача – не з’явився

розглянувши апеляційну скаргу ПАТ "Укрексімбанк" (вх. № 510Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2018 у справі № 922/4404/17 (повний текст якого складено в приміщенні зазначеного суду 01.03.2018 суддею Лавровою Л.С.)

за позовом публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії Публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” у м. Харкові

до 1. товариства з обмеженою відповідальністю “БМВ лізинг”, м. Харків, 2. товариства з обмеженою відповідальністю “Завод “Березівські мінеральні води”, с. Березівське

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ "БМВ ЛІЗИНГ" (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” у м. Харкові та просило:

- визнати зобов’язання за кредитним договором №68608К20 від 03 вересня 2008 року припиненим;

- визнати зобов’язання за іпотечним договором №68608Z13 від 03.09.2008 р., посвідченим 03.09.2008 р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованим в реєстрі за №3737; за іпотечним договором №68613Z9 від 07.05.2013 р., посвідченим 07.05.2013 р. приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованим в реєстрі за №1985; за договором поруки №68608Р6 від 03.09.2008 р.; за договором поруки №68611Р17 від 30.09.2011 р., припиненими. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог, ТОВ "БМВ ЛІЗИНГ" посилалося на повне та належне виконання ТОВ “БМВ лізинг” зобов’язань за кредитним договором №68608К20 від 03 вересня 2008 року.

В той же час, відповідач за первісним позовом звернувся із зустрічними позовними вимогами щодо солідарного стягнення 1383901,01 грн. заборгованості з ТОВ “БМВ лізинг” та ТОВ “Завод “Березівські мінеральні води” за кредитним договором №68608К20 від 03.09.2008 р. та відповідно до договору поруки №68608Р6 від 03.09.2008.

Ухвалою від 05.02.2018 господарський суд Харківської області задовольнив заяву (вх. 2843 від 01.02.2018 ) ТОВ “БМВ Лізинг” про залишення первісного позову без розгляду в порядку п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, залишив без розгляду первісний позов ТОВ “БМВ Лізинг” до ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” у м. Харкові.

Подальший розгляд справи здійснювався за позовними вимогами ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” у м. Харкові до ТОВ “БМВ лізинг” та ТОВ “Завод “Березівські мінеральні води” щодо солідарного стягнення 1383901,01 грн. заборгованості з ТОВ “БМВ лізинг” та ТОВ “Завод “Березівські мінеральні води” за кредитним договором №68608К20 від 03.09.2008 та відповідно до договору поруки №68608Р6 від 03.09.2008.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.02.2018 у справі № 922/4404/17 відмовлено у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” у м. Харкові.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Судовий збір покласти на відповідачів.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що нарахуванням банком пені в іноземній валюті є правомірним та обґрунтованим з урахуванням того, що законодавець не пов'язує розмір пені із розміром облікової ставки Національного банку України, а визначає лише максимально можливу верхню межу розміру пені за допомогою облікової ставки. ОСОБА_4 України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ані норми інших нормативно-правових актів законодавства України не передбачають обмежень для застосування облікової ставки Національного банку України при визначенні розміру пені до зобов'язань в іноземній валюті. Використання облікової ставки Національного банку України у розумінні Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" при визначенні граничної межі розміру пені не пов'язано із правовою природою такої облікової ставки. На думку позивача, в даному випадку облікова ставка використовується як показник, що визначає максимально можливу верхню межу пені. Беручи до уваги, що розмір пені нарахований на суму прострочених платежів (прострочення основного боргу, прострочені проценти), які відповідно до умов кредитного договору (п.6.1.) мають здійснюватися у валюті кредиту - доларах США, то банком правомірно обчислена пеня відповідно до приписів статей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а саме: розмір пені, що встановлений за згодою сторін, обчислений від суми простроченого платежу та не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також щодо строків позовної давності заявник зазначає, що судом першої інстанції в порушення приписів частини 1 статті 207 ГПК України вирішено заяву відповідача-2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності без заслуховування думки інших присутніх у судовому засідання учасників справи.

Беручи до уваги те, що укладання позичальником додаткових угод до кредитного договору (додаткова угода № 68608К20-8 від 22.09.2014, додаткова угода № 68608К20-9 від 25.02.2015, додаткова угода № 68608К20-10 від 25.12.2015, додаткова угода № 68608К20-12 від 21.12.2016) щодо встановлення графіку погашення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань (за періоди з Н.02.2014 по 22.09.2014 та з 01.01.2015 по 24.02.2015), зокрема, визначення останнього періоду такої сплати - грудень 2017 року, що є визначеним строком виконання зобов'язань позичальника по погашенню пені за кредитним договором, щомісячна сплата позичальником пені за прострочені платежі за кредитом згідно погоджених сторонами графіків погашення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором (за періоди з 01.02.2014 по 22.09.2014 та з 01.01.2015 по 24.02.2015) протягом 25.09.2014 - 22.11.2017, листи позичальника за № 06/11/1 від 06.11.2015 та за №14/11/1 від 14.11.2016 із зверненням до банку щодо встановлення графіків сплати пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором за зазначені періоди, є діями позичальника, які свідчать про визнання ним свого боргу або іншого обов’язку, в даному випадку - нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором за періоди з 01.02.2014 по 22.09.2014 та з 01.01.2015 по 24.02.2015, а тому несплата позичальником до 29.12.2017 залишку заборгованості за пенею є періодом, зі спливом якого починається перебіг позовної давності, в рамках якого Банк має право звернутися до суду із позовними вимогами до позичальника про стягнення заборгованості за такою пенею.

При цьому до періодів нарахування пені з 01.02.2014 по 22.09.2014 та з 01.01.2015 по 24.02.2015 не можуть застосовуватись приписи частини 2 статті 258 ЦК України, відповідно яких до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена спеціальна позовна давність в один рік.

Таким чином, у зв'язку із несплатою позичальником протягом грудня 2017 року залишку заборгованості за пенею, у зв'язку із несвоєчасним виконання зобов'язань за кредитним договором, саме зі спливом визначеного та погодженого сторонами кредитного договору строку виконання такого зобов'язання починається перебіг позовної давності, в рамках якого банк має право звернутися до суду із позовним вимогами до позичальника та поручителів про стягнення заборгованості за вищезазначеною пенею.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.03.2018 у даній справі відкрито апеляційне провадження; відповідачам встановлено строк до 10.04.2018 на протязі якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу, які повинні відповідати вимогам ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 призначено справу до розгляду на 24.04.2018.

ТОВ “БМВ лізинг” надало за вх. № 2801 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 оголошено про перерву у розгляді справи до 08.05.2018.

ПАТ "Укрексімбанк" 08.05.2018 надало відповідь на відзив, в якому підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.05.2018 оголошено про перерву у розгляді справи до 17.05.2018.

ПАТ "Укрексімбанк" 16.05.2018 за вх. № 3672 надало додаткові пояснення до відповіді на відзив.

ТОВ “БМВ лізинг” 16.05.2018 за вх. № 3676 надало додаткові пояснення в обгрунтування своїх заперечень.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між Публічним акціонерним товариством „Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії АТ „Укрексімбанк” у м. Харкові (надалі – Банк) та ТОВ „БМВ Лізинг” (надалі – позичальник) було укладено кредитний договір № 68608К20 від 03.09.2008 (надалі – кредитний договір), за умовами якого банк надає позичальнику кредит у сумі 2000000,00 (два мільйони) доларів США 00 центів, а позичальник зобов’язується повернути кредит, сплатити проценти за кредитом та інші платежі за цим кредитним договором.

В подальшому до кредитного договору неодноразово вносилися зміни та доповнення відповідно до угод, укладених 27.07.2010 р., 07.04.2011 р., 30.09.2011 р., 23.08.2012 р., 07.05.2013 р., 22.09.2014 р., 25.02.2015 р., 25.12.2015 р., 27.10.2016 р., 21.12.2016 р., від 29.05.2017 р.

З метою забезпечення виконання кредитного договору між банком та позичальником були укладені іпотечний договір № 68608Z13 від 03.09.2008 р. (зі змінами та доповненнями) та іпотечний договір № 68613Z9 від 07.05.2013 р. (зі змінами та доповненнями).

Також між публічним акціонерним товариством „Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії АТ „Укрексімбанк” у м. Харкові (що є кредитором), позичальником та ВАТ „Завод „Березівські мінеральні води”, правонаступником якого є ТОВ „Завод „Березівські мінеральні води.” (що є поручителем) було укладено договір поруки № 68608Р6 від 03.09.2008 р., відповідно до умов якого поручитель зобов’язався перед банком солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов’язання, а також відшкодувати витрати, що будуть визначатися на момент фактичного задоволення, в т.ч. суму кредиту, відсотки, пеню за несвоєчасне виконання зобов’язань, відшкодування збитків, завданих про строчкою виконання Основного зобов’язання, інші понесені витрати внаслідок невиконання або несвоєчасного (неповного) виконання Основного зобов’язання. (п. 3.1 договору поруки № 68608Р6 від 03.09.2008 р.). В подальшому до договору поруки № 68608Р6 від 03.09.2008 р. також вносилися зміни та доповнення.

Також між Публічним акціонерним товариством „Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії АТ „Укрексімбанк” у м. Харкові (що є кредитором), позичальником та ОСОБА_5 (що є Поручителем) було укладено договір поруки № 68611Р17 від 30.09.2011 р. (зі змінами та доповненнями), до якої позивач за зустрічним позовом не пред’являє вимоги щодо стягнення заборгованості.

За умовами додаткової угоди № 68608К20-12 до кредитного договору, укладеної 21.12.2016 року між банком та позичальником, кінцевий термін погашення кредиту 29 грудня 2017 року.

Судом встановлено, що банком було виконано свої зобов’язання за кредитним договором, надано позичальнику кредит в сумі 2000000 (два мільйони) доларів США 00 центів, що у гривневому еквіваленті складає 9702200,00 (дев'ять мільйонів сімсот дві тисячі двісті) гривень 00 копійок, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем-1 за зустрічним позовом. Станом на 29.12.2017 року позичальником та його поручителями за кредитним договором було повністю сплачено суму кредиту (основний борг) з урахуванням процентів за кредитом, комісії за управлінням кредиту, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірних правовідносин є сума нарахованої банком пені за неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором (прострочення сплати основного боргу, процентів, комісії за управління кредитом) у розмірі 1 383 901,01 (один мільйон триста вісімдесят три тисячі дев’ятсот одна) гривень 01 коп.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про правомірність нарахування банком пені в іноземній валюті, що переведена в еквівалент у гривні за курсом НБУ станом на 29.12.2017 року, посилаючись на положення Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р. № 15-93, п. 10.2 договору 68608К20-9 від 25.02.2015 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору 68608К20 від 03.09.2008 р.

На думку позивача, несплата позичальником пені за кредитним договором свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача і є підставою для їх захисту у судовому порядку шляхом стягнення солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 суми заборгованості за кредитним договором (зі змінами та доповненнями).

Як на докази наявності зазначеної заборгованості зі сторони позичальника позивач посилається на розрахунок пені за прострочення заборгованості за кредитом ТОВ „БМВ Лізинг” по кредитній угоді № 6808К20 від 03.09.2008 р. станом на 22.09.2014 року; розрахунок пені за прострочення заборгованості за кредитом ТОВ „БМВ Лізинг” по кредитній угоді № 6808К20 від 03.09.2008 р. станом на 24.02.2015 року; графік погашення пені ТОВ „БМВ Лізинг” за період з 25.09.2014 року по 22.11.2017 року на загальну суму 181000 грн., на укладені зазначені вище додаткові угоди до кредитного договору, якими встановлено графік погашення пені за несвоєчасне виконання зобов’язань (за періоди з 01.02.2014 р. по 22.09.2014 р. та з 01.01.2015 р. по 24.02.2015 р.), зокрема, визначення останнього періоду такої сплати – грудень 2017 року. Крім того позивач за зустрічним позовом посилається на щомісячну сплату позичальником пені за прострочені платежі за кредитом згідно погоджених сторонами графіків погашення пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитним договором (за періоди з 01.02.2014 по 22.09.2014 та з 01.01.2015 по 24.02.2015) протягом 25.09.2014 – 22.11.2017 та листи позичальника за № 06/11/1 від 06.11.2015 та за № 14/11/1 від 14.11.2016 зі зверненням до банку щодо встановлення графіків сплати пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за кредитним договором за зазначені періоди.

У свою чергу, відповідач 1 вважає нарахування банком пені в іноземній валюті, що переведена в еквівалент у гривні за курсом НБУ станом на 29.12.2017 року незаконним та безпідставним, посилаючись на положення підпункту 3.2.8 пункту 3.2. статті 3, пункт 7.2 статті 7 кредитного договору (зі змінами та доповненнями від 27.07.2010 р., від 07.04.2011 р., від 30.09.2011 р., від 23.08.2012 р., від 07.05.2013 р., від 22.09.2014 р.), усталену судову практику Верховного Суду України та правові висновки Верховного Суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам та дослідивши надані сторонами докази, колегія суддів доходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення заборгованості, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Відповідно до частини першої ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня.

Відповідно до частини першої статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Таким чином, норми статті 99 Конституції України, частини першої статті 192, частини першої статті 533 Цивільного кодексу України дають підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютного платежу, засобом виконання грошового зобов'язання є національна валюта України – гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають стягненню складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, статтями 625, 1048 Цивільного кодексу України, статтею 230 Господарського кодексу України.

У національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання, у тому числі пеня.

Відповідно до частини другої ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною третьою статті 533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 19 лютого 1993 року, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до частини першої та третьої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

У частині 2 статті 343 Господарського кодексу України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний з розміром облікової ставки Національного банку України, а оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.

Така правова позиція та висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015 року у справі № 3-29гс15, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15, у постанові від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.

Крім того, усталену судову практику щодо обчислення та стягнення пені підтримав і Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2018 року у справі № 916/1435/17, у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 561/549/15-ц, у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 641/1705/13-ц, висновки якого відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин повинен врахувати.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 533 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, частина друга статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Однак зазначена норма не розповсюджується на спірні правовідносини щодо обчислення та стягнення пені, враховуючи вище наведені положення законодавства України та з урахуванням Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 19 лютого 1993 року, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Колегія судів вважає за необхідним зазначити про наявність судової практики Верховного Суду України, на яку посилається позивач у своїй апеляційній скарзі, яка свідчить про можливість нарахування пені в іноземній валюті з подальшим стягненням судом із визначенням еквіваленту у гривні за курсом, встановленим Національним банком України на час розрахунку (постанова Верховного Суду України від 15.05.2017 року у справі № 752/13877/15-ц, постанова Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 495/5517/15-ц).

У цьому аспекті колегія суддів зазначає, що належне юридичне і формальне обґрунтування мають всі зазначені рішення Верховного Суду України та рішення Верховного Суду, тому вирішення даної колізії тільки шляхом сприйняття апеляційним судом тієї чи іншої правової концепції є недовершеним, невірним способом вирішення колізії.

Тому, вирішуючи правову колізію, яка наявна у цьому спорі, колегія суддів опирається не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування у конкретних спорах, а перш за все на базовий правовий принцип - принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія керується правилами, викладеними у справі ЄСПЛ Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі Суд зазначає, що прописаний у Конвенції термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, очевидно відноситься і судова практика.

У справі Steel and others v. The United Kingdom Суд наголосив: Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати правові норми та судову практику таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту в Україні (громадян України та юридичних осіб-резидентів).

У цьому аспекті слід визнати, що сталою, найбільш (найчастіше) визнаною та передбачуваною є правова позиція щодо обчислення та стягнення пені за судовими рішеннями лише в національній валюті України - гривні.

Крім того, колегія суддів зазначає про помилкове посилання позивача за на пункт п. 10.2 договору 68608К20-9 від 25.02.2015 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору 68608К20 від 03.09.2008 р., відповідно до якого у випадку невиконання (несвоєчасного виконання) позичальником будь-яких грошових зобов’язань, визначених цим договором, позичальник сплачує банку пеню, що нараховується на суму невиконаних (неналежним чином виконаних) зобов’язань з розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день виконання відповідних грошових зобов’язань. Пеня підлягає сплаті у національній валюті України за Офіційним курсом Національного банку України на день сплати, на рахунок, відкритий відповідно до підпункту (в) пункту 5.11 цього Договору.

Оскільки, враховуючи надані позивачем розрахунки пені станом на 22.09.2014 року та станом на 24.02.2015 року, судом встановлено, що пеня нараховувалась за період до 25 лютого 2015 року, тому до спірних правовідносин повинні бути застосовані положення підпункту 3.2.8 пункту 3.2. статті 3 та пункт 7.2 статті 7 кредитного договору на дату його укладання від 03.09.2008 року, відповідно до якого у разі невиконання зобов’язань згідно з пп. 3.4.1., 3.5.1., 4.1. кредитного договору позичальник сплачує банкові пеню у гривнях.

Як свідчать матеріали справи, 25 лютого 2015 року між банком та позичальником укладено договір № 68608К20-9 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 68608К20 від 03 вересня 2008 року, яким кредитний договір викладено в новій редакції.

Пунктом 10.2 статті 10 договору 68608К20-9 від 25.02.2015 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору 68608К20 від 03.09.2008 р. передбачено, що погашення пені, що нарахована за період з 01.02.2014 р. по 22.09.2014 р. відбувається щомісячно в сумі 4000 грн., погашення пені за період з 01.01.2015 р. по 24.02.2015 р. відбувається щомісячно по 1000 грн. В подальшому, між банком та позичальником укладалися зміни та доповнення до кредитного договору, якими змінювались лише строки сплати пені, загальну суму пені у правочинах визначено не було.

Також матеріали справи не містіть доказів та Позивачем не доведено про ознайомлення відповідача 1 з детальним розрахунком пені за кредитним договором з зазначенням порядку її нарахування (суми заборгованості, періоди прострочення, застосована у розрахунку ставка НБУ тощо) станом на день ознайомлення відповідача 1 з рахунками від 22.09.2014 року вих. № 068-27/2756 та 25.02.2015 року вих. № 068-27/841.

У свою чергу, матеріали справи містіть докази отримання відповідачем 1 з детального розрахунку пені за кредитним договором з зазначенням порядку її нарахування (суми заборгованості, періоди прострочення, застосована у розрахунку ставка НБУ тощо) тільки з 18.12.2017 року, про що свідчить підпис директора ТОВ „БМВ Лізинг” ОСОБА_6 у листі від 18.12.2017 року вих. № 068-027/4229.

Отже, посилання банку на ознайомлення відповідача 1 з порядком нарахування пені за кредитним договором до 18.12.2017 року не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Перевіривши надані розрахунки позивача, судом встановлено, що відповідно до розрахунку пені за прострочення заборгованості за кредитом ТОВ „БМВ Лізинг” по кредитній угоді № 6808К20 від 03.09.2008 р. станом на 22.09.2014 року обрахування пені відбувалось шляхом визначення суми заборгованості в гривневому еквіваленті шляхом помноження суми заборгованості в доларах США на курс 100 доларів США = 13,489709, який був встановлений НБУ станом на 22.09.2014 р., тобто станом на останній день нарахування пені, що призвело до його завищення, оскільки НБУ було встановлено курс 100 доларів США до гривні станом на час виникнення заборгованості менший (наприклад, 03.02.14 – 799,3; 31.03.14 – 1095; 30.04.14 – 1140,158 і так далі). Відповідно до наданого позивачем до позовної заяви Розрахунку пені за прострочення заборгованості за кредитом ТОВ „БМВ Лізинг” по кредитній угоді № 6808К20 від 03.09.2008р. станом на 24.02.2015 року обрахування пені відбувалось у доларах США, що суперечить вимогам наведеного вище законодавства України і умовам п. 7.2. статті 7, підпункту 3.2.8 пункту 3.2., пункту 3.7. статті 3 кредитного договору станом на дату його укладання від 03 вересня 2008 року, який діяв на час нарахування пені.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено, що банк надав до суду розрахунок, який покладено в основу позову (розрахунок пені станом на 24.02.2015 р.), згідно з яким пеня розрахована (у тому числі перераховані попередні періоди) в іноземній валюті доларах США, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення та переведена в національну валюту по курсу станом на останній день дії кредитного договору (станом на 29.12.2017 року за курсом НБУ 1 дол. США – 28,0672 грн.), що не відповідає вимогам чинного законодавства України та умовам кредитного договору від 03.09.2008 року, який діяв станом на момент проведення розрахунків пені.

Відповідно до наданого позивачем графіку погашення пені ТОВ „БМВ Лізинг” за період з 25.09.2014 р. по 22.11.2017 р. на загальну суму 181000 грн., яку відповідач 1 сплатив у повному обсязі, про що свідчить витяг з реєстру платіжних документів по фільтру з відміткою банку та не оспорюється позивачем, банк повторно застосував до суми пені перерахунок за курсом долару США до гривні умову п. 10.2 договору 68608К20-9 від 25.02.2015 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору 68608К20 від 03.09.2008 р. щодо сплати пені в валюті кредиту за курсом долару США до гривні на час сплати, яка не могла застосовуватись до правовідносин сторін, що виникли до укладання відповідного договору (до 25.02.2015 р.).

Отже, сплачені позичальником 5000 грн. пені банк самовільно і без узгодження з позичальником конвертував в долари США за курсом 12,9506 гривень за 1 долар США, що відповідало 386,08 доларів США, що призвело до штучного створення заборгованості відповідача перед позивачем щодо сплати пені.

Колегія суддів також зазначає, що суд не має можливості самостійно розрахувати суму пені за кредитним договором, враховуючи відсутність у матеріалах справи як письмових доказів щодо суми заборгованості за кредитним договором у відповідний період прострочення, так і письмових пояснень представника позивача з цього приводу.

Отже, беручи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості вимог позивача щодо стягнення заборгованості – суми пені, обрахування якої здійснено банком з порушенням умов кредитного договору від 03.09.2008 року та зазначених норм законодавства України, і не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України та ухвалених у 2018 році рішеннях Верховного Суду.

Також колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для дослідження питання спливу строку позовної давності та застосування наслідків такого спливу за заявою відповідача 2, оскільки як судом першої інстанції, так і колегією суддів встановлена безпідставність позовних вимог. Між тим, наслідки пропуску строків позовної даності можуть бути застосовані судом лише щодо тих позовних вимог, які підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження заявника, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Укрексімбанк" на рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2018 у справі № 922/4404/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.02.2018 у справі № 922/4404/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 22.05.2018.

Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.