ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 920/724/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 (судді: Камишева Л.М., Бородіна Л.І., Плахов О.В.) і рішення Господарського суду Сумської області від 29.08.2017 (суддя Левченко П.І.)

за касаційною скаргою Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області у справі № 920/724/17

за позовом Фізичної особи-підприємця Коренчук Наталії Вячеславівни

до Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області

про стягнення 8 506,05 грн,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року Фізична особа-підприємець Коренчук Наталія Вячеславівна (далі - ФОП Коренчук Н.В.) звернулася до Господарського суду Сумської області з позовом до Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області (далі - Управління соцзахисту населення) про стягнення 8 506,05 грн компенсації за надані послуги з перевезення пільгової категорії населення у міському автомобільному транспорті на підставі статей 1, 525, 526, 530, 610, 617, 629 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 7, 29, 37 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором від 01.10.2015 № 4 (далі - договір від 01.10.2015) щодо компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян у міському автотранспорті.

Управління соцзахисту населення не визнало позовних вимог, у відзиві на позов просило відмовити у його задоволенні, посилаючись на ненадходження із державного бюджету до місцевого бюджету субвенції на відшкодування спірних витрат.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 29.08.2017 позов задоволено. Стягнуто з Управління соцзахисту населення на користь ФОП Коренчук Н.В. 8 506,05 грн компенсації за надані послуги з перевезення пільгової категорії населення у міському автомобільному транспорті, а також 1 600,00 грн судового збору.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із законодавчо визначеного обов'язку відповідача як розпорядника коштів бюджетного фінансування спірних соціальних пільг відшкодувати позивачеві витрати, понесені внаслідок надання позивачем послуг з перевезення пільгової категорії населення в міському автомобільному транспорті, у сумі, заявленій до стягнення.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 рішення Господарського суду Сумської області від 29.08.2017 залишено без змін із тих же підстав, а апеляційну скаргу Управління соцзахисту населення - без задоволення.

Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, Управління соцзахисту населення подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 і рішення Господарського суду Сумської області від 29.08.2017 та прийняти нове рішення про відмову у позові.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень скаржник зазначає порушення норм матеріального і процесуального права, посилаючись на відсутність бюджетного фінансування на відшкодування пільг окремим категоріям громадян за проїзд у міському автотранспорті та нез'ясування судами наявності відповідних бюджетних асигнувань для проведення спірних розрахунків з позивачем.

Переглянувши постанову і рішення у справі, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно і повно встановлених судами, виходячи із такого.

Колегія суддів вважає, що рішення і постанову у справі ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін з таких підстав.

Господарські суди установили та підтверджено матеріалами справи, що 01.10.2015 між Управлінням соцзахисту населення (платник) і ФОП Коренчук Н.В. (перевізник), які регулюють взаємовідносини на підставі чинного законодавства України, Закону України "Про автомобільний транспорт", договору про організацію перевезення пасажирів від 01.04.2011, укладеного з Виконавчим комітетом Кролевецької міської ради, було укладено договір № 72 про відшкодування коштів за перевезення пільгової категорії населення автомобільним транспортом.

Крім того, 01.10.2015 між сторонами у справі на підставі договору про організацію перевезення пасажирів від 15.03.2011, укладеного між ФОП Коренчук Н.В. і Виконавчим комітетом Кролевецької міської ради, було укладено договір про відшкодування коштів за перевезення пільгової категорії населення автомобільним транспортом № 73.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 цих договорів перевізник зобов'язується виконувати всі дії, пов'язані із безкоштовним перевезенням пільгової категорії громадян, які відповідно до чинного законодавства користуються такими правами на міських автобусних маршрутах загального користування № 1 "ЦРЛ - профілакторій "Берізка" - вул. Подолівська" та № 3 "вул. Кошового - вул. Аеродромна" у режимі маршрутного таксі, згідно із затвердженим розкладом руху, із розрахунку 1 пільгове місце на 1 рейс; платник зобов'язується відшкодовувати в межах кошторисних асигнувань позивачу (перевізнику) витрати, пов'язані з перевезенням пільгової категорії громадян, які відповідно до чинного законодавства користуються такими правами.

Згідно з пунктом 4.1 договорів загальна сума договору відповідає плану використання бюджетних коштів у межах затвердженого кошторису.

Відповідач за рахунок субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам зобов'язується протягом 5-ти календарних днів із дня отримання субвенцій сплачувати позивачеві (перевізнику) компенсаційні витрати за перевезення пільгових категорій громадян на підставі представлених розрахунків (пункт 4.2 договорів).

Пунктом 4.3 договорів визначено, що оплата за надані соціально значущі послуги здійснюється в національній валюті України після реалізації їх пільговій категорії громадян та отримання Управлінням соцзахисту населення не пізніше 26 числа звітного місяця відповідних розрахунків.

Згідно з пунктом 4.4 договорів акт звіряння заборгованості у трьох примірниках складається щомісяця і подається Управлінню соцзахисту населення для проведення взаємної звірки не пізніше 2-го числа місяця, наступного за звітним.

За змістом пункту 5.1 договорів за невиконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Договори діють з 01.10.2015 до 31.12.2015 (пункт 8.1 договорів).

За даними акта звірки розрахунків за надані населенню послуги, складеного між Управлінням соцзахисту населення та ФОП Коренчук Н.В. і підписаного сторонами, станом на 01.01.2016 заборгованість відповідача перед позивачем становить 8 506,05 грн.

22.06.2017 позивач звернувся до відповідача із вимогою про виплату компенсаційних витрат за пільгове перевезення громадян на виконання умов укладених між сторонами договорів у сумі 8 506,05 грн.

У листі від 30.06.2017 № 05-22/889 відповідач, не заперечуючи факту наявності заборгованості у сумі 8 506,05 грн, повідомив, що компенсаційні виплати за пільговий проїзд здійснюються за рахунок субвенцій із державного бюджету місцевими бюджетами та зазначив, що у Законі України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" видатків на компенсацію пільгового проїзду не передбачено, у зв'язку з чим вирішення питання про відшкодування зазначеної заборгованості не належить до компетенції Управління соцзахисту населення.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду із цим позовом.

Відповідно до положень статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про автомобільний транспорт" цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Статтею 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах (частина 1 статті 29 Закону України "Про автомобільний транспорт").

За змістом статті 31 цього Закону відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються, у тому числі, розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (стаття 42 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Згідно з положеннями частин 1, 2, 4 статті 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

За змістом частини 2 статті 29 цього Закону органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Згідно з частиною 6 статті 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини 1 статті 89 цього Кодексу (державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів Україн.

На виконання вимог статті 102 Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Суди установили, що у цьому випадку головним розпорядником коштів є Управління соцзахисту населення.

З огляду на викладене між сторонами виникли правовідносини з надання окремим категоріям населення послуг із перевезення міським автомобільним транспортом на пільговій основі, в яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями-перевізниками, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509, частинами 3, 4 статті 11 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Позивач є суб'єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності позивача як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до частини 2 статті 3 Господарського кодексу України.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

З огляду на наведені норми законодавства у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити із позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 Цивільного кодексу України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 Цивільного кодексу України).

Отже, господарські суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що відповідач зобов'язаний здійснити розрахунки із позивачем щодо спірних послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а відсутність бюджетних призначень на ці видатки не є підставою для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов'язання.

Право позивача на отримання компенсації вартості послуг перевезення міським автомобільним транспортом, наданих пасажирам - пільговим категоріям громадян, підлягає захисту, незважаючи на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не із зазначеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також із нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з виконавцями послуг, зокрема, послуг із перевезення таких категорій громадян, що, у свою чергу, спростовує наведений у касаційній скарзі довід про зворотне.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом із тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення ЄСПЛ). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17 та постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16.

Таким чином, з огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновком господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 8 506,05 грн компенсації за надані послуги з перевезення пільгової категорії населення в міському автомобільному транспорті; заперечень і доказів щодо необґрунтованості наведеного позивачем розрахунку відповідачем надано не було.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені господарськими судами, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення у справі ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже підстав для їх скасування немає.

Оскільки підстав для скасування постанови і рішення та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Кролевецької районної державної адміністрації Сумської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 і рішення Господарського суду Сумської області від 29.08.2017 у справі № 920/724/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак