КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________________________________________________

Справа № 686/20665/15-ц

Провадження № 22-ц/792/724/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області в складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ОСОБА_1П.(суддя – доповідач), П’єнти І.В., ОСОБА_2

секретар судового засідання Медведчук Н.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/20665/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 03 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра», третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та додаткових угод.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Відповідно до пунктів 8 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_3, з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд визнати недійсним кредитний договір «Автопакет» №05/07/2007/840/К-82, укладений між ним та ВАТ КБ «Надра» 05.07.2007 року, додаткові угоди №1 та №2 до кредитного договору від 29.11.2011 року, а також договір поруки, що укладений в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 05.07.2007 року між ОСОБА_4 та ВАТ КБ «Надра» і додаткову угоду №3 до договору поруки від 29.11.2011 року. Позов мотивував тим, що при укладенні 05.07.2007 року кредитного договору «Автопакет» №05/07/2007/840/К-82 та 29.11.2011 року Додаткових угод №1 та №2 до кредитного договору було порушено його права, як споживача послуг банку. Зокрема вказував на те, що у кредитному договорі та додаткових угодах до нього відсутні встановлені законодавством обов’язкові умови, що були необхідні для їх укладення; відповідач не надав йому повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту та інформацію про те, що під час виконання зобов’язань за цим договором він несе валютні ризики. Також зазначав, що умови правочину є несправедливими, оскільки його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача фінансових послуг.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 03 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_3, оскаржив його в апеляційному порядку та вказує, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і ухвалення незаконного рішення про відмову в задоволенні позову. На думку апелянта, суд першої інстанції неповно з’ясував обставини справи та безпідставно не взяв до уваги, що відповідач в порушення п. 2 ч. 1 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 2.1, 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту не надав йому, як споживачу фінансових послуг, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також детального розпису сукупної вартості кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору. Також судом не враховано той факт, що банк не повідомив позичальника про валютні ризики під час виконання кредитних зобов’язань та кредитні умови договору, у зв’язку з чим він не мав реальної змоги надати дійсну оцінку положенням договору та наслідкам його укладення і при встановленій договором фіксованій відсотковій ставці 13,15% він фактично сплачував 15,71%. Крім того, вчинений правочин містить несправедливі умови, оскільки його наслідком є істотний дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту та дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, зокрема те, що за умовами договору він змушений здійснювати платежі в іноземній валюті, що враховуючи постійні зміни курсу гривні до іноземних валют ставить його у тяжке, несправедливе положення.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПАТ КБ «Надра», посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просив її відхилити з тих підстав, що вказуючи на порушення судом законодавства, апелянт конкретних порушень не навів. Також, судом першої інстанції дано вірну оцінку зібраним у справі доказам.

Апелянт ОСОБА_3, представник відповідача ПАТ КБ «Надра» та третя особа ОСОБА_4 до суду не з’явилися, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає, що клопотання ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає з підстав не надання апелянтом доказів поважності причин неявки у судове засідання.

Як вбачається із апеляційної скарги, ОСОБА_3 оскаржує судове рішення в повному обсязі та просить його скасувати і ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити. Разом з тим, як вбачається із змісту апеляційної скарги, її доводи зводяться до незгоди з оскаржуваним рішення в частині відмови щодо визнання недійсними ОСОБА_5 договору та додаткових угод до нього № 1 та № 2. Доводи щодо необґрунтованості та незаконності оскаржуваного рішення суду в частині позовних вимог про визнання недійсними договору поруки та додаткового договору до нього відсутні, а тому оскаржуване рішення суду в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.

А тому, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним кредитного договору та додатків до нього, суд першої інстанції вірно виходив з того, що оспорювані договори відповідають чинному законодавству і під час їх укладання банком не допущено порушень, які б суперечили Закону України «Про захист прав споживачів» та були б підставою для визнання їх недійсними в порядку ст. 215 ЦК України. Підставою ж відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору поруки та додаткової угоди до цього договору було те, що ці позовні вимоги подані неналежним позивачем, адже оспорювані договори укладалися ОСОБА_4, яка є третьою особою і остання не уповноважувала ОСОБА_3 на звернення до суду в її інтересах.

Дійшовши такого висновку, суд першої інстанції обґрунтовано послався на відповідні норми матеріального права та вірно встановив обставини справи і оцінив докази, що надані учасниками справи та їх представниками.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що 05 липня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра») та позичальником ОСОБА_3 і поручителем ОСОБА_4 був укладений договір “Автопакет” №05/07/2007/840/К-82 (надалі ОСОБА_5 договір), згідно умов якого банк надав позивачу кредит на придбання транспортного засобу в сумі 39725 доларів США в порядку та на умовах визначених договором зі сплатою 13,15% річних за користування кредитом, строком до 4.07.2014 року (п.п. 1.1. - 1.1.4. цього договору) (а.с. 10-13).

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника по вказаному ОСОБА_5 договору 05.07.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 був укладений договір поруки №05/07/2007/840/К-82, відповідно до п. 3.2.1. якого поручитель взяв на себе зобов'язання безвідзивно та безспірно відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору (а.с.18-19).

29 листопада 2011 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_3 укладено Додаткові угоди №1 та №2 до вищезгаданого ОСОБА_5 договору “Автопакет”, згідно яких позивачу надано вказаний кредит строком до 5 січня 2016 року (п.п. 1.1. та 1.1.1. цього договору) (а.с. 18-22) та встановлено графік сплати щомісячної суми мінімально необхідного платежу (а.с. 23).

В той самий день, 29.11.2011 року між ПАТ КБ «Надра» та поручителем ОСОБА_4 укладено Додаткову угоду №3 до договору поруки від 05 липня 2007 року, п. 1.1. якої передбачено, що поручитель поручається перед кредитором за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, в тому числі: до 05 січня 2016 року сплатити відсотки, інші платежі та штрафні санкції визначені кредитним договором (а.с. 17).

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ст.ст. 6, 627, ч. 1 ст. 638 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах з участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Закріпивши на законодавчому рівні певний порядок і вимоги щодо укладення договорів, зокрема, і кредитних договорів, законодавець з метою захисту порушеного права учасників кредитних правовідносин визначив правові підстави визнання правочинів, в тому числі і кредитних договорів, недійсними у випадку недотримання вимог законодавства при їх укладенні.

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, в силу яких особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а сам зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.

Так, положення ЦК України встановлюють, що кредитний договір є двостороннім, консенсуальним, відплатним та обов'язковим до виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що спірні ОСОБА_5 договір та додаткові угоди № 1 та №2 до нього відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року, виходячи з наступного.

Так, згідно ч. ч. 1 і 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року №1023-ХІІ договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є)варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування

Як вбачається із матеріалів справи спірний ОСОБА_5 договір та додаткові угоди до нього № 1 та № 2 підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_3 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірних ОСОБА_5 договору та додаткових угод до нього і в подальшому виконував усі умови угод. При цьому, позивачем не наведено доказів щодо введення його в оману під час укладення договору кредиту, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору, власноручно його підписав, що не заперечувалося учасниками справи, йому було надано інформацію щодо реальної процентної ставки по договору та роз’яснено умови кредитування, з якими боржник ознайомився і погодився, уклавши відповідний ОСОБА_5 договір. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи, а саме Анкетою – заявою Клієнта на отримання кредиту на купівлю автомобіля за програмою «Автопакет» від 27.06.2007 року, в якій зазначено, що підписанням даної ОСОБА_1 – заяви ОСОБА_3 підтверджує, що з умовами кредитування за програмою «Автопакет» ознайомлений (а.с. 14 на звороті).

А тому доводи апеляційної скарги про невідповідність ОСОБА_5 договору та додаткових угод до нього № 1 та № 2 вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту є в порушення вимог ст. ст. 79, 80 ЦПК України недоведеними.

Також, посилання апелянта на те, що в кредитному договорі немає відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту на думку колегії суддів є безпідставними.

Як вбачається із розділу 1 ОСОБА_5 договору: банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 39 725 доларів США в порядку і на умовах визначених цим договором (п. 1.4). Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 13,15% відсотків річних. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості. При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення кредиту (п. 1.4.3.1). Термін погашення кредиту до 04 липня 2014 року (п.1.1.4).

Пунктом 2.2.1 договору передбачено, що позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п.1.1.3.1 відсотки безготівковим перерахуванням або внесення готівкових коштів на поточний рахунок, шляхом сплати суми мінімально необхідного платежу, розмір якого складає 735 доларів США.

Додатковою угодою № 1 до договору «Автопакет» від 29.11.2011 року (а.с. 121-125) викладено договір «Автопакет» у іншій редакції і відповідно до п. 1.1 якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 39725 доларів США зі сплатою 13,15 % річних і щомісячна сума мінімального необхідного платежу та кінцевий термін повернення кредиту визначаються Графіком, що є додатком до цього Договору.

Розділом 4 кредитного договору передбачені права та обов'язки сторін, зокрема, розділом 5 договору встановлено відповідальність сторін.

Як вбачається зі змісту договору та додаткових угод до нього, в Договорі зазначено необхідні дані про умови кредитування, передбачені як ч. 4 Закону, так і Законом України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", в тому числі і щодо валюти кредитування.

Аналіз наведених норм права та встановлених обставин дає підстави стверджувати, що Банк у письмовій формі надав позивачу вичерпну інформацію про умови кредитування в іноземній валюті, а також надав розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, що вбачається із підписаних позивачем ОСОБА_5 договору, додаткових угод до нього № 1 та №2 та ОСОБА_1 позичальника на реструктуризацію від 22.11.2011 року (а.с. 110-112, 116-117, 121-129).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_3 банком при укладенні оспорюваних договорів не було повідомлено про валютні ризики під час виконання кредитних зобов’язань є такими, що не заслуговують на увагу, адже позивач виявив бажання отримати кредит на купівлю транспортного засобу за програмою «Автопакет» саме у доларах США, що підтверджується підписаною ним Анкетою-Заявою Клієнта на отримання кредиту на купівлю автомобіля за програмою «Автопакет» від 27.06.2007 року, згідно змісту якої останній ознайомлений з умовами кредитування за програмою «Автопакет» (а.с.14 на звороті).

Встановлено, що діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні.

Так, відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється банком.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, положенням «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженого постановою № 496 Правління НБУ від 12.11.2003 року визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США встановлюється щоденно.

Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату.

З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором, (перш за все позивач), повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

Позивач, згідно з ч. 2 ст. 1056 ЦК України, мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Окрім того, відповідно до п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у позивача була можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом він не скористався. Отже, оцінюючи всі фінансові ризики, позивач не відмовився від отримання кредитних коштів саме в валюті долар США.

Окрім того, як зазначив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільний і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Наведені у скарзі доводи правильності висновків суду не спростовують і фактично зводяться до одностороннього тлумачення апелянтом регулюючого спірні правовідносини законодавства лише на свою користь.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини справи на основі об'єктивної оцінки доказів, правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та підстави в межах доводів апеляційної скарги для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 03 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 травня 2018 року.

Судді: /підпис/ ОСОБА_1

/підпис/ ОСОБА_6’єнта

/підпис/ ОСОБА_2

Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду А.П. Корніюк

___________________________________________________________________________Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_7 Справа №22ц/792/724/18

Доповідач – Корніюк А.П. Категорія: 19