справа № 2а-326/09

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    01 грудня 2009 року Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

    головуючого судді                             С.М. Іванова

    при секретарі                                 Є.Ю.Веременко

Розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення виконкому Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу про визнання дій протиправними та стягнення коштів,  

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просить суд визнати протиправними дії управління праці та соціального захисту населення виконкому Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу стосовно відмови у виплаті одноразової допомоги на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки в розмірах передбачених ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та стягнути з останнього,  суму у розмірі 7390 грн. та допомогу до дня 5-ого травня за 2007, 2008, 2009 роки в розмірах передбачених ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". В позовній заяві зазначає, що є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ої категорії та інвалідом 2-ої групи у зв’язку з чим відповідно до ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” управлінням праці та соціального захисту населення  виконкому Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу повинна виплачуватись компенсація за шкоду заподіяну здоров’ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи – щорічна допомога на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат на час виплати. До того ж позивач вказує, що на нього поширюється дія ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і, відповідно йому гарантовано виплату щорічної разової допомоги до дня 5-ого травня – як інваліду 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Також зазначає, що допомога позивачу на оздоровлення була виплачена 16.05.2007 року,                 14.05.2008 року, 21.01.2009 року, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року            № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі по 120 грн. Допомога до дня 5-ого травня була виплачена в квітні 2007, 2008, 2009 років у розмірі 300 грн., 350 грн. та 380 грн., згідно ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", постанови Кабінету Міністрів від 12.03.2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в квітні 2008 року відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року № 211  .

    Вважає дії відповідача не законними, оскільки останні суперечать ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Також просив визнати поважною причину пропуску звернення до суду для отримання вказаних допомог за 2007, 2008 роки з причини того, що про порушення свого права дізнався з газети "Чорнобилець Придніпров'я" за травень-червень 2009 року та зборів Інгулецької громадської організації "Союз Чернобыль Украины" від 04.06.2009 року.

    В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, просив суд розглядати справу за відсутності останнього, надавши суду письмові заперечення проти позову в яких вказав, що всі виплати позивачу проводились, згідно постанови Кабінету Міністрів України, що регулює питання виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та Законами України „Про Державний бюджет України на 2007,2008 роки” та „Про Державний бюджет України на 2009 рік”. Зазначив також, що у зв’язку з прийняттям Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 не визначено механізм його реалізації. Також зазначив, що допомога до дня 5-ого травня виплачувалась позивачу на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", постанови Кабінету Міністрів від 12.03.2008 року               № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в квітні 2008 року відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та постанови Кабінету Міністрів України  від 18.03.2009 року № 211. До того ж вказано, що позивачем пропущено річний строк для звернення до суду  за 2007, 2008 роки, визначений ст. 99, 100 КАС України.  В задоволенні позовних вимог просив відмовити.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача.

  Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до наступного.

    Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ої категорії та інвалідом 2 групи, що підтверджується посвідченнями особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, посвідченням інваліда 2-ої групи та довідкою МСЕК (а.с.11,12).

Відповідно до ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” управлінням праці та соціального захисту населення  виконкому Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу позивачу 16.05.2007 року,                 14.05.2008 року, 21.01.2009 року, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року              № 562 „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” була виплачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі по 120 грн., що підтверджується довідкою відповідача по справі (а.с.8).

Допомога до дня 5-ого травня була виплачена позивачу в квітні 2007, 2008 та 2009 років у розмірі 300 грн. та 350 грн. і 380 грн., згідно ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в квітні 2008 року відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року (а.с.8).

27.09.2009 року  позивач звернувся з заявою на адресу відповідача щодо виплати допомоги на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки у відповідності до ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та допомоги до дня 5-ого травня, відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Однак листом від 04.09.2009 року за підписом начальника управління праці та соціального захисту населення виконкому Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу останньому було відмовлено з посиланням на Закон України „Про Державний бюджет України на 2007, 2008 роки”, Закон України „Про Державний бюджет України на 2009”, постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року, №  183 від 12.03.2008 року та № 211 від 18.03.2009 року.

Судом встановлено, що відповідна сума компенсаційних виплат у розмірі по 120 грн. та                             300 грн., 350 і 380 грн. була виплачена позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України  від 12.07.2005 року № 562, від 12.03.2008 року №  183 та від 18.03.2009 року № 211 з урахуванням Законів України „Про Державний бюджет України на 2007, 2008 роки” та „Про Державний бюджет України на 2009 рік”.

Відповідно до ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод визначаються виключно законами України. Відповідно до ч.3 ст. 22 Конституції при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Кабінет Міністрів України не уповноважений, встановлений Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зменшувати встановлені останнім розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки у ч. 1 ст. 67 зазначеного закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. У вказаному законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 50 Конституції кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права наданого вказаним законом, є безпідставним.

Зазначене викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” в тому числі в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати (ст. 48 Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”)  та статті 29, за якою у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах: інвалідам I групи - 450 гривень, інвалідам II групи - 360 гривень, інвалідам III групи - 300 гривень  та в Рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) згідно якого розтлумачено ст. 95 Конституції України, яка в сукупності з ст. 38 Бюджетного кодексу України визначає вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет – встановлення тільки доходів та видатків на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів, а тому Положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”,  визнані неконституційними.

Однак, вимоги позивача підлягають задоволенню частково, оскільки, допомога на оздоровлення за 2007, 2008 роки, позивачем  отримана  16.05.2007 року та 14.05.2008 року, а допомога до дня 5-ого травня в квітні 2007, 2008 років, тобто до прийняття рішення Конституційним Судом України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), а частиною другою ст. 152 Конституції України, закріплено принцип, за яким закони, інші правові акти, або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За вказаним принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю. Також судом враховується рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 року № 4-зп (справа щодо набуття чинності Конституцією України) в якому визначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.

 Таким чином з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року та з 1 січня 2008 року по 22 травня 2008 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України "Про Державний бюджет України на 2007, 2008 роки", якими було визначено, що щорічна допомога на оздоровлення та до дня 5-ого травня, виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У зв'язку з викладеним, судом не вбачається протиправних дій з боку відповідача при виплаті вказаних допомог позивачу, а саме 19.01.2007 року, 30.01.2008 року та в квітні 2007, 2008 року за 2007, 2008 роки.

При цьому, суд не входить в обговорення питання щодо визнання поважною причини пропуску строку для звернення до суду за 2007, 2008 роки, оскільки відсутні матеріально-правові підстави для задоволення позовних вимог за вказаний період.

Задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення компенсаційних виплат з відповідача на оздоровлення за  2009 рік, суд виходив з того, що згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України  від  20.09.2005 року № 936 „Про порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виплата громадянам щорічної допомоги на оздоровлення проводиться управлінням праці та соціального захисту населення рай (міськ) держадміністрацій за місцем реєстрації (проживання). Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», надано  право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до  законодавства  визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної  плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Іншими законами Кабінету Міністрів України не надавалось право на зменшення гарантованих державою виплат, а лише надано право здійснювати застосування норм,  в яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, виходячи із реальних можливостей  видаткової частини Державного бюджету, але ніяких рішень з  цих питань прийнято не було.

Право позивача на отримання щорічної допомоги у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке  право надане державою і закріплено Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава через створені нею органи, в даному випадку органи соціального захисту населення, і несе обов’язок по своєчасній та повній виплаті допомоги саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.

Натомість, допомога до дня 5-ого травня, відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2009 рік, виплачувалась позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року № 211, виходячи із реальних можливостей  видаткової частини Державного бюджету, а відповідно відповідачем не було допущено протиправних дій щодо вказаних виплат в 2009 році у зв'язку з чим, позовні вимоги не підлягають задоволенню за вказаний період.

 Статтею 55 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” встановлено, що з 1 січня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати складає 605 грн. Тобто станом на 21.01.2009 року, на час отримання позивачем компенсаційної виплати, її розмір у відповідності до ст. 48 Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” повинен був складати 605х4=2420, оскільки розмір мінімальної заробітної плати повинен враховуватись на час виплати допомоги. З урахуванням того, що позивачем вже було отримано 120 грн. компенсаційних виплат за  2009 рік, сума до стягнення підлягає у розмірі 2420-120=2300 грн. Доводи представника відповідача, якими обґрунтовуються причини не виплати компенсаційних виплат, не приймаються судом до уваги та оцінюються критично, оскільки не ґрунтуються на законі.

  За таких обставин судом встановлено, що право позивача на отримання компенсаційних виплат у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат порушено, а від так позовні вимоги останнього підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст. 92 Конституції України, ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ч. 3 ст. 105, 158 - 160, 161 - 163, 167 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення виконкому Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу про визнання дій протиправними та стягнення коштів задовольнити частково.

    Визнати протиправними дії управління праці та соціального захисту населення   виконкому Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу стосовно відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за 2009 рік, передбаченої ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

    Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення виконкому Інгулецької районної у місті ради м. Кривого Рогу нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної одноразової допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за 2009 рік, передбачену ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з урахуванням тих виплат, які були проведені позивачу у розмірі 2300 (дві тисячі триста) грн.

    В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

    У зв’язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, останній не підлягає стягненню з відповідача.

Постанову може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду  через Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня складення постанови у повному обсязі. Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                                                                                                                                 С.М. Іванов