Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 332/1105/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федоренко О.І.

Провадження № 22-ц/778/930/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Воробйової І.А.

ОСОБА_2

При секретарі Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

В позові зазначав, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 24.09.1983 по 10.04.2014 роки, який було розірвано за рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2014 року.

20 червня 1994 року шляхом укладання договору довічного утримання зі ОСОБА_5 у спільну сумісну власність вони придбали 57/100 часток домоволодіння № 20, розташованого на земельній ділянці площею 600 кв.м., по вулиці Бетонна у місті Запоріжжя.

За висновком фахівця на 09.02.2015 року вартість зазначеного вище об'єкта нерухомості складає 135 000 грн.

Жодних умов про те, що грошові кошти, витрачені на придбання домоволодіння, є особистою власністю того чи іншого подружжя, нотаріальні та будь-які інші документи - не містять.

В добровільному порядку поділити майно відповідач відмовляється.

Враховуючи вищевикладене, просив суд розділити спільне майно в рівних частках, а саме: визнати за ОСОБА_4 право приватної власності на 1/2 частку спільного майна подружжя, яка відповідає 57/200 часток домоволодіння №20, загальною площею 85, 7 кв.м., жилою площею 35, 1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 600 кв.м., по вулиці Бетонна у місті Запоріжжя, а також судові витрати, які складаються з судового збору 675 грн.., 600 грн. –вартість оцінки будинку.

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4, в серпні 1995 року був придбаний транспортний засіб марки «Volkswagen passat», 1985 року випуску, державний номер 07482НА, вартістю 60 000 грн.

Враховуючи вищевикладене просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку автомобіля марки «Volkswagen passat», 1985 року випуску, державний номер 07482НА, вартістю 60 000 грн.; судові витрати покласти на ОСОБА_4

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року первісний позов задоволено.

Визнано 57/100 часток будинковолодіння № 20, загальною площею 85,7 кв.м., жилою площею 35, 1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 600 кв.м., по вулиці Бетонна у місті Запоріжжя, майном, що є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на 1/2 частку спільного майна подружжя, яка відповідає 57/200 часток будинковолодіння №20, загальною площею 85, 7 кв.м., жилою площею 35, 1 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 600 кв.м., по вулиці Бетонна у місті Запоріжжя.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати: судовий збір - 530 ,45 грн. та 600 грн. - вартість оцінки будинку.

Зустрічний позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 компенсацію на суму 14455 грн.

В інший частині позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі, її зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 06 квітня 2016 року рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 Ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 відмовлено.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 06 квітня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя скасовано, справу в цій частині справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Як було встановлено судом першої інстанції, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.09.1983 року по 10.04.2014 року.

20 червня 1994 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання, за яким остання зобов’язалась довічно утримувати ОСОБА_5, а вона передати у власність ОСОБА_3 57/100 часток домоволодіння № 20, розташованого на земельній ділянці площею 600 кв.м., по вул. Бетонна у м. Запоріжжя.(а.с. 97-98)

17 вересня 1994 року ОСОБА_5 померла, про що у Шевченківському РАЦС ЗМУЮ зроблений відповідний запис № 2033 та видано свідоцтво «Про смерть» серії I-ЖС №258336.

За змістом ст. 425 ЦК УРСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Характерною ознакою цього договору є те, що він тягне за собою перехід права власності і у зв'язку з цим, важливим є момент коли особа, на користь якої укладається договір, стає повноправним власником відповідного нерухомого майна.

Право власності на майно, передане за договором довічного утримання, виходячи з визначення поняття цього договору та, враховуючи встановлену законодавством форму, виникає з моменту нотаріального посвідчення договору, а якщо договір підлягає державній реєстрації - з моменту такої реєстрації. Набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду) з моменту посвідчення такого договору та з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Зазначена норма узгоджується зі ст.60 СК України, яка діє на даний час, яка передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина 1); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина 2) (частина 2).

Згідно зі ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Системний аналіз зазначених норм цивільного та сімейного законодавства у сукупності зумовлює висновок, що, визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеного під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був цей договір укладений саме в інтересах сім'ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов'язки за таким договором солідарно з набувачем.

Так, під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що договір довічного утримання пройшов реєстрацію в ОП ЗМБТІ 29.07.1994 року (а.с. 13), тобто договір довічного від 20.06.1994 року, за яким у власність ОСОБА_3 перейшло 57/100 часток домоволодіння № 20, по вул. Бетонна у м. Запоріжжя був укладений в період перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі.

За умовами договору довічного утримання від 20 червня 1994 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 остання зобов'язалася довічно повністю утримувати ОСОБА_5 При цьому, вартість матеріального забезпечення була визначена в розмірі двох мінімальних заробітних плат щомісячно. Крім того, ОСОБА_3 мала забезпечувати ОСОБА_5 харчуванням, одягом, доглядом, допомогою і залишити будинок для довічного проживання.

З огляду на зазначене, колегія приходить до висновку, що зазначений договір був укладений саме в інтересах сім’ї, оскільки виконання умов зазначеного договору потребувало зі сторони ОСОБА_3 значних матеріальних витрат, що не могло не відобразитись на матеріальному стані подружжя ОСОБА_3, що в свою чергу свідчить про те що ОСОБА_4 в певній мірі також виконував обов’язки за договором довічного утримання від 20.06.1994 року щодо матеріального забезпечення відчужувача ОСОБА_5

Жодного доказу того, що ОСОБА_3 самостійно несла матеріальні витрати в рахунок виконання договору довічного утримання матеріали справи не містять.

З урахуванням наведеного, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що майно набуте ОСОБА_3 за договором довічного утримання є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу у рівних частках шляхом виділення у власність позивача та відповідача - по 1/2 частині спірної частини домоволодіння №20 по вул.. Бетонна у м. Запоріжжя кожному, що становить 57/200 часток зазначеного домоволодіння.

З огляду на наведеневбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_4.

Доводи, які наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування в частині задоволення вимог ОСОБА_4 не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя у цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 17.05.2018 року.

Головуючий:

Судді: