Справа № 357/5469/15-ц Головуючий у І інстанції Кошель Л. М.

Провадження № 22-ц/780/1515/18 Доповідач у 2 інстанції Сушко Л. П.

Категорія 26 16.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.

секретар судового засідання: Удовиченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2018 року у складі судді Кошель Л. М. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» особі філії «Центральне регіональне управління «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу у Київській області Губенко Тетяна Анатоліївна, ОСОБА_3 про визнання недійсним іпотечного договору та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року позивач ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, обґрунтовуючи її тим, що 18 вересня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №18-07-Ип/40. Предметом договору було надання позичальнику кредитних коштів у розмірі 200000,00 доларів США. У забезпечення виконання зобов'язання між Банком та ОСОБА_3 18 вересня 2007 року було укладено іпотечний договір за умовами якого в іпотеку передано житловий будинок під АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га., за тією ж адресою. В 2010 році ОСОБА_3 звертався до суду з позовом про визнання кредитного договору, договору іпотеки та поруки недійсними,16 вересня 2010 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області позов було задоволено частково, визнані договори недійсними договори кредиту та іпотеки, рішенням Апеляційного суду Київської області від 29.12.2011 року у задоволенні позову було відмовлено. 25 січня 2011 року на підставі заяви ОСОБА_3 та рішення суду від 16 вересня 2010 року було знято заборону з майна, що перебувало в іпотеці . Тому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд в рахунок часткового погашення кредитної заборгованості ОСОБА_3 перед Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (код ЄДРПОУ: 09807856) по Кредитному договору №18-07-Ип/40 від 18 вересня 2007 року в розмірі 21 313 414 гривень 05 копійок (включає в себе суму строкової заборгованості за кредитом 95 153, 67 доларів США, що еквівалентно 2 078 933,84 грн.; сума простроченої заборгованості за кредитом 88 790,63 доларів США, що еквівалентно 1 939 913,05 грн.; сума строкової заборгованості по відсоткам 2 350,40 доларів США, що еквівалентно 51 351,95 грн.; сума простроченої заборгованості по відсоткам 137 570,73 доларів США, що еквівалентно 3 005 669,11 грн.; сума строкової заборгованості по щомісячній комісії 1 919,00 грн.; сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії 125 992,00 грн.; пеню за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам та комісії 14 108 635,10 грн.) звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 278,2 кв.м., житловою площею 110,2 кв.м., позначений за планом літерою «А», з господарськими та побутовими будівлями та спорудами; земельну ділянку, площею 0,1000 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення обслуговування житлового будинку та господарських споруд, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, визначеною в порядку ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку» на рівні 1 522 040,00 грн.

04 липня 2014 року ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Дмитренко А.М. замінено відповідача ОСОБА_3 на належного відповідача - ОСОБА_2 з тих підстав, що останній 25 січня 2011 року набув спірний будинок та земельну ділянку у власність на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу у Київській області ОСОБА_5

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, у якій просив суд визнати недійсним іпотечний договір від 18 вересня 2007 року зареєстрований в реєстрі за №5016 від 18 вересня 2007 року; зобов'язати ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надати приватному нотаріусу Білоцерківського міського нотаріального округу Губенко Т.А. письмове повідомлення щодо виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження іпотекою спірного нерухомого майна.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2018 року первісний позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено.

В рахунок часткового погашення кредитної заборгованості бабенка ОСОБА_6 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (код ЄДРПОУ: 09807856) по Кредитному договору №18-07-Ип/40 від 18 вересня 2007 року в розмірі 21313414 гривень 05 копійок (включає в себе суму строкової заборгованості за кредитом 95153,67 доларів США, що еквівалентно 2078933,84 грн.; сума простроченої заборгованості за кредитом 88790,63 доларів США, що еквівалентно 1939913,05 грн.; сума строкової заборгованості по відсоткам 2 350,40 доларів США, що еквівалентно 51351,95 грн.; сума простроченої заборгованості по відсоткам 137570,73 доларів США, що еквівалентно 3005669,11 грн.; сума строкової заборгованості по щомісячній комісії 1919,00 грн.; сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії 125 992,00 грн.; пеню за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам та комісії 14108635,10 грн.) звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 278,2 кв.м., житловою площею 110,2 кв.м., позначений за планом літерою «А», з господарськими та побутовими будівлями та спорудами; земельну ділянку, площею 0,1000 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення обслуговування житлового будинку та господарських споруд, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, визначеною в порядку ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку» на рівні 1522040,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління «Банк «Фінанси та Кредит» понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 3897,60 грн..

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове, яким у задоволенні вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вказує, що відповідно застосувавши вказаний закон суд не мав права задовольняти вимоги банку щодо звернення стягнення на майно іпотеки. Вказує, що йому відомо про виставлення Банком на продаж права вимоги за кредитним договором №18-07-Ип/40 від 18 вересня 2007 року. Вказує, що він придбав майно не за гроші взяті у кредит, а за власні, і звернення стягнення на прежмет іпотеки це фактично виселення мешканців з житла. Вказує, що суд проігнорував факт наявності дитини у сімї ОСОБА_2, а іпотечний договір грубо порушує майнові права його малолітнього сина на користування жилим приміщенням та земельною ділянкою. Вказує, що жодних договорів іпотеки з Банком він не укладав. Вважає, що договір іпотеки є недійсним, лскільки укладений без дозволу органу опіки та піклування.

Позивач за первісним позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 у якому зазначив, що його позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими і правомірними. Вказує, що застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є незаконним, оскільки для цього відсутні умови, передбачені вказаним законом. Вказує, що посилання ОСОБА_2 на ст.109 ЖК України є безпідставними, оскільки в даній справі не розглядається вимога про виселення. Щодо доводів ОСОБА_2 про виставлення Банком на продаж права вимоги за кредитним договором №18-07-Ип/40 від 18 вересня 2007 року, Банк зазначив, що в межах ліквідаційної процедури право вимоги за кредитом може бути відступлене.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що заборгованість за кредитним договором складає 21313414,05 грн.. Вказаний розрахунок не спростований, альтернативний розрахунок не надано. Матеріали справи не містять доказів погашення суми утвореної заборгованості, що об'єктивно вказує на право Банку реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності правових підстав у Банку задовольняти свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, яке в подальшому набуто ОСОБА_2, у власність, суд виходив із положень ст.23 Закону України «Про іпотеку», якими законодавець передбачив, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Таким чином, навіть якщо предмет іпотеки було реалізовано під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на це майно, однак в подальшому підстави для такого виключення з реєстру було скасовано, то іпотека поновлюється. Отже права позивач порушені відповідачем, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним іпотечного договору від 18 вересня 2007 року зареєстрованого в реєстрі за №5016 від 18 вересня 2007 року, суд вважав, що договір є таким, що укладений в рамках чинного законодавства України та відповідає положенням ст. 203 ЦК України. У зв'язку з чим, позовні вимоги є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання − звернути стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору Іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Згідно ч. 2 цієї статті положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Згідно з положеннями ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку» в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Тобто у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедурні продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Відповідно до ст.23 ЗУ «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Встановлено, що 18 вересня 2007 року між ВАТ Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» Банку «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №18-07-Ип/40.

Відповідно до п.2.1 кредитного договору банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності кредитні ресурси в сумі 200000,00 доларів США.

Відповідно до п.3.1. кредитного договору видача кредитних ресурсів за цим договором проводиться на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням з банком.

Відповідно до п.3.2. кредитного договору позичальник зобовязується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором.

Відповідно до п.7.3. кредитного договору цей договір набирає чинності з моменту першої видачі Кредитних ресурсів (їхньої першої частини) та діє до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобовязань.

В забезпечення виконання зобовязання між Банком та ОСОБА_3 18 вересня 2007 року укладено іпотечний договір за умовами якого в іпотеку передано житловий будинок під АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га., за тією ж адресою.

Відповідно до п.4 Іпотечного Договору, житловий будинок та земельна ділянка передаються в іпотеку, як забезпечення повернення Кредитних ресурсів, виданих за Кредитним договором №18-07-Ип/40 від 18 вересня 2007 року на суму 200000,00 доларів США.

Відповідно до п.5 Іпотечного Договору, узгоджена Сторонами вартість Предмету іпотеки, враховуючи оцінку, викладену у Звіті про оцінку майна від 28 серпня 2007 року, становить 1347040,00 грн., в тому числі вартість земельної ділянки складає 175000,00 грн.

У 2010 році ОСОБА_3 звертався до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про визнання кредитного договору, договору іпотеки та поруки недійсними.

ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було подано зустрічну позовну заяву про стягнення заборгованості.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області первісний позов задовольнив частково. Визнав недійсним договори поруки та іпотеки, договір поруки розірвав, а приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. зобовязав виключити з реєстру іпотек та заборон записи про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна згідно договору іпотеки №18-07-Ип/40 від 18 вересня 2007 року. У задоволенні зустрічного позову було відмовлено.

Вказане рішення було оскаржено в апеляційному порядку.

Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2011 року апеляційну скаргу задоволено, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні превісного позову ОСОБА_3 Позовні вимоги за зустрічним позовом задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у солідарному порядку на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 2228840,92 грн. заборгованості за кредитним договором та судовий збір у розмірі по 910,00 грн. з кожного.

25 січня 2011 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2010 року з єдиного реєстру заборони відчуження нерухомого майна вилучено запис 5678472 про обтяження спірного майна.

25 січня 2011 року ОСОБА_2 набув спірний будинок та земельну ділянку, які є предметом іпотеки, у власність на підставі договору купівлі-продажу укладеного з ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу у Київській області ОСОБА_5

У грудні 2011 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду із заявою про поворот виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі. Заява була мотивована тим, що виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області до моменту його скасування судом апеляційної інстанції порушило майнові права АТ «Банк «Фінанси та Кредит», позбавило договірне зобовязання будь-якого забезпечення і, відповідно, може завдати стороні кредитора значних збитків.

Вказану заяву було задоволено 29 серпня 2012 року. Приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Губенко Т.А. зобовязано вчинити нотаріальні дії, а сааме: включити записи до реєстру заборони відчуження обєктів нерухомого майна, яке є предметом іпотеки на підставі Договору іпотеки №18-07-Ип/40 від 18 вересня 2007 року.

Вказана ухвала оскаржувалась однак була залишена без змін ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2012 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що якщо предмет іпотеки було реалізовано під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на це майно, однак в подальшому підстави для такого виключення з реєстру було скасовано, то іпотека поновлюється.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Щодо вирішення вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви, оскільки договір є таким, що укладений в рамках чинного законодавства України та відповідає положенням ст.203 ЦК України, і підстав для його недійсності колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», спростовуються колегіє суддів з огляду на наступне.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Разом з тим рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

До такого висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши його у правовій позиції при розгляді справи № 6-483цс15 від 09 вересня 2015 року.

Крім того, колегія суддів зазначає, що застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є незаконним, оскільки для цього відсутні умови, передбачені вказаним законом, зокрема: загальна площа нерухомого житлового майна перевищує 250,00 кв.м., і складає 278,2 кв.м.

Доводи апеляційної скарги про те, що він придбав майно не за гроші взяті у кредит, а за власні, і звернення стягнення на прежмет іпотеки це фактично виселення мешканців з житла є безпідставними, оскільки в даній справі не розглядається вимога про виселення.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд проігнорував факт наявності дитини у сім'ї ОСОБА_2, а іпотечний договір грубо порушує майнові права його малолітнього сина на користування жилим приміщенням та земельною ділянкою також відхиляються колегією суддів, як такі, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, і не можуть слугувати підставою для відмову у первісному позові.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір іпотеки є недійсним, оскільки укладений без дозволу органу опіки та піклування, відхиляються колегією суддів, оскільки на момент укладання договору права дітей не зачіпались і потреби в отриманні відповідного висновку служби не було.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції викладених в рішенні не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення первісних позовних вимог, і про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог та вірно застосував до правовідносин, що виникли між сторонами положення ст.23 ЗУ «Про іпотеку», 203, 215 ЦК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 17 травня 2018 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко

СуддіТ.Ц. Кашперська

В.О. Фінагеєв