Справа №705/4764/15-ц

2/705/64/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області

у складі: головуючого – судді Кімстачова О.С.

з участю: секретар судового засідання Власової Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Умані Черкаської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» про захист прав споживача, визнання нікчемним окремого пункту кредитного договору, стягнення незаконно отриманих коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський ОСОБА_1» (далі – ПАТ «ВіЕйБі Банк») 20.08.2015 (згідно з датою на штампі поштового відділення (а.с. 15) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № BLaЖГА00049409 від 05.07.2011, яка утворилася станом на 17.08.2015, в загальній сумі 57 379,02 гривень, з яких: кредит – 6 882,30; відсотки – 2 059,90; комісія за РО – 3 675,00; штраф/пеня за несвоєчасне повернення кредиту (неустойка) – 44 761,82. Позовні вимоги обгрунтовані посиланням на такі обставини. 05.07.2011 між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2 був укладений Договір банківського обслуговування № BLaЖГА00049409, відповідно до якого відповідачу надано кредит на поточні потреби в розмірі 10 000,00 грн., з терміном повернення кредиту – 05.07.2014. Згідно з умовами договору позивач надав відповідачу грошові кошти у гривні, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитними коштами, комісії та можливі штрафні санкції, в порядку та на умовах, визначених договором. Відповідно до п. 2.5.2 договору позичальник зобов’язався щомісячно, не пізніше дати, встановленої в Графіку погашення заборгованості за кредитом та процентами (додаток № 1 до договору), погашати відповідну частину кредиту, сплачувати проценти та комісії за управління кредитом, визначені в Графіку. Відповідно до умов договору за користування кредитними коштами встановлена плата у розмірі 15 % річних (п.3 Спеціальної частини договору). Щомісячна плата у вигляді комісії за управління кредитом становить 1,75 % від суми кредиту (п.4 Спеціальної частини Договору). Згідно з п.2.4.1. Загальної частини Договору проценти розраховуються у валюті кредиту, виходячи з фактичної суми наданих кредитних коштів і строку кредитування із розрахунку: рік рівний – 360 дням, місяць рівний 30 дням, та сплачуються позичальником у порядку, передбаченому п.2.5 Загальної частини Договору. У зв'язку із простроченням позичальником сплати за Графіком банк додатково нарахував і має право вимагати сплати пені, передбаченої п. 4.3 Договору.

Відповідач порушила договірні зобов’язання щодо повернення наданих їй кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, а також здійснення плати за управління кредитом, які передбачені п. 2.5 договору. На цій підставі ПАТ «ОСОБА_3 змушений звернутися з позовом до суду та просити суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № BLaЖГА00049409 від 05.07.2011, яка утворилася станом на 17.08.2015, в сумі 57 379,02 гривень.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 подала суду письмові заперечення проти позову, в яких просила відмовити в задоволенні позову, застосувати наслідки пропуску банком строків позовної давності (а.с. 28-29) та зустрічний позов до ПАТ «ВіЕйБі Банк» про захист прав споживачів, визнання нікчемним окремого пункту кредитного договору, стягнення незаконно отриманих коштів (а.с.33-35).

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що відповідно до п.1.3 Договору встановлено, що кредит їй надавався на поточні потреби, тому вказаний кредит належить до категорії споживчих. Це підтверджується і положеннями п.2.1.1.2 самого Договору, в якому банк зазначає, що надав їй інформацію, визначену ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Положення договору, яке визнане несправедливим, може бути змінено або визнано недійсним, і вважається таким з моменту укладення договору. Пунктом 4 спеціальної частини договору передбачено обов’язок позичальника сплачувати на користь банку комісію за управління кредитом в розмірі 1,75 % від суми кредиту. Стаття 1011 ЦК України тлумачить термін «комісія» як договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Проте при укладенні Договору, жодних доручень за плату вчиняти будь-які правочини від імені банку та за рахунок споживача, вона, як позичальник банку в цьому випадку, не надавала. Окремий договір комісії між нею та банком не укладався. Вказану комісію не можна вважати її витратами за оформлення договору, оскільки такі витрати, як правило, передбачаються окремим пунктом кредитного договору. Установивши в Договорі комісію за управління кредитом, банк жодних послуг їй не надає, що суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Враховуючи наведені норми законів, вимоги до банків, встановлені пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджені Постановою правління НБУ від 10.05.2007 № 168, зареєстровані в Мінюсті 25.05.2007), передбачена умовами Договору щомісячна сплата позичальником комісійної винагороди банку за управління кредитом в розмірі 1,75 % річних від початкової суми кредиту є несправедливою умовою Договору та відповідно до положень ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є нікчемною з моменту укладення договору. Починаючи з 05.08.2011 і до 01.11.2012 вона регулярно сплачувала грошові кошти на погашення кредиту, сплату відсотків за його користування та визначену комісію. За вказаний період часу, зі сплачених нею коштів, банк незаконно зарахував на свої рахунки як комісію за управління кредитом кошти на загальну суму 2 625,45 грн., і вважає, що вказана сума підлягає стягненню з відповідача на її користь, як незаконно отримана.

На цих підставах ОСОБА_2 просить суд: визнати нікчемним пункт 4 спеціальної частини кредитного договору № № BLaЖГА00049409, укладеного між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2, про сплату комісії за управління кредитом в розмірі 1,75 % від суми кредиту з моменту його укладення – з 05.07.2011; та стягнути з ПАТ «ВіЕйБі Банк» на її користь незаконно отримані грошові кошти в сумі 2 625,45 грн.

Представник ПАТ «ВіЕйБі Банк» – позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 надіслав суду клопотання від 10.03.2017, в якому просив позов банку задовольнити в повному обсязі, розглянути справу за відсутності представника ПАТ «ВіЕйБі Банк» (а.с. 101). Представник банку за довіреністю ОСОБА_5 надіслав суду письмові заперечення на зустрічну позовну заяву, в яких просить у задоволенні зустрічного позову відмовити, а позов банку задовольнити (а.с. 55-57).

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась. У заявах, поданих через канцелярію суду 24.11.2016, просить суд застосувати строки позовної давності до позову банку до неї; у задоволенні первісного позову до неї відмовити та задовольнити її зустрічний позов до банку (а.с. 91, 94).

Дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

05.07.2011 ПАТ «ВіЕйБі Банк» (далі – позивач, банк) та ОСОБА_2 (далі –відповідач, позичальник) уклали в письмовій формі Договір банківського обслуговування № BLaЖГА00037650 (далі – Договір). Відповідно до умов Договору банк надав відповідачу кредит на поточні потреби в сумі 10 000,00 гривень, з терміном повернення кредиту – 05.07.2014. Банк надав позичальнику грошові кошти у гривні у формі відкличної невідновлювальної кредитної лінії, а позичальник зобов’язався повернути кредит та сплатити плату за користування кредитними коштами – 15,00 % річних, комісію за управління кредитом – 1,75 % від суми кредиту та можливі штрафні санкції – 0,50 % пені, передбаченої п. 4.3 Загальної частини Договору, в порядку і на умовах, визначених Договором (п.3, 4, 9 Спеціальної частини Договору).

Відповідно до п. 2.4, 2.5 Загальної частини Договору позичальник зобов’язався щомісячно, не пізніше дати, встановленої в Графіку погашення заборгованості за кредитом та процентами, який є Додатком № 1 до Договору, погашати відповідну частину кредиту, сплачувати проценти та комісії, визначені в Графіку, – сплачувати щомісячний платіж в сумі 522,00 грн. не пізніше визначеної в Графіку дати, а саме: п'ятого числа кожного місяця, починаючи з 05.08.2011.

Згідно з п.2.4.1. проценти розраховуються, виходячи з фактичної суми наданих кредитних коштів і строку кредитування із розрахунку: рік рівний – 360 дням, місяць рівний 30 дням, та сплачуються позичальником в порядку, передбаченому п.2.5 Загальної частини договору.

Позичальник ОСОБА_2 порушила зазначені в Договорі грошові зобов’язання щодо своєчасного і в повному обсязі повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування отриманим кредитом. Згідно із Розрахунком заборгованості за кредитним договором (а.с. 10-11), що надав позивач і правильність якого не оспорює відповідач, загальна сума заборгованості за кредитом станом на 17.08.2015 складається із заборгованості: за тілом кредиту в сумі 6 882,30 грн.; нарахованим процентам за користування кредитом у сумі – 2 059,90 грн., – що сукупно становить 8 942,20 грн.

На час розгляду справи зазначена сума заборгованості за тілом кредиту і нарахованим процентам позичальник не погасила.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтями 1049, 1054 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За захистом особа може звернутися до суду. Одним зі способів захисту цивільного права є примусове виконання обов'язку в натурі.

ОСОБА_2 у запереченнях на позовну заяву від 10.12.2015 та в заяві від 24.11.2016 просила суд застосувати наслідки спливу загальної та спеціальної позовної давності до позовних вимог банку. Заява відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Позовна давність згідно зі ст. 256 ЦК України – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. До правовідносин сторін щодо вимоги про стягнення кредиту і процентів підлягає застосуванню встановлений ст. 257 ЦК України загальний трирічний строк позовної давності.

Позивач за первісним позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» не пропустив загальний трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення з позичальника ОСОБА_2 заборгованості по тілу кредиту і нарахованим процентам за користування ним. Так, останній за часом платіж на погашення основної суми кредиту, нарахованих процентів позичальник ОСОБА_2 згідно із наявними у Розрахунку заборгованості за кредитним договором відомостями здійснила 01.11.2012, що свідчить про визнання позичальником свого боргу і відповідно до правил ч. 1 ст. 264 ЦК України перервало перебіг позовної давності , а позов був поданий суду 20.08.2015 (згідно з датою на штампі поштового відділення (а.с. 15), тобто через 2 роки 10 місяців.

За вказаних обставин позовні вимоги позивача в частині стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за основною сумою кредиту і нарахованим процентам є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами та підлягають задоволенню в загальній сумі 8 942,20 грн., з якої: 6 882,30 грн. – заборгованість за кредитом; 2 059,90 грн. – заборгованість за процентами (відсотками).

Щодо вимоги банку про стягнення неустойки (штрафу/пені за несвоєчасне повернення кредиту) в сумі 44 761,82 грн. та щодо заяви відповідача про застосування до цієї вимоги спеціальної позовної давності суд дійшов таких висновків.

Договором у пункті 9 Спеціальної частини та пункті 4.3 Загальної частини передбачено, що в разі прострочення позичальником сплати або сплати не в повному обсязі чергового платежу за Графіком, банк має право вимагати сплати пені в розмірі 0,50 % від простроченої суми зобов'язань – неповерненої чергової частини кредиту та/або несплачених процентів та/або комісії за управління кредитом.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. У частині 3 цієї статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Як зазначив суд вище, позичальник ОСОБА_2 взагалі не здійснювала сплату щомісячних платежів згідно із Графіком, починаючи із 02.11.2012 і до визначеного Договором терміну остаточного повернення кредиту 05.07.2014, та не повернула кредит і нараховані проценти на день ухвалення рішення суду в цій справі. У зв'язку із цим позивач ПАТ «ВіЕйБі Банк» має право вимагати від позичальника сплати передбаченої Договором пені в розмірі 0,50 % від простроченої суми зобов'язань – неповерненої чергової частини кредиту та/або несплачених процентів.

Пунктом 1 частини 2 ст. 258 ЦК України передбачена спеціальна – скорочена – позовна давність в один рік, яка застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; і сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі заяви відповідача ОСОБА_2 про застосування спеціальної позовної давності до вимог банку про стягнення пені та наведених норм Цивільного кодексу України позовні вимоги ПАТ «ВіЕйБі Банк» щодо стягнення пені в сумі 44 761,82 грн. за період з 01.08.2012 по 17.08.2015 підлягають задоволенню частково – в сумі, яка розрахована за період із 20.08.2014 по 17.08.2015 (362 дні), оскільки позов банк подав 20.08.2015 і його Розрахунок заборгованості здійснений по 17.08.2015.

Станом на 20.08.2014 позичальник ОСОБА_2 мала перед банком прострочену заборгованість по кредиту в сумі 6 882,30 грн. та по процентам в сумі 1 804,47 грн., що сукупно становить 8 686,77 грн. Пеня на цю суму, яка підлягає стягненню з відповідача, складає: 8 686,77 грн. * 0,5 % * 362 дні = 15 723,05 грн.

На підставі встановлених під час судового розгляду обставин, наведених вище, суд дійшов висновку, що між сторонами існують грошові зобов'язання, що виникли на підставі Договору банківського обслуговування № BLaЖГА00049409 від 05.07.2011. ОСОБА_2 є позичальником, яка не виконала належним чином свої грошові зобов'язання за цим Договором перед ПАТ «ВіЕйБі Банк» щодо своєчасного та у повному обсязі повернення суми кредиту, нарахованих процентів, сплати пені, передбачених Договором. І тому позов банку підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2: заборгованості за кредитом у сумі 6 882,30 грн., заборгованості за процентами (відсотками) – 2 059,90 грн., пені за прострочення повернення кредиту і сплати відсотків за 362 дні, які передували дню пред'явлення позову до суду, в сумі 15 723,05 грн., – всього в загальній сумі 24 409,82 грн.

Позовні вимоги ПАТ «ВіЕйБі Банк» про стягнення з відповідача ОСОБА_2 комісії за РО в сумі 3 675,00 грн. задоволенню не підлягають, так як це виключається повністю задоволенням зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «ВіЕйБі Банк» про визнання недійсним пункту 4 Спеціальної частини Договору про сплату комісії за управління кредитом у розмірі 1,75 % від суми кредиту, з моменту його укладення – з 05.07.2011, та стягнення з банку сплачених сум комісії в загальному розмірі 2 625,45 грн. При цьому суд керується такими мотивами.

Умовами Договору № BLaЖГА00037650 від 05.07.2011 передбачено внесення позичальником ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» у визначені Графіком терміни щомісячної плати у вигляді комісії за управління кредитом у розмірі 1,75 % від початкової суми кредиту, тобто суми в 175,00 грн. (п.4 Спеціальної частини Договору, п. 1.6, 3.3.2 Загальної частини Договору, п'ятий стовпчик Графіку).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов Договору банк надав позичальнику кредит на поточні потреби (п. 1.3 Загальної частини), особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII (зі змінами, у редакції, що діяла на день укладення Договору – 05.07.2011) (далі – Закон № 1023-XII).

Нормами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Відповідно до ст. 18 Закону № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (ч.1). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (ч.2). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (ч.5). Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору (ч.7).

Договір між сторонами містить чітке і однозначне грошове зобов'язання позичальника ОСОБА_2 щомісячно сплачувати на користь банку 175,00 гривень. Разом з тим, у Договорі взагалі не розкривається значення термінів «управління кредитом» та/або «обслуговування кредиту» і не наведено жодного обов'язку банку вчинити в певні терміни (щомісячно) конкретні дії з «обслуговування кредиту» на користь позичальника.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналіз наведених норм законодавства та умов Договору дає підстави для висновку, що несправедливими є положення Договору, які містять умови про обов'язкове надання позичальником грошових коштів банку як «комісії за управління кредитом» за відсутності в Договорі відповідних умов щодо обов'язків банку виконувати періодично певні дії (надавати послуги) на користь позичальника за ці кошти та про право позичальника вимагати від банку вчинення таких дій. Зазначене є підставою для визнання таких положень – пункту 4 Спеціальної частини Договору – недійсними.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

На виконання пункту 4 Спеціальної частини Договору позичальник ОСОБА_2 в період з 05.08.2011 по 01.11.2012 сплатила на користь з ПАТ «ВіЕйБі Банк» грошові кошти в сумі 2 625,45 грн. У зв'язку із визнанням недійсним вказаного пункту Договору з банку на підставі ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню сплачені нею як комісія кошти в сумі 2 625,45 грн.

На підставі норм ч. 1, 3 ст. 88 ЦПК України та оскільки позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору за подання позову на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції на день подання зустрічного позову), суд стягує з відповідача за зустрічним позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь держави судові витрати на сплату судового збору в сумі 243,60 грн.

На підставі ст. 526, 527, 530, 536, 610-612, 634, 1048-1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. 3, 4, 11, 15, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» (код ЄДРПОУ 19017842, адреса місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27-Т) заборгованість за Договором банківського обслуговування № BLaЖГА00049409 від 05.07.2011 станом на 17.08.2015 в загальній сумі 24 721,91 гривню.

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» про захист прав споживача, визнання нікчемним окремого пункту кредитного договору, стягнення незаконно отриманих коштів, задовольнити.

Визнати недійсним пункт 4 Спеціальної частини Договору банківського обслуговування № BLaЖГА00049409 від 05.07.2011, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський ОСОБА_1» та ОСОБА_2 про сплату комісії за управління Кредитом у розмірі 1,75 % від суми кредиту, з моменту його укладення – з 05.07.2011.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2 625,45 гривень, сплачені нею як комісія за управління Кредитом відповідно до пункту 4 Спеціальної частини Договору банківського обслуговування № BLaЖГА00049409 від 05.07.2011 в період з 05.08.2011 по 01.11.2012.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_1» на користь держави судовий збір у сумі 243,60 гривень.

Копію рішення суду направити сторонам.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Черкаської області через Уманський міськрайонний суд Черкаської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: О. С. Кімстачов