печерський районний суд міста києва

Справа № 757/13167/17-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2018 року суддя Печерського районного суду м. Києва, Цокол Л.І. за участі секретаря Захарченка В.П., представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши в підготовчому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві заяву про залучення третьої особи до участі в цивільній справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Під час підготовчого провадження представником позивача подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, Російську Федерацію в особі Уряду Російської Федерації, вказуючи на те, що у разі задоволення позовних вимог Позивачів, це вплине на права та обов'язки Російської Федерації.

Вислухавши подане клопотання, думку іншої сторони з цього приводу, перевіривши матеріали справи, слід зазначити наступне.

В провадженні Печерського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа № 757/13167/17-ц за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної Гвардії України про стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди, спричиненої терористичними актами під час проведення АТО в с. Піски.

Згідно з ч. 1 ст. 53 Цивільного процесуального кодексу України Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлює, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми нього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Позивачі вважають за необхідне залучити до справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, Російську Федерацію в особі Уряду Російської Федерації, що відповідно до ст. 1 Федерального конституційного закону РФ від 17 грудня 1997 року N 2-ФКЗ "Про Уряд Російської Федерації" очолює єдину систему виконавчої влади в РФ.

В обгрунтування поданого клопотання вказують наступні доводи.

У разі задоволення позовних вимог Позивачів Україна матиме змогу звернутися з позовом до Російської Федерації в порядку регресу, оскільки діяльність осіб, що воюють проти українських військових на в числі так званих «ДНР» та «ЛНР», планується та контролюється Російською Федерацією.

Згідно з ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Крім того, Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визнано збройну агресію Російської Федерації.

Отже, наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так міжнародною спільнотою.

З метою належного повідомлення Російської Федерації, як заінтересованої особи необхідно застосовувати положення Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, що ратифікованої Законом України 19 жовтня 2000 року N2052-111, згідно зі ст. 1 якої вона застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

Згідно ст. 3 Віденської конвенції щодо дипломатичних зносин від 18 квітня 1961 року, ратифікованої указом Президії ВР УРСР 21 березня 1964 року, функції дипломатичного представництва складаються, зокрема в представництві акредитуючої держави в країні перебування.

Посольство Російської Федерації в Україні - офіційне дипломатичне представництво Російської Федерації в Україні, відповідає за підтримання та розвиток добросусідських стосунків між Росією та Україною.

Згідно з пояснювальною запискою до Європейської конвенції про імунітет держав ЕТ8 №074 від 16 травня 1972 року, розробленою Європейським комітетом із правового співробітництва Ради Європи, його підкомітетом та Комітетом експертів, який підпорядкований Комітету Міністрів Ради Європи «державний імунітет» є концепцією міжнародного права, яка склалася з принципу par in parem non habet imperium (рівний над рівним сили не має), в силу якого одна держава не підлягає юрисдикції іншої держави.

Дійсно, стаття 2 Статуту ООН закріплює принцип суверенної рівності усіх членів ООН, та використовуючи її Російська Федерація може порушувати питання про наявність у неї імунітетів від судового переслідування національними судами України.

Даний Статут ООН був ратифікований Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 серпня 1945 року і є обов'язковим для України та Російської Федерації в порядку правонаступництва за міжнародними договорами колишнього СРСР.

Однак, Преамбулою Статуту Організації Об'єднаних Націй (набув чинності 24 жовтня 1945 року) передбачено, що держави-учасниці ООН проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди; об'єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 4 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року «Підсумковий документ Всесвітнього саміту 2005 року», говорить, що ООН знову заявляє, що терпимість, повага прав людини мають важливе значення для міжнародних відносин. Пункт 9 цієї Резолюції визнає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система 00Н. Пункт 120 згаданої Резолюції говорить про обов'язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву. Пункт 122 Резолюції 60/1 говорить, що всі держави зобов'язані поважати права людини та основні свободи.

Обгрунтовуючи клопотання про залучення третьої особи представник позивачів також посилається на те, що Російська Федерація, як держава-агресор, грубо порушує норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, фундаментальні міжнародні договори в галузі прав людини, то, відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року не є державою, яка сумлінно виконує взяті за міжнародними договорами зобов'язання і не може посилатись на імунітет від судового переслідування в Україні, який випливає із статті 2 Статуту ООН.

Російська Федерація своїми діями, що виразились в замаскованому під волевиявлення населення озброєному захваті Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, а також окупації частини території України, вийшла за межі своїх суверенних повноважень. Дані дії в сукупності з масовим порушенням гарантованих Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінський Заключний акт Наради по безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року основних свобод та прав людини, виключає можливість використання Російською Федерацією імунітету від судового переслідування в національних судах України. Вчиняючи проти життя та здоров'я людини злочини, які визнаються ООН найбільш тяжкими злочинами проти людяності, Російська Федерація не виконує обов'язки, передбачені Статутом ООН, а отже не може використовувати право імунітету, надане цим же статутом ООН.

Така позиція про залучення держави - Російської Федерації, до участі у даній справі та висновок про відсутність у неї імунітету через порушення основоположних норм та принципів, закріплених міжнародними нормативно-правовими актами, відповідає духу та змісту положень статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН від 02 грудня 2004 року. В ній вказано, що якщо відповідні держави не домовились про інше, держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді в суді іншої держави, який зазвичай володіє компетенцією розглядати справи, що стосуються грошового відшкодування у випадку смерті або спричинення тілесного ушкодження якій-небудь особі або нанесення шкоди майну або його втрати в результаті дії або бездіяльності, яка імовірно може бути присвоєна державі, якщо така дія або бездіяльність мали місце повністю або частково на території цієї іншої держави і якщо автор дії або бездіяльності знаходився на цій території в момент цієї дії або бездіяльності.

Вирішуючи питання про залучення третьої особи у даній справі суд враховує положення ст.7 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», згідно якої: "Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення."

Отже доводи представника позивача щодо необхідності залучення до участі у даній справі в якості третьої особи Уряду Російської Федерації без самостійних вимог, є достатньо обгрунтованими, оскільки рішення у даній справі може вплинути на обов'язок відшкодування шкоди.

На підставі викладеного та керуючись ст. 53 Цивільного процесуального кодексу України, -

У Х В А Л И В:

залучити до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України про стягнення коштів, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, - Уряд Російської Федерації.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 16.05.2018.

СуддяЛ.І.Цокол