Справа № 172/873/17

Провадження № 2/172/133/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.04.2018 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області у складі

судді - Філіппова Є.Є.

секретаря - Лук'яненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксації судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що приблизно у травні 1986 року під час проходження служби в Афганістані при ви6уху міни ОСОБА_1 отримав поранення обличчя, голови та лівої кисті. Відповідно до Витягу із протоколу №4006 від 18.12.2014 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв: Поранення (контузія), захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Також зазначено, що в подальшому отримані ним ушкодження здоров"я призвели до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ, у вигляді xpoнічної післятравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії 2-3 ст. з розсіяною органічною симптоматикою, помірним цефалгічним синдромом лікворно-гіпертензійного характеру, помірною вестибулопатією, правобічною пірамідною недостатністю, з вираженим церебростенічним синдромом, з емоційно-вольовими, тривожними розладами та когнітивним зниженням. Розповсюджений остеохондроз хребта .

Після звільнення з військової служби періодично турбували головні болі, запаморочення, підвищений артеріальний тиск, порушення сну, дратівливість, погіршені пам'яті, загальна слабкість.

При первинному огляду МСЕК була встановлена 3 група інвалідності від 20.01.2015 року, причина якої є поранення (контузія), захворювання пов'язане з участю у бойових діях та перебуванні на території іншої держави. При повторному огляді МСЕК 3 група інвалідності була підтверджена і залишена без змін.

Окрім того, було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями. Рекомендовано лікування у невропатолога, терапевта, психіатра, стаціонарне лікування у 16 відділенні ОКПБ, санаторно-курортне лікування. Після встановлення групи інвалідності позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні.

В зв"язку з інвалідністю відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоров'я. Його звичні життєві зв'язки порушені, адже, відтепер він вимушений багато часу витрачати на амбулаторне та стаціонарне лікування. Негативні наслідки травми (контузії) та пов'язаних з ним захворювань він буде відчувати усе своє подальше життя. Він постійно відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичному для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями, вимушений займатися реабілітацією, тоді як бажав би приділяти свій час близьким людям, як наслідок, рівень взаєморозуміння між членами його сім"ї значно знизився. У зв'язку зі зниженням його працездатності та встановленням обмежень щодо умов і характеру праці, він не може продовжувати трудову діяльність на раніше встановленому рівні. Через свою інвалідність вже не може вести активне громадське життя, підтримувати бажаний рівень стосунків з оточуючими і забезпечувати себе та свою сім'ю матеріальними та нематеріальними благами на гідному рівні. Спричинену йому моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевних переживань та страждань. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною його дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати лише суто умовний вираз. Отже, він є колишнім військовослужбовцем, рядовим у відставці, який отримав 3 групу інвалідності, причиною якої є поранення (контузія), пов'язані і виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. Оскільки він отримав ушкодження здоров'я при виконанні своїх військових обов'язків на території, де велися бойові дії, тобто внаслідок джерела підвищеної небезпеки, відшкодування моральної шкоди проводиться незалежно від вини органу державної влади. Сам факт виникнення у нього захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, з настанням таких негативних наслідків, як визнання його інвалідом 3-ї групи безстроково, із протипоказаннями щодо умов і характеру праці, свідчить про те, що він в силу ч.1 та п.1 ч. 2 ст.23 ЦК України має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав і яка полягає у фізичному болі та стражданнях, яких він пізнав.

Просить стягнути з Міністерства оборони України на його користь 100000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що пов'язано із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Позивач та представник позивача в судове засідання 10 квітня 2018 року не з»явились, про розгляд справи повідомлені належним чином, надали заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Представник відповідача 10 квітня 2018 року в судове засідання не з»явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву з проханням розглянути справу у його відсутність, в позові прохає відмовити.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 04.05.1984 року по 29 травня 1986 року проходив строкову військову службу в Збройних силах СРСР (а.с.10,12), є інвалідом 3-ї групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни- інвалідів війни (а.с.9).

Згідно довідки медико-соціальної експертної комісії № 005402, позивачу з 20.01.2015 року була встановлена 3 група інвалідності, причиною інвалідності є травма, отримана при виконанні обовязків військової служби (а.с.17).

21.02.2017 року, згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії № 721530, позивачу повторно була встановлена 3 група інвалідності, причиною інвалідності є також травма, отримана при виконанні обов"язків військової служби (а.с.18).

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України та наявного причинного зв'язку між шкодою і протиправним діями відповідача, а також безпосередньої вини останнього у її спричиненні.

Архівна довідка з ФСБ РФ від 24.02.2015 року № 21/59/С-200 (а.с.13) не є достатнім доказом в контексті ст. 80 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, як такий, що доводить наявність тих обставин, які входять до предмету доказування з боку позивача та на які останній посилається у своєму позові.

Разом з тим, не можна залишити поза увагою і ту обставину, що позивач, як він зазначає, отримав захворювання, що призвело до інвалідності, ще у 1986 році, тобто до набрання чинності Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Цивільним кодексом України (в редакції 2003 року), коли діючим на той час законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодуванням моральної шкоди.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцем заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку, а цим Законом є лише Цивільний кодекс України в редакції від 16 січня 2003 року.

Відповідно до пунктів 1, 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України 2003 року цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року та застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності.

За змістом статті 1168 ЦК України 2003 року моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України 2003 року кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України 2003 року підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Право на звернення до суду про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, виникає у зв'язку з настанням певних подій: каліцтва, ушкодження здоров'я або смерті фізичної особи.

Події, які породили цивільне право позивача на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, відбулися до 1 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України 2003 року, коли діючим на той час законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодуванням моральної шкоди.

Приходячи до такого висновку, суд враховує правову позицію, викладену у Постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 332/3368/16-ц.

Крім того, відповідно до ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Лише для військовослужбовців (за наявності підстав для цього), передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей».

Проте, позивач не є військовослужбовцем в контексті ст. 9 цього Закону, оскільки був звільнений з військової служби ще у 1986 році, про що свідчать відмітки у копії військового квітка (а.с.10-12).

Також суд не може погодитись з доводами представника позивача про правонаступництво відповідача за спричинену шкоду Міністерством оборони Радянського Союзу з огляду на те, що ні в Законі України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року ні у Постанові Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про військові формування в Україні», не передбачено відповідальності нового Міністерства оборони України за спричинену шкоду Міністерством оборони Радянського Союзу, а також не підтверджено відповідальності України за шкоду, спричинену громадянам протиправними діями держави в особі Радянської Армії.

Діюча на теперішній час Постанова Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 671 «Про затвердження Положення про Міністерство оборони України», також не передбачає відповідальності (чи будь - яке інше правонаступництво) нового Міністерства оборони України за можливо спричинену шкоду Міністерством оборони Радянського Союзу.

Крім того, за положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами тощо.

Окрім Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Таким чином, військовослужбовцям та ветеранам війни вже передбачені зазначеними Законами пільги та гарантії, які зокрема надаються внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд роз'яснював позивачу його права та обов'язки, попереджав про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а тому розглядаючи позов в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, як того вимагає ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні у заявлений позивачем спосіб.

Відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10 - 13, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: