ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

У Х В А Л А

18 квітня 2018 року м. Київ № 826/17778/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

суддів Літвінової А.В., Мазур А.С.,

за участю секретаря судового засідання Борсуковської О.А.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Полець Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_3

до Кабінету Міністрів України,

Державної служби України з контролю за наркотиками,

про визнання протиправним та скасування розпорядження, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся з позовом ОСОБА_3 (далі - позивач) до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), за участю третьої особи - Державної служби України з контролю за наркотиками (далі - третя особа), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України № 981-р від 16 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками; скасувати наказ від 07.11.2014 року; поновити позивача на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками з 07.11.2014 року; стягнути з Державної служби України з контролю за наркотиками на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, до дня фактичного поновлення на роботі; допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді першого заступника Голови Державної служби України з контролю за наркотиками та в частині нарахування та виплати ОСОБА_3 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 07.11.2014 року по день поновлення на посаді та зобов'язати вчинити дії.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2017 року адміністративний позов було задоволено частково.

Разом з тим, через відділ документального обігу та контролю суду до суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення, в якому останній просив прийняти додаткову постанову, якою присудити на користь позивача здійснені ним витрати на пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи в розмірі 7 200,00 грн., компенсувати витрати позивача на прибуття в судове засідання, що складають 11 494,00 грн., компенсувати витрати адвоката ОСОБА_1 - представника позивача, на прибуття в судове засідання, що складають 6 992,00 грн., присудити на користь позивача здійснені ним витрати на правову допомогу (послуги адвоката) на суму 10 080,00 грн. з Державного бюджету України.

У подальшому 21.03.2018 року позивачем подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення, в якій останній просив ухвалити додаткове судове рішення відносно відшкодування на користь ОСОБА_3 судових витрат, зокрема витрат на пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи у розмірі 7200,00 грн., витрати позивача на прибуття в судове засідання у розмірі 11 494,00 грн., витрати адвоката ОСОБА_1, представника позивача, на прибуття в судове засідання, що складають 6 992,00 грн. та витрати на правничу допомогу (послуги адвоката) у розмірі 499 163,00 грн.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін відносно заявленого клопотання, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується подано позивачем заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до частини першої статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Так, до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1) витрати на правову допомогу;

2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Із заяви позивача вбачається, що він просить зокрема відшкодувати витрати на правничу допомогу у розмірі 499 163,00 грн.

В обґрунтування поданої заяви в зазначеній частині позивач зазначає, що з метою отримання правової допомоги щодо ведення справи в суді звернувся до Адвокатського об'єднання "Національна правова палата", у результаті чого між позивачем та об'єднанням 03.11.2014 року укладено договір №55Ф про надання правової допомоги під час розгляду справи на суму 10 080,00 грн. Крім того, зазначив, що додатковою угодою від 01.03.2018 року №1 сторони договору узгодили внести зміни в договір щодо обсягу та вартості правової допомоги. На виконання договору та додаткової угоди об'єднанням складено звіт про обсяг фактично наданої правової допомоги від 20.03.2018 року на суму 489 083,00 грн. та виставила рахунок №11 від 20.03.2018 року.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, поміж іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвокату за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України представником у суді може бути адвокат або законний представник. У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Частиною четвертою статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано договір №55Ф про надання правової допомоги від 03.11.2014 року, акт №1 приймання-передачі фактично наданої правової допомоги від 01.12.2014 року за договором №55Ф, рахунок АО "Національна правова палата" №45 від 01.12.2014 року, копію квитанції №050110011 від 01.12.2014 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1, копію додаткової угоди №1 від 01.03.2018 року, копію звіту про обсяг фактично наданої правової допомоги від 20.03.2018 року, копію рахунку №11 від 20.03.2018 року та копію платіжного доручення №1 від 21.03.2018 року.

Представник відповідача у відзиві на заяву про ухвалення додаткового судового рішення зазначив, що розмір витрат, заявлених позивачем до відшкодування є необґрунтованим та не пропорційним до предмету спору, а кількість фактично витрачених годин є явно завищеним, про що навів детальний розрахунок.

Також вказав, що враховуючи норми Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" безпідставно включено до звіту витрати позивача на:

- складання та подання представником Позивача клопотання про забезпечення позову передбачених пунктами 40, 41, 60, 61, 71, 72, 77, 78, призвело до затягування розгляду справи;

- складання та подання заяви про відвід а також подання додаткових пояснень до даної заяви передбачених пунктами 32-35, 41, 42, 49, 50 також призвело до затягування розгляду справи;

- складання та подання клопотання про допущення помилок та здійснення розшифрування процесуальних документів передбачених пунктами 36, 37 Звіту, складення та подання запитів про надання інформації передбачених пунктами 52-55 Звіту та складення та надання запиту про надання інформації передбаченому пунктами 84, 85 Звіту не є наданням правової допомоги під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням в розумінні норм Закону № 4191;

- складення та подання клопотання про відкритий, публічний і гласний розгляд справи передбачених пунктами 65, 66, 75, 76, 79-82 Звіту є не що інше, як неодноразове подання стороною явно необґрунтованих заяв та клопотань;

- складення та подання клопотання про повідомлення сторін належним чином про час, дату та місце розгляду справи та складення та подання клопотання про притягнення Кабінету Міністрів України до відповідальності - є поданням стороною явно необгрунтованого клопотання.

- складення та подання:

(пункти 13,14 Звіту) заяви про доповнення до адміністративного позову - 42 год., (пункти 16, 17 Звіту) додаткових пояснень до адміністративного позову - 32 год., (пункти 20, 21 Звіту) апеляційної скарги на ухвалу О АС міста Києва від 11.03.2015 - 42 год.,

(пункти 22, 23 Звіту) касаційної скарги на ухвалу ОАС міста Києва від 11.03.2015 та ухвалу КААС від 23.03.2015 - 37 год.,

(пункти 24, 25 Звіту) заяви про перегляд ухвали ВАСУ від 13.05.2015 - 37 год.

(пункти 28, 29 Звіту) заяви про поновлення провадження - 27 год.,

(пункти 38, 39 Звіту) клопотання про прискорення розгляду справи - 12 год.,

(пункти 47, 48 Звіту) клопотання про забезпечення доказів - 12 год.,

(пункти 56, 57 Звіту) додаткових пояснень до адміністративного позову - 42 год.,

(пункти 69, 70 Звіту) заяви про доповнення до позовних вимог - 32 год.

Досліджуючи подані сторонами докази та пояснення суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування витрат позивача на правову допомогу у розмірі 499 163,00 грн. з огляду на наступне.

Виходячи з положень статті 1 Закону України від 20.12.2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу в адміністративних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу:

- у судовому засіданні;

- під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням;

- під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076 відносить порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата) до умов, що визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Але при цьому стаття 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» не дає такого вибору: лише погодинна оплата, при цьому, компенсації підлягає сума за годину роботи, що не перевищує 40% мінімальної заробітної плати.

Тому не зважаючи на порядок обчислення гонорару у договорі, для визначення суми компенсації необхідно зазначати і (або тільки) вартість однієї години роботи адвоката, при цьому вартість години роботи встановлюється за згодою сторін договору, але компенсації буде підлягати лише сума, що не перевищує 40% мінімальної заробітної плати на момент надання правової допомоги, що відповідає вимогам частині другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

До переліку доказів, які необхідно подати суду, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Таким чином, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Обставинами. які підлягають доказуванню, в контексті розподілу судових витрат на правову допомогу є:

по-перше: факт понесення витрат на правову допомогу до їх компенсації судом (така позиція відображена й у постанові Верховного Суду України від 01.10.2002 року у справі № 30/63);

по-друге: документальне підтвердження понесення витрат (банківська виписка з рахунку особи, що надає правову допомогу, із зазначенням оплати правової допомоги згідно договору та надходження суми від сторони по справі. Також таким документом може бути прибутковий ордер (якщо оплата проводилась у готівковій формі) чи інший розрахунковий документ).

Водночас, надані позивачем докази на підтвердження правничої допомоги не є належними та допустимими у розумінні статей 72-74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" факти здійснення господарських операцій фіксуються первинними документами (документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення), які складаються під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, документальним підтвердженням здійснення витрат на правову допомогу є наявність належним чином складених первинних документів, які відображають суть господарської операції по наданню юридичних послуг та підтверджують її фактичне здійснення.

Надані представником позивача документи не можуть вважатись належним чином складеними первинними документами, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції по наданню юридичних послуг, оскільки не містять зміст та обсяг господарської операції, визначений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Разом із тим, слід зазначити, що частиною першою статті 12 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішення.

Так, позивачем надано копії квитанцій від 01.12.2014 року №050110011 та рахунку №11 від 20.03.2018 року, які не завірені належним чином.

Крім того, слід зазначити, що як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана до суду позивачем, а не його представником чи будь-якою іншою особою, так само до суду подано і заяву про ухвалення додаткового судового рішення від 21.03.2018 року, що спростовує висновки позивача про підготовку на подання зазначених документів саме представником ОСОБА_1

При цьому, наданий позивачем опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, є явно не співмірним проведеним процесуальним діям та додаткова угода позивачем на більшість із них, укладена вже після ухвалення рішення у справі (21.03.2018).

Також безпідставними є доводи позивача відносно відшкодування на його користь витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів на місці вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи у розмірі 7 200,00 грн.

Обґрунтовуючи заяву в цій частині позивач зазначив про те, що для доведення факту постійних публікацій і ініціювання Кабінетом Міністрів України інформаційних посилів суспільству щодо негативного ставлення до осіб, які звільнені на підставі Закону України "Про очищення влади" позивач звернувся до ТОВ "Контекст медіа" для отримання доказів і відповідно інформації щодо публікування/трансляції та донесення до суспільства за ініціативою Кабінету Міністрів України інформації щодо люстрації та відповідно негативного ставлення до осіб, які звільнені на підставі Закону України "Про очищення влади" за період з 01.10.2014 року по 01.10.2016 року. Вартість послу ТОВ "Контекст Медіа" за одноразовий ретроспективний моніторинг за два роки, період з 01.10.2014 року по 01.10.2016 року становив 7200,00 грн. з ПДВ, на підтвердження чого позивачем надано копії рахунку фактури №СФ-000665-С від 25.10.2016 року, квитанції про оплату від 25.10.2016 року.

Водночас слід зазначити, що особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов'язаних з наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно частини першої статті 233 Кодексу адміністративного судочинства України про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання або під час виконання судового доручення секретарем судового засідання складається протокол.

Стаття 234 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює форму протоколу про вчинення окремої процесуальної дії поза залою судового засідання та передбачає зазначення в ньому опису ходу проведення окремої процесуальної дії, у тому числі відомості про заявлені клопотання та ухвали суду; основний зміст пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, усні роз'яснення експертами своїх висновків і відповідей на поставлені їм додаткові питання; консультації спеціалістів.

Виходячи з системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що про вчинення окремої процесуальної дії поза межами зали судового засідання завжди складається протокол секретарем судового засідання, який разом із судом (суддею, що розглядає справу одноособово або колегією суддів) знаходиться на місці вчинення цих дій, але поза межами зали судових засідань.

Дією, поза межами зали судових засідань, яку визначає Кодекс, є огляд доказів на місці (частина 3 статті 81 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскільки така процесуальна дія не є поширеною, в силу особливостей адміністративного судочинства, то помилкове застосування положень статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» з приводу тлумачення поняття «окремих процесуальних дій поза судовим засіданням» та віднесення витрат правової допомоги до «окремої процесуальної дії поза залою судового засідання», відображених у статтях 233, 234 Кодексу адміністративного судочинства України, фактично може нівелювати дію усього механізму компенсації витрат на правову допомогу та скомпрометувати його в очах громадськості.

Водночас, судом у справі не вимагалося надання такого доказу, як інформація щодо публікування/трансляції та донесення до суспільства за ініціативою Кабінету Міністрів України інформації щодо люстрації та відповідно негативного ставлення до осіб, які звільнені на підставі Закону України "Про очищення влади" за період з 01.10.2014 року по 01.10.2016 року, позивачем за власною ініціативою було проведено ретроспективний моніторинг, з огляду на що витрати, понесені на його проведення, не є судовими витратами, що підлягають відшкодуванню, у розумінні 138 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того суд не приймає до уваги доводи позивача відносно наявності правових підстав для відшкодування витрат, пов'язаних із прибуттям учасників справи до суду.

Відповідно до статті 135 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Водночас позивачем на підтвердження понесених витрат надано копії роздруківки бронювання квитків на ім'я ОСОБА_1 від 07.07.2016 року та копії довідки Міжнародних авіаліній України від 12.07.2016 року №04.3-11-6591, які не є належними доказами у розумінні статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на те, що позивачем не надано суду належного документального підтвердження здійснення судових витрат, суми витрат, зазначених позивачем є необґрунтованими та не можуть бути стягнуті з відповідача.

Слід також врахувати, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

При цьому, Європейський суд з прав людини не визнає встановлення обмеження максимально допустимого для відшкодування розміру витрат на правову допомогу на рівні національного законодавства держави. Так, у справі "Кьоніг проти Німеччини" від 10 березня 1980 року (підпункт 3 пункту 25) Європейський суд з прав людини встановив, що обмеження максимально допустимого для відшкодування розміру витрат на правову допомогу, передбачене національним законодавством держави-відповідача, не повинне братися судом до уваги під час вирішення питання про суму такого відшкодування.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Керуючись положеннями статей 72, 73, 74, 76, 77, 243, 248, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у справі №826/17778/14 щодо стягнення судових витрат, зокрема витрат, що пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи у розмірі 7 200,00 грн., витрати позивача на прибуття в судове засідання у розмірі 11 494,00 грн., витрати адвоката ОСОБА_1, представника позивача, на прибуття в судове засідання у розмірі 6 992,00 грн. та витрати на правничу допомогу (послуги адвоката) у розмірі 499 163,00 грн.

Ухвала суду набирає законної сили після її проголошення та може бути оскаржена за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуючий суддя Є.В. Аблов

Судді А.В. Літвінова

А.С. Мазур