Постанова

Іменем України

10 травня 2018 року

м. Київ

справа № 686/18841/15-ц

провадження № 61-7130 зпв 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача:-Пророка В. В.

суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О.,Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач-ОСОБА_7,

представник позивача

-Веретюк Олена Анатоліївна,

третя особа без самостійних вимог

-ОСОБА_9

розглянув в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2017 року, постановленої у складі суддів: Ступак О. В., Іваненко Ю. Г., Карпенко С. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулось до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у власність.

2. В обгрунтування вимог, позивач посилався на те, що 06 вересня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Укрпромбанк») та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір № 26-КВМ/07 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого ТОВ «Укрпромбанк» надало ОСОБА_9 кредитні кошти у розмірі 120000,00 доларів США з розрахунку 14,0 % річних за час користування кредитом на строк по 04 вересня 2017 року.

3. Виконання ОСОБА_9 зобов'язань за кредитним договором забезпечується іпотекою відповідно до укладеного між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_7 іпотечного договору від 06 вересня 2007 року (далі - іпотечний договір), згідно з яким ТОВ «Укрпромбанк» набуло статусу іпотекодержателя, а предметом іпотеки є сушильний сарай загальною площею 499,8 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1

4. Сушильний сарай належить ОСОБА_7 на праві власності на підставі договору дарування приміщення від 27 березня 2007 року.

5. 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», ПАТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк». Таким чином ПАТ «Дельта Банк» набуло відповідні права за кредитним договором та іпотечним договором.

6. Позивач заявляє, що через неналежне невиконання ОСОБА_9 умов кредитного договору станом на 06 серпня 2015 року у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 1310458,02 грн.

7. Позивач вважає, що в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_9 він має право звернути стягнення на сушильний сарай шляхом набуття (передачі) сушильного сараю у його власність згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі. Враховуючи невизнання та порушення прав іпотекодержателя, на думку позивача, існують всі підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його передачі у власність іпотекодержателю. Тому ПАТ «Дельта Банк» просило суд першої інстанції в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_9 за кредитним договором на підставі вищезгаданого застереження іпотечного договору звернути стягнення на сушильний сарай ОСОБА_7 та визнати за позивачем право власності на нього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

9. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі в редакції, що підлягають застосуванню на момент прийняття конкретних судових рішень, якщо вони не відрізняються за змістом, - ЦК України) передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема, із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

10. Проаналізувавши положення статей 33, 36, 37, 39 від 05 червня 2003 року № 898-IV (далі в редакції, що підлягають застосуванню на момент прийняття конкретних судових рішень, якщо вони не відрізняються за змістом, - Закон «Про іпотеку»), статей 328, 335, 376, 392 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення вимог кредитора на виконання забезпечених іпотекою зобов'язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

11. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону «Про іпотеку»). Відповідне застереження закріплене у пункті 4.4. іпотечного договору.

12. Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16. У правових висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1625цс16 та від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16, зазначено, що, ухвалюючи судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, суд неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку».

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

13. Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 06 лютого 2017 року апеляційна скарга ПАТ «Дельта Банк» відхилена, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року залишене без змін.

14. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

15. Висновок суду першої інстанції відповідає висновку щодо застосування норм права, висловленому Верховним Судом України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16, яка відповідно до статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, що діяла до набуття чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі редакції, що підлягають застосуванню на момент прийняття відповідних судових рішень судами першої інстанції, апеляційної інстанції, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховним Судом України, якщо вони не відрізняються за змістом, - ЦПК України 2004) має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Короткий зміст ухвали касаційної інстанції

16. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 31 липня 2017 року касаційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» відхилено. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 06 лютого 2017 року залишені без змін.

17. Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

18. Висновки суду відповідають висновкам щодо застосування норм права, висловленому Верховним Судом України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16.

19. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303 та 304 ЦПК України 2004 перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні її вимог, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України 2004.

20. Наведені ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича у касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та зводяться до пропозиції переоцінити докази, що відповідно до частини першої статті 335 ЦПК України 2004 не передбачено на стадії перегляду справи в касаційному порядку.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень

21. У жовтні 2017 року ПАТ «Дельта Банк», яке представляє Веретюк О. А., подало до ВССУ заяву про перегляд ухвали ВССУ від 31 липня 2017 року на підставі частини першої статті 355 ЦПК України 2004, вважаючи, що суд касаційної інстанції неоднакового застосував норми матеріального права, а саме, статті 16, 328, 335, 376, 392 ЦК України та статті 33, 36, 37, 39 Закону про іпотеку, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

22. У заяві про перегляд судового рішення ПАТ «Дельта Банк» просить:

22.1. Скасувати ухвалу ВССУ від 31 липня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 06 лютого 2017 року та Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2016 року;

22.2. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі, а саме, звернути стягнення на сушильний сарай та визнати за позивачем право власності на нього;

22.3. Всі судові витрати по справі покласти на відповідача.

Рух справи у Верховному Суді

23. Ухвалою Верховного Суду України від 14 листопада 2017 року відкрите провадження у справі.

24. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

25. 07 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховному Суду.

26. Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів без повідомлення та виклику учасників справи.

АРГУМЕНТИ ЗАЯВНИКА

(1) Доводи щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах

27. Позивач вказує на те, що ВССУ у своїх судових рішеннях робив різні висновки щодо звернення кредитором стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність за наявності в іпотечному договорі застереження, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, частина з яких не дозволяє говорити про неможливість реалізації такого механізму стягнення предмету іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки в судовому порядку. Позивач наводить ухвалу ВССУ від 16 листопада 2016 року у справі № 754/15184/14-ц, ухвалу ВССУ від 22 лютого 2017 року у справі № 727/2190/15-ц, ухвалу ВССУ від 15 березня 2017 року у справі № 754/12573/15-ц, ухвалу ВССУ від 15 лютого 2017 року у справі № 317/4407/14-ц, ухвалу ВССУ від 22 березня 2017 року у справі № 642/2411/14, ухвали ВССУ від 22 березня 2017 року у справі № 373/3731/15-ц як такі, що підтверджують можливість задоволення його конкретної позовної вимоги. Також позивач вказує на висновки щодо застосування норм права, зроблені Верховним Судом України у своїх постановах від 14 вересня 2016 року у справі 1219цс16, від 11 грудня 2013 року у справі 6-124цс13.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів заявника і висновків суду касаційної інстанцій

28. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

29. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку (частина перша статті 354 ЦПК України 2004).

30. Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України 2004 (стаття 353 ЦПК України 2004). Отже, в контексті розкритих вище положень підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав, встановлених ЦПК України 2004.

31. Неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є однією з виключних підстав для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах (пункт 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004).

32. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частини п'ята та шоста статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон про судоустрій).

33. Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (пункт 1 частини першої статті 45 Закону про судоустрій).

34. У постанові Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).

35. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

(1.1) Щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах

36. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів (частина перша статті 360-7 ЦПК України 2004).

37. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

38. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України).

39. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (частина перша статті 392 ЦК України).

40. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частини перша та третя статті 626 ЦК України).

41. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

42. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (стаття 628 ЦК України).

43. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (частина перша статті 629 ЦК України).

44. Іпотекою, як окремим видом застави, є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (згідно частини першої статті 575 (окремі види застав) ЦК України). Правила про, в тому числі, інші окремі види застав встановлюються законом (згідно частини третьої статті 575 ЦК України).

45. Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити істотні умови, передбачені частиною першою статті 18 Закону «Про іпотеку». Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки (частини перша та третя статті 18 Закону «Про іпотеку»).

46. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону «Про іпотеку»).

47. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону «Про іпотеку» (частина перша статті 33 Закону «Про іпотеку»).

48. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина перша статті 33 Закону «Про іпотеку»).

49. У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону «Про іпотеку»).

50. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону «Про іпотеку»).

51. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону «Про іпотеку»).

52. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (частина перша статті 37 Закону «Про іпотеку»).

53. У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 (право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки) Закону «Про іпотеку» (частина перша статті 39 Закону «Про іпотеку»).

54. У відповідності до пункту 1.1 іпотечного договору, іпотека за ним забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором. Згідно із пунктом 2.1.6. іпотечного договору у випадку порушення відповідачем та/або ОСОБА_9 обов'язків за іпотечним договором та/або кредитним договором позивац має право дострокового виконання основного зобов'язання по кредитному договору, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (сушильний сарай).

55. Пункт 4.3. іпотечного договору передбачає, що звернення стягнення на сушильний сарай здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з порядком задоволення вимог іпотекодержателя, передбаченим пунктом 4.4. іпотечного договору. Згідно з пунктом 4.4. іпотечного договору позивач у випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на сушильний сарай, передбачених іпотечним договором, вправ задовольнити свої вимоги одним з наступних способів: 1) шляхом прийняття позивачем сушильного сараю у власність в рахунок виконання основного зобов'язання за кредитним договором, іпотечний договір при цьому є правовою підставою для реєстрації права власності позивача на сушильний сарай; 2) шляхом продажу позивачем від свого імені сушильного сараю будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу на умовах, уточнених в пункті 4.4.2. іпотечного договору.

56. У пункті 4.5. іпотечного договору зазначено, що у випадку звернення стягнення на сушильний сарай на підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса реалізація сушильного сараю здійснюється шляхом продажу сушильного сараю на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

57. Отже, в іпотечному договорі міститься застереження, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, про яке зазначено у вище розкритому змісті статей Закону «Про іпотеку». В даному випадку для реалізації позивачем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку позивача.

58. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таке застереження або договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого воно прирівнюється за своїми правовими наслідками, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

59. Виходячи з розкритого вище змісту статті 204 ЦК України, презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин, зокрема, іпотечний договір з відповідним застереженням, вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

60. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Відповідно до статті 37 цього закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

61. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) та 376 (самочинне будівництво) ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, згідно вище розкритого змісту статті 328 ЦК України.

62. Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

63. З урахуванням вимог статей 328, 335, 376, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на такий предмет іпотеки за іпотекодержателем.

64. Даний висновок відповідає висновку щодо застосування норм права, висловленому Верховним Судом України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 6-2457цс16 і підстав для відступлення від нього не вбачається.

65. Також цей висновок щодо застосування норм права відповідає висновку, висловленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі №14-38цс18, що дає підстави відступити в частині, що суперечить цій правовій позиції, від висновків про застосування норм права, висловлених в постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі 1219цс16, від 11 грудня 2013 року у справі 6-124цс13.

(2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

(2.1) Щодо суті зави про перегляд судових рішень

66. Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно (частина перша статті 360-5 ЦПК України 2004).

67. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів позивача Верховний Суд дійшов висновку про правильне застосування судами норм права при розгляді цієї справи та необхідність відмовити у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», яке представляє Веретюк Олена Анатоліївна, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2017 року.

(2.2) Щодо судових витрат

68. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина перша статті 88 ЦПК України 2004).

69. Враховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні відповідної заяви позивача, перерозподіл судових витрат між учасниками не відбувається. Підстави для відшкодування позивачу судових витрат за подання відповідної заяви до Верховного Суду відсутні.

(3) Висновок щодо застосування норм права

70. У постанові Верховного Суду України про відмову у задоволенні заяви, прийнятій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, у зв'язку з правильністю застосування норми права, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права. (частина друга статті 360-5 ЦПК України 2004).

71. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Відповідно до статті 37 цього закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

72. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Таке застереження або договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого воно прирівнюється за своїми правовими наслідками, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

73. З урахуванням вимог статей 328, 335, 376, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на такий предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

1. Відмовити у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. О.Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В.Пророк

І.М. Фаловська