КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-27079/08 Головуючий у 1-й інстанції: Дубенець М.І.
Суддя-доповідач: Данилова М. В.
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"01" жовтня 2009 р.
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Данилової М.В.,
суддів: Бараненка І.І. та Бистрик Г.М.
при секретарі судового засідання Горбачовій Ю.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради на постанову Канівського міськрайонного суду від 02 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради про стягнення недоотриманих сум невиплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, -
в с т а н о в и л а:
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради (УПСЗН) про стягнення виплат.
Зазначав, що є учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 2 категорії, а тому, за правилами статті 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-ХІІ), має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, проте в період з 2005 року по 2007 рік отримав таку допомогу в значно меншому розмірі.
Посилаючись на порушення відповідачем норм Конституції України, положень зазначеного Закону, - просив стягнути з УПСЗН недоплачені суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 5533,30 грн.
Постановою Канівського міськрайонного суду від 02 червня 2008 року позов задоволено повністю. Із відповідача стягнуто недоплачену суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2005-2007 роки у розмірі 5533,30 грн.
У апеляційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, а у позові відмовити.
Зазначали, що фінансування видатків пов’язаних із соціальним захистом осіб постраждалих від Чорнобильської катастрофи здійснюється виключно за рахунок коштів державного бюджету. Виплата одноразової допомоги на оздоровлення здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 562 від 12 липня 2005 року. Стверджували, що стаття 48 Закону № 796-ХІІ зупинялася законами про Державний бюджет на відповідні роки. Також наголошували на пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду із вимогами за 2005-2006 роки.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову Канівського міськрайонного суду від 02 червня 2008 року – скасувати, виходячи з наступного.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасникам ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 2 категорії, виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Зазначив, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру мінімальної заробітної плати застосуванню підлягає саме закон.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що базовим законом, яким запроваджено пільги та компенсації особам, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За змістом статті 48 цього Закону № 796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 2 категорії забезпечується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Згідно частини 7 статті 48 вищенаведеного Закону розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», «Про Державний бюджет України на 2006 рік», було зупинено на 2005 та 2006 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У період, за які заявлені вимоги про стягнення допомоги, розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися.
В той же час, розміри виплат були сталими і здійснювалися на підставі постанов Кабінету Міністрів України № 836, № 562.
Апелянт вважає, що застосуванню підлягає розмір виплат встановлений зазначеними постановами.
Однак, Законом № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати суми допомоги, встановлених Законом.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на таке.
Відповідно до статті 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було призупинено на 2007 рік дію частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що встановлювали розмір одноразової допомоги на оздоровлення постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) таке зупинення визнано неконституційним.
Згідно з правилами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Це означає, що з 09.07.2007 дію положень частини першої статті 48 цього Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відновлено.
Враховуючи те, що позивач отримав щорічну одноразову допомогу за 2007 рік у квітні 2007 року, тобто до ухвалення рішення Конституційним Судом України, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення за 2007 рік.
Частина друга статті 99 КАС України передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини першої статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як вбачається із заперечень на позовну заяву відповідач наполягав на пропущенні строку звернення позивачем із вимогами за 2005-2006 роки. Судом першої інстанції не було взято до уваги зазначений факт.
Тому колегія суддів апеляційного суду вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову за 2005-2006 роки та відмовити у такому задоволенні у зв’язку із пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
На підставі викладено, керуючись статтями 195, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради - задовольнити.
Постанову Канівського міськрайонного суду від 02 червня 2008 року - скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.
Повний текст постанови виготовлено 05 жовтня 2009 року.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішення суду апеляційної інстанції.