АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року місто Київ.

Справа № 752/1073/15-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/796/3855/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Желепи О.В.,

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.,

секретар судового засідання Задерей І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2018 року, у складі судді Колдіної О.О. ухваленого в приміщенні суду в місті Києві, (інформація про час постановлення рішення та дату складання повного тексту рішення відсутня)

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу,-

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

22 січня 2015 року позивач, через свого представника звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що в серпні 2005 року позивач надав в позику відповідачу грошові кошти в розмірі 20000 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 20.02.2006 року, що підтверджується відповідною розпискою.

04.03.2013 року відповідач повернув частину заборгованості і борг на зазначену дату склав 15000 доларів США, про що на розписці зроблено відповідну відмітку.

На момент звернення до суду відповідач не повернув всю суму позики, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з останнього не лише суму боргу за договором, яка не була повернута в розмірі 15000 доларів США, а і проценти за користування коштами на підставі положень ст.1048 ЦК України в розмірі 4158,19 доларів США, а також 3% річних в сумі 1524,65 доларів США за несвоєчасне виконання зобов'язань.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19.01.2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3) суму боргу в розмірі 19468 доларів США 89 центів, що за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення становить 560119 гривень 96 копійок, з яких: сума боргу в розмірі 14000 доларів США, розмір процентів за користування коштами в сумі 3998 доларів США 98 центів, сума 3 % річних в розмірі 1469 доларів США 91 цент.

Стягнуто з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3) судові витрати в розмірі 3032 гривні 26 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити в повному обсязі. Крім того просив здійснити розподіл судових витрат.

В скарзі вказував на те, що відповідач кошти від позивача не отримував, а позивач не довів існування між сторонами позикових зобов'язань. Суд не врахував, що відповідач виступив гарантом, щодо повернення коштів громадянином ОСОБА_3, який отримав кошти від позивача. Суд безпідставно прийняв в якості доказів покази дружини позивача, яка є зацікавленою особою, щодо вирішення спору та проігнорував висновок експертизи, відповідно до якого відповідач не ставив свій підпис в 2013 році на розписці в якій зазначався залишок боргу 15 000 Доларів США. Суд в порушення норм матеріального права не задовольнив заяву відповідача про застосування строків позовної давності, як підставу для відмови в задоволенні позову. Судом першої інстанції також незаконно одночасно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України та ст. 625 ЦК України, так як застосування вказаних норм є подвійним стягненням процентів з відповідача за неіснуючим боргом.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду залишити без змін. Посилався на те, що в матеріалах справи містяться письмові докази, а також покази свідків, позивача , допитаного в якості свідка, відповідача ОСОБА_1 на підставі яких суд правомірно встановив отримання відповідачем коштів в борг, розмір заборгованості , а також обставини повернення коштів, які свідчили про переривання строків позовної давності.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи скарги підтримав.

Позивач проти задоволення скарги заперечував.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Частина перша статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом, що 20.08.2005 року ОСОБА_1 отримав в борг у ОСОБА_2 в тимчасове користування грошові кошти в розмірі 20000 доларів США до 20.02.2006 року.

В ході розгляду справи позивач підтвердив повернення відповідачем боргу в сумі 6000 доларів США.

Відповідач в суді першої інстанції пояснив, що він поставив свій підпис на розписці, яка надана позивачем суду на підтвердження передачі коштів в борг, проте заперечував факт отримання саме ним грошових коштів, оскільки кошти передавались в борг для ОСОБА_3, а він виступав гарантом повернення цих коштів.

Однак, зміст розписки про передачу в борг грошових коштів не містить будь-яких застережень на підтвердження зазначених обставин.

На підставі оцінки, наданих суду доказів, районний суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини позики. Відповідач борг повернув лише частково в сумі 6000 доларів США, до 2013 року вчиняв дії по поверненню боргу, що свідчить про переривання позовної давності, а тому права позивача є порушеними, підлягають захисту, а також суд встановив наявність правових підстав для застосування ст. 1048 ЦК України та ст. 625 ЦК України та стягнув відсотки за користування коштами та за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, висновки суду відповідають цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність, отримання відповідачем коштів в борг від позивача, колегія суддів не приймає з огляду на наступне.

Зі змісту укладеного договору позики від 20.08.2005 року вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, що регулюються Параграфом 1 Глави 71 ЦК України.

Так, відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Враховуючи, що відповідач не заперечував свого підпису на розписці від 20 серпня 2005 року, в якій зазначено, що він отримав від позивача в борг кошти в сумі 20 000 доларів, суд вірно встановив, що саме відповідач є позичальником за договором позики.

При цьому суд правомірно не врахував пояснення відповідача з приводу того, що кошти брались для іншої особи, оскільки позивач за письмовим договором позичав кошти відповідачу.

Доводи з приводу безпідставного не задоволення заяви про застосування строків позовної давності колегія суддів не приймає, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач визнав в судовому засіданні, що він повертав кошти позивачу декілька разів, коли у ОСОБА_3 не виходило, проте він не пам'ятає, коли це саме було. Вказане підтверджується журналом судового засідання (т.2, а.с 8-10). Такі покази відповідача повністю узгоджуються з поясненнями самого позивача, який був допитаний в якості свідка, та його дружини, які підтвердили, що в 2013 році кошти повертались, а також позивач визнав, що окрім 5 000 доларів, які були повернуті станом на березень 2013 року, про що він зазначив на розписці, відповідач іще повернув йому пізніше 1 000 доларів США.

Слід зазначити, що повернення цієї частини боргу, позивач визнав після пояснень відповідачка, який повідомив суду про цю обставину, та пояснив, що повернув не 5 000, а 6 000 доларів США.

Суд вірно врахував характер взаємовідносин між сторонами, перебування в родинних стосунках матері відповідача з дружиною позивача. Суд врахував, що саме через такі родинні стосунки позивач і надавав позику відповідачу.

Колегія суддів, вважає, що оскільки відповідач не пам'ятає, коли конкретно він повертав кошти, суд правомірно прийняв покази свідків, на підтвердження обставин повернення коштів в 2013 році. Про обставину позики та її повернення було відомо тільки близьким родичам, а відповідно і про дату повернення коштів також знали позивач та його дружина, а тому суд вважає можливим за таких обставин в якості доказу прийняти покази свідка ОСОБА_6 - дружини позивача (журнал судового засідання т. 2 а.с.11), незважаючи на перебування її з позивачем в родинних стосунках.

Суд надав вірну оцінку вказаним показам, оскільки вони були послідовними, узгоджувались між собою та з іншими наявними в справі доказами, та не спростовувались показами самого відповідача, який не заперечував факту повернення позивачу коштів, проте останній не пам'ятав коли конкретно він передавав кошти та оспорював свій підпис під записом "борг складає 15 000 доларів".

З врахуванням викладеного, суд правомірно не взяв до уваги того, що відповідно до висновку почеркознавчої експертизи, підпис під словами " 04.03.2013 року борг складає 15 000 доларів" виконаний не ОСОБА_1

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Судом встановлено, що станом на березень 2013 року відповідач повернув частину боргу в сумі 5000 доларів США, а пізніше іще повернув 1 000 доларів США, що свідчить про переривання позовної давності, а тому підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності у суду не було.

Доводи скарги про подвійне стягнення процентів за ст. 1048 ЦК України та ст. 625 ЦК України, апеляційний суд не приймає, оскільки ст. 1048 ЦК України передбачено стягнення процентів за користування грошима у визначеному законом розмірі (якщо інший розмір не погоджений сторонами), а ст. 625 ЦК України передбачено відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, тобто правова природа процентів за вказаними нормами права є різною.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні апеляційного суду, і відповідно не можуть буди підставою для скасування рішення місцевого суду. При цьому, апеляційний суд погоджується з доводами наведеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у апеляційному суді.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повна постанова складена 14 травня 2018 року.

Головуючий Желепа О.В.

Судді: Рубан С.М.

ІванченкоМ.М.