ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 травня 2018 року № 826/10792/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Кармазіна О.А., Скочок Т.О., за участю секретаря судового засідання Скидан С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея»

до Державної фіскальної служби України,

Головного управління ДФС у м.Києві,

Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління

ДФС у м.Києві

про визнання незаконними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея» (далі - позивач або ТОВ «Нікея») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-1 або ДФС України), Головного управління ДФС у м.Києві (далі - відповідач-2 або ГУ ДФС у м.Києві), Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - відповідач-3 або ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві), в якому позивач просить суд:

- рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві від 17 листопада 2015 року вих. №28603/10/26-58-11-02-18 визнати незаконним і скасувати;

- рішення ГУ ДФС у м.Києві від 22 лютого 2016 року вих.№3881/10/26-15-08-02-14 про результати розгляду первинної скарги визнати незаконним і скасувати;

- рішення ДФС України від 10 травня 2016 року №10273/6/99-99-08-02-01-15 про результати розгляду скарги визнати незаконним і скасувати;

- зобов'язати ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві включити відомості з поданих ТОВ «Нікея» (код ЄДРПОУ 30405094) податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць жовтень 2015 року, доповнення та додатка 5 до цієї декларації до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10 листопада 2015 року останній здав на пошту адресований ДПІ цінний лист Ц0411911236737 з описом вкладення, у який вклав податкову декларацію з податку на додану вартість з податковий період календарний місяць жовтень 2015 року з викладенням у її тексті доповнення та додатком № 5, лист від 10 листопада 2015 року №55/11 та флеш носій з копіями записів у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних в електронній формі.

18 грудня 2015 року позивач отримав рекомендований лист ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 17.11.2015 №28603/10-26-58-11-02-18, у якому податковий орган повідомив, що податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2015 року від 10.11.2015 вважається не прийнятою як податкова звітність у зв'язку з тим, що податкова звітність з ПДВ повина подаватись в електронній формі,

За твердженнями позивача, відмова із вказаних підстав є незаконною, оскільки Податковий кодекс України не містить положень, які б зобов'язували платника податку подавати податкову звітність з ПДВ виключно в електронній формі. Позивач наголошує, що контролюючий орган може відмовити у прийнятті податкової звітності виключно у випадку порушення платником податків вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, якими встановлено вичерпний перелік обов'язкових реквізитів податкової декларації, а відмова з підстав подання декларації у паперовій формі зазначеним Кодексом не передбачена.

Рішення ГУ ДФС у м. Києві від 22 лютого 2016 року вих. №3881/10/26-15-08-02-14 та рішення ДФС України від 21 квітня 2016 року №9092/6/99-99-08-02-01-15 позивач вважає незаконними, оскільки зазначені податкові органи не мали законних підстав і передбачених законом повноважень для прийняття останніх.

Щодо пропуску строку для подання даної позовної заяви зазначає, що рішення ДФС України від 10.05.2016 №10273/6/99-99-08-02-01-15 про результати розгляду скарги від 01 квітня 2016 року №0104/1 позивач дізнався 10 червня 2016 року, одержавши поштою рекомендований лист Р0405329061426.

Представник відповідачів у своїх запереченнях зазначив, що обов'язок подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб визначено законодавчим актом України, яким є Податковий кодекс України.

Зазначив, що декларація ТОВ «Нікея» надійшла до ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві в паперовому вигляді 13.11.2015, та у зв'язку з порушенням платником вимог пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України не була визначена як податкова звітність, про що листом від 17.11.2015 №28603/10/26-58-11-02-18 повідомлено платника про неприйняття поданої звітності за жовтень 2015 року, подану засобами поштового зв'язку, у зв'язку з наданням декларацій всупереч вимогам пункту 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України.

Також наголошує, що договір про визнання електронних документів з ТОВ «Нікея» станом на день подання позивачем податкової декларації з ПДВ за жовтень 2015 року на паперових носіях був чинним. Відповідно до умов договору товариство мало реальну можливість реєструвати податкову звітність та податкові накладні, надіслані засобами телекомунікаційного зв'язку. На думку відповідача-3 оскарження рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві від 17.11.2015 №28603/10/26-58-11-02-18 ТОВ «Нікея» є недоцільним, оскільки декларація з ПДВ за жовтень 2015 року, яка подана засобами телекомунікаційного зв'язку - прийнята та зареєстрована.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року прийнято адміністративну справу №826/10792/16 до провадження та призначено судове засідання на 26 квітня 2017 року.

Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року адміністративну справу №826/10792/16 прийнято до провадження судді Катющенка В.П. та призначено справу до судового розгляду колегією у складі трьох судді.

В судовому засіданні 02.05.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідачів у судовому засіданні 02.05.2018 проти позову заперечував та просив суд відмовити у позові з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02.05.2018 проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

10.11.2015 позивачем було подано до ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2015 року з додатком №5 до неї. Також, разом з податковою декларацією позивачем були подані доповнення до податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період жовтень 2015 року (включно з додатками) відповідно до абзацу другого пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України у вигляді цінного листа від Ц0411911236737 з описом вкладення. Також в той же день копію податкової декларації з ПДВ за податковий період календарний місяць жовтень 2015 року та копію додатку 5 до цієї податкової декларації позивач надіслав на електронну поштову скриньку ДПІ засобами телекомунікаційного зв'язку.

ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві листом від 17.11.2015 №28603/10/26-58-11-02-18 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" повідомила позивача про те, що податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2015 року від 10.11.2015 вважається не прийнятою як податкова звітність у зв'язку з тим, що вона подана з порушенням вимог п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями.

Не погоджуючись з діями ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві позивачем подана скарга до ГУ ДФС у м.Києві Вих. №74/12 від 28.12.2015, за результатами розгляду якої Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 22.02.2016 №3881/10/26-15-08-02-14 рішення ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 17.11.2015 №28603/10/26-58-11-02-18 «Про відмову у прийнятті податкової звітності» залишено без змін, а скаргу позивача від 28.12.2015 №74/12 (вх. від 04.01.2016 №14/10) - без задоволення.

При цьому рішенням ГУ ДФС у м.Києві від 13.01.2016 №275/10/26-15-08-02-14 продовжено строк розгляду скарги позивача від 28.12.2015 №74/12 до 02.03.2016 (включно).

Надалі, Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікея» подано скаргу до ДФС України вих. №0104/4 від 01.04.2016.

Рішенням ДФС України від 21.04.2016 №9092/6/99-99-08-02-01-15 продовжено строк розгляду скарги позивача від 01.04.2016 №0104/4 до 31.05.2016 (включно).

Рішенням ДФС України від 10.05.2016 №10273/6/99-99-08-02-01-15 залишено без змін лист (рішення) ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 17.11.2015 №28603/10/26-58-11-02-18 «Про відмову у прийнятті податкової звітності» про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2015 року з додатком № 5 та рішення ГУ ДФС у м.Києві від 22.02.2016 №3881/10/26-15-15-08-02-14 про результати розляду скарги, а скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея» від 01.04.2016 №0104/1 залишено без задоволення.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Згідно приписів п. 46.5 ст. 46 Податкового кодексу України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Форма, порядок та строки подання митної декларації, а також порядок прийняття контролюючим органом митної декларації визначаються з урахуванням вимог митного законодавства України.

За визначенням, наведеним у пункті 48.2 статті 48 Податкового кодексу України, обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Згідно з п. 48.3 ст. 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Підпунктом 48.5.1 пункту 48.5 ст. 48 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Відповідно до п. 48.7 ст. 48 Податкового кодексу України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 Податкового кодексу України.

Так, зокрема, п. 49.1 ст. 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

З 1 січня 2015 року набув чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість та передбачено подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі.

Так, з 1 січня 2015 року положеннями абзацу другого пункту 49.4 статті 49 ПК встановлено імперативний припис, відповідно до якого податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Виключення з цього правила міститься в абзаці третьому цього пункту. Так, у разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.

Таким чином, починаючи з 1 січня 2015 року усі платники податку на додану вартість зобов'язані подавати податкову звітність з ПДВ до контролюючого органу виключно в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за № 1267/26044, затверджено форму, порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (дата набрання чинності 01.12.2014, втрата чинності - 01.02.2016).

Пунктом 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який діяв на дату подання позивачем декларації з податку на додану вартість за жовтень 2015 року, встановлено, що декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 8 розділу І цього Порядку, подаються до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податку, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Таким чином, законодавством встановлений безальтернативний обов'язок платників саме податку на додану вартість складати та подавати контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість виключно в електронній формі.

Суд зазначає, що паперовий документ, заповнений позивачем за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966, та поданий до контролюючого органу, не може вважатись податковою звітністю з податку на додану вартість, оскільки паперова форма звітності з цього податку не передбачена законодавством.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 №233 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за № 320/15011, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, (далі - Інструкція №233) платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції №233 платник податків:

- отримує в будь-якому включеному до системи подання податкових документів в електронному вигляді акредитованому центрі сертифікації ключів посилені сертифікати відкритих ключів посадових осіб юридичної особи, що мають право підпису (керівника, бухгалтера), та печатку юридичної особи. Платник податків фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності може обмежитись одним ключем ЕЦП. Особисті ключі знаходяться на ключових (електронних) носіях, що зберігаються в таємниці;

- отримує в органі ДПС за місцем реєстрації або на WEB-сайті ДПА чи регіональної ДПА текст примірного договору про визнання електронних документів (додаток 1), безкоштовне спеціалізоване програмне забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді;

- ознайомившись з редакцією договору, заповнює необхідні реквізити, у тому числі вписує свою електронну адресу, підписує та скріплює печаткою два примірники договору (для фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності за наявності печатки);

- надає до органу ДПС за місцем реєстрації підписані та скріплені печаткою два примірники договору та посилені сертифікати відкритих ключів на електронному носії;

- після підписання договору в органі ДПС за місцем реєстрації отримує один примірник договору. При цьому ставить підпис у журналі обліку договорів про визнання електронних документів (додаток 2) для засвідчення того, що платнику податків було повернуто його примірник договору.

Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Інструкції №233 орган ДПС, де зареєстрований платник податків, на його запит:

- видає два примірники договору;

- записує на електронний носій платника податків безкоштовне спеціалізоване програмне забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді;

- приймає від платника податків підписані та скріплені печаткою (для фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності за наявності печатки) два примірники договору та електронний носій з посиленими сертифікатами відкритих ключів;

- реквізити, вказані у договорі, з реєстраційними даними платника податків в органах ДПС. У разі невідповідності реквізитів повертає платнику податків його електронний носій та надані примірники договору;

- після підписання договору вносить відповідний запис до журналу обліку договорів про визнання електронних документів з платниками податків та видає платнику податків один примірник договору.

Згідно з пунктом 7.1 розділу ІІІ Інструкції №233, платник податків створює податковий документ в електронному вигляді відповідно до затвердженого формату (стандарту) за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення.

Таким чином, для забезпечення можливості подавати звітність в електронній формі платник податків повинен отримати посилені сертифікати відкритих ключів посадових осіб юридичної особи, які мають право підпису, печатку юридичної особи та укласти з податковим органом договір про визнання електронних документів.

Податковий орган, підписуючи договір з платником податків, зобов'язаний забезпечити запис на електронний носій платника податків безкоштовного спеціалізованого програмного забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді, через яке у подальшому формується та направляється відповідна звітність в електронній формі.

Положеннями пункту 49.8 статті 49 ПК передбачено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Суд наголошує, що по відношенню до податкової звітності, складеної в електронній формі, обов'язковим реквізитом електронного документу є електронний цифровий підпис, а форма декларації означає дотримання формату (стандарту) податкового документа в електронному вигляді на основі встановленої специфікації.

Відмова посадової особи органу контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється (п. 49.10 ст. 49 ПК).

Згідно з пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Суд зазначає, що вказана норма встановлює імперативну заборону контролюючому органу приймати податкову звітність, яка не містить обов'язкових реквізитів, вичерпний перелік яких наведено у пунктах 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України, та одночасно зобов'язує контролюючий орган направити платнику податків повідомлення про зміст таких недоліків.

Проте дана норма не виключає права контролюючого органу відмовити у прийнятті податкової звітності у випадку встановлення порушення інших вимог, що висуваються до податкової звітності.

Як встановлено судом та не заперечувалось представником позивача, позивач податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2015 року подав також в електронній формі. При цьому договір про визнання електронних документів на момент подання податкової звітності був чинним.

Щодо доводів представника позивача з приводу того, що ТОВ «Нікея» позбавлено можливості скласти таку декларацію в електронному вигляді через фізичну відсутність електронного шаблона цієї декларації та не можливості приєднати доповнення до такої декларації, в порядку визначеному статтею 46.4 Податкового кодексу України та права враховувати від'ємне значення ПДВ у наступних податкових періодах, суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище, наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за № 1267/26044, затверджено форму, порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (дата набрання чинності 01.12.2014, втрата чинності - 01.02.2016).

За змістом пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці у податковій декларації.

У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід'ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання. Платник податків, для якого цим Кодексом встановлено обов'язок подання звітності в електронній формі, подає таке доповнення в електронній формі.

Зі змісту форми податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966, у редакції, що діяла на дату подання позивачем контролюючому органу документів, вбачається наявність відмітки про одночасне подання до декларації, зокрема і доповнення (за довільною формою) відповідно до пункту 46.4 статті 46 розділу II Кодексу.

Таким чином, електрона форма декларації з ПДВ містить спеціальне відведене місце, що передбачає можливість платника податку на додану вартість надавати доповнення до поданої декларації.

Згідно з положеннями пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України у редакції, що діяла на дату подання позивачем документів контролюючому органу, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Порядок заповнення податкової декларації визначається розділом V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966.

Згідно з положеннями підпункту 6 пункту 5 Розділу V цього Порядку, сума від'ємного значення (рядок 23 у декларації 0110):

зараховується у зменшення суми податкового боргу, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Кодексу), в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації (відображається у рядку 23.1);

підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку. Платники податку, які відповідно до статті 200 розділу V Кодексу мають право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, здійснюють розрахунок бюджетного відшкодування та подають до декларації 0110 (Д3) (додаток 3) та (Д4) (додаток 4).

Розрахунок суми бюджетного відшкодування здійснюється в межах суми, обчисленої відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації за вирахуванням від'ємного значення поточного звітного (податкового) періоду, зарахованого у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість.

Значення рядка 3 (Д3) (додаток 3) переноситься до рядка 23.2 декларації 0110;

зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Залишок від'ємного значення після вирахування суми податкового боргу та суми бюджетного відшкодування (рядок 23 - рядок 23.1 - рядок 23.2) відображається у рядку 23.3;

Сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 22.1 + рядок 23.3), відображається у рядку 24 та переноситься до рядка 20.1 наступного звітного (податкового) періоду. У деклараціях 0121 - 0123/0130 до рядка 24 переноситься значення рядка 22. У деклараціях 0121 - 0123/0130 за перший звітний (податковий) період 2015 року до рядка 20.1 переноситься значення рядка 24 декларації за січень 2015 року / IV квартал 2014 року (підпункт 7 пункту 5 Розділу V Порядку).

Рядок 20.2 передбачений для відображення суми залишку від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів, на яку збільшено розмір суми податку, визначеної пунктом 200-1.3 статті 200-1 розділу V Кодексу, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні / розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Рядок 20.2 заповнюється в звітному (податковому) періоді, в якому було здійснено таке збільшення. Значення рядка 20.2 відповідає значенню рядка 27; (підпункт 7 пункту 5 Розділу V Порядку).

Облік сум залишків від'ємного значення, що виникли в звітних (податкових) періодах до 01 лютого 2015 року, здійснюється в (Д2) (додаток 2), результати якого відображаються в розділі IV декларації (підпункт 1 пункту 6 Розділу V Порядку).

Таким чином, форма податкової декларації передбачає відображення показників платника податків, що формуються на підставі вимог пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України.

З огляду на наведене, суд критично оцінює твердження позивача про позбавлення позивача можливості скласти таку декларацію в електронному вигляді через фізичну відсутність електронного шаблона цієї декларації та не можливості приєднати доповнення до такої декларації в порядку, визначеному статтею 46.4 Податкового кодексу України та права враховувати від'ємне значення ПДВ у наступних податкових періодах.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що ДПІ при прийнятті рішення щодо відмови у прийнятті податкової звітності позивача з ПДВ за жовтень 2015 року діяла правомірно, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України. У зв'язку з чим, вимога позивача в частині визнання рішення (лист) ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві від 17 листопада 2015 року вих. №28603/10/26-58-11-02-18 незаконним та його скасування задоволенню не підлягає.

Зважаючи, що контролюючий орган правомірно відмовив позивачу у прийнятті податкової декларації з ПДВ за жовтень 2015 року, суд дійшов висновку, що не підлягають й задоволенню вимоги позивача про зобов'язання ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві включити відомості з поданої ТОВ «Нікея» податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць жовтень 2015 року, доповнення та додатка 5 до цієї декларації, до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах Державної фіскальної служби України.

Щодо вимог позивача про визнання незаконними та скасування рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві від 22 лютого 2016 року вих. №3881/10/26-15-08-02-14 про результати розгляду скарги та рішення Державної фіскальної служби України від 10 травня 2016 №10273/6/99-99-08-02-01-15 про результати розгляду скарги, суд зазначає наступне.

Пунктом 56.2 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. (пункт 56.3 статті 56 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 56.8 статті 56 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Відповідно до п. 56.9 ст. 56 Податкового кодексу України керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Отже, закріплений у статті 56 Податкового кодексу України адміністративний (досудовий) порядок оскарження рішень контролюючого органу передбачає, що будь-які рішення контролюючого органу можуть бути оскаржені до контролюючого органу вищого рівня шляхом подання письмової скарги, яка повинна бути розглянута у 20-ти денний строк з наданням мотивованої відповіді.

Судом встановлено, що подана до Головного управління ДФС у м.Києві скарга вих. №74/12 від 28.12.2015 (вх. №14/10 від 04.01.2015) на рішення ДПІ у Соломя'нському районі ГУ ДФС у м. Києві від 17.11.2015 №28603/10/26-58-11-02-18 розглянута у межах встановлених строків з надсиланням позивачу рішення від 22.02.2016 №3881/10/26-15-08-02-14 про відмову у задоволенні скарги з викладеними у ньому мотивами відмови.

Скарга позивача, подана до Державної фіскальної служби України вих. №0104/1 від 01.04.2016 на рішення ГУ ДФС у м.Києві від 22.02.2016 №3881/10/26-15-08-02-14 та рішення ДПІ Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві від 17.11.2015 №28603/10/26-58-11-02-18, розглянута у межах встановлених строків з надсиланням позивачу рішення про продовження розгляду скарги від 21.04.2016 №9092/6/99-99-08-02-01-15 та рішення від 10.05.2016 №10273/6/99-99-08-02-01-15 про відмову у задоволенні скарги з викладеними у ньому мотивами відмови.

Посилаючись на порушення Державною фіскальною службою України вимог чинного законодавства під час розгляду адресованої їй скарги, позивач стверджує, що цей орган взагалі позбавлений повноважень на розгляд таких скарг.

Як вже зазначалось раніше, відповідно до п. 56.3 ст. 56 ПК України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

При цьому, згідно з п. 55.2 ст. 55 ПК України контролюючими органами вищого рівня є: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, - для контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць; контролюючі органи в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональні територіальні органи - для державних податкових інспекцій, які їм підпорядковуються.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236 (далі - Положення №236), Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Згідно з п.1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. №375 (в редакції, чинній на момент винесення спірних рішень ) (далі - Положення № 375) Міністерство фінансів України (Мінфін) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, державну політику у сфері організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, державну політику у сфері державного пробірного контролю, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової, митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку.

Одним з основних завдань Мінфіну України, згідно з п. 3 Положення №375, є забезпечення формування та реалізації єдиної державної податкової і митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, державної фінансової політики у сфері співробітництва з іноземними державами, банками і міжнародними фінансовими організаціями, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку.

За твердженням позивача, Державна фіскальна служба України є органом, який лише реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, проте не забезпечує її формування (таким органом є Мінфін України), а тому позбавлений права на розгляд скарг, поданих платниками податків в порядку статті 56 ПК України.

Проте, суд не може погодитися з таким тлумаченням позивачем норм чинного законодавства та зазначає, що згідно з вищевказаним Положенням №375 Мінфін України забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, у той час як відповідно до п. 3 Положення №236 одним з основних завдань ДФС України є, зокрема, внесення на розгляд Міністра фінансів України пропозицій щодо забезпечення формування державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи.

Таким чином, відповідні висновки позивача засновані на невірному тлумаченні правових норм, адже саме Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, що наділяє відповідача-1 повноваженнями на розгляд в порядку статті 56 ПК України скарг на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць.

З аналогічних підстав суд не погоджується з твердженнями позивача щодо відсутності у ГУ ДФС у м.Києві повноважень на розгляд скарги на рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві.

Щодо посилань позивача на невмотивованість рішень Головного управління ДФС у м.Києві та ДФС України, зокрема, відсутність у таких рішеннях відповідей на всі аргументи, що викладені у скаргах ТОВ «Нікея», суд зауважує, що закріплений у пункті 56.8 статті 56 Податкового кодексу України обов'язок контролюючого органу за результатами розгляду скарги прийняти вмотивоване рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент скаржника.

Суд зазначає, що у рішеннях органів, які здійснюють розгляд скарг мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Проте міра, до якої такий орган має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення, змісту і суті скарги. Контролюючий орган, розглядаючи скаргу та оцінюючи ті чи інші доводи скаржника, має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів та прийняття доказів на підтвердження позицій скаржника чи органу, рішення якого переглядається.

Як вбачається з оскаржуваних рішень, у них наведені мотиви, якими керувався контролюючий орган, розглядаючи скарги позивача з посиланням на відповідні норми закону, тому відсутність у таких рішеннях відповідей на всі аргументи позивача, які викладені у скаргах, не є свідченням їх невмотивованості та не може бути самостійною підставою для визнання їх незаконними.

Крім того, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Позивач не зазначає, яким чином рішення ДФС України та ГУ ДФС у м.Києві, прийняті за результатами розгляду скарг, порушують його права, враховуючи можливість оскарження рішення контролюючого органу, що було предметом розгляду скарг, у судовому порядку.

Отже, рішення про результати розгляду скарг не є юридично значимими для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, отже самі по собі не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки, що виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивача шляхом скасування таких рішень, а тому відповідні позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для скасування рішення Головного управління ДФС у м.Києві про результати розгляду скарги від 22 лютого 2016 року вих. №3881/10/26-15-08-02-14 та рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 10 травня 2016 №10273/6/99-99-08-02-01-15.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея» ( 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 1, код ЄДРПОУ 30405094) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п.п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII.

Головуючий суддя В.П. Катющенко

Судді О.А. Кармазін

Т.О. Скочок

Повний текст рішення складено та підписано 14 травня 2018 року.