Справа № 167/1074/17

Провадження № 2/161/249/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Гриня О.М.,

при секретарі – Пилипюк Л.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 міської ради – ОСОБА_4,

представника відповідача відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації, ОСОБА_3 міської ради про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати та заподіяної моральної шкоди, --

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації, ОСОБА_3 міської ради про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати та заподіяної моральної шкоди.

Позов обґрунтовує тим, що з 01 вересня 2008 року по 25 липня 2017 року вона займала посаду завідувача ОСОБА_3 дошкільним навчальним закладом №1 «Малятко». Наказом начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації №118-к від 25 липня 2017 року ОСОБА_5 її звільнено з даної посади. Вважає вищевказаний наказ неправомірним та таким, що підлягає скасуванню на підставі наступного.

У наказі №118-к від 25 липня 2017 року зазначено, що звільнення відбувається згідно ч.2 ст. 34 та ч.2 ст. 65 ЗУ «Про запобігання корупції», п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП. Підставами прийняття даного наказу стали: 1) постанова апеляційного суду Волинської області від 07 квітня 2017 року; 2) лист управління Держпраці у Волинській області від 14 березня 2017 року №04-0016/0143-0077; 3) пояснююча ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року; 4) наказ тимчасово виконуючого обов’язки начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 райдержадміністрації від 09 листопада 2016 року №44-в «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; 5) ОСОБА_3 міського голови від 20 квітня 2017 року. В наказі №118-к від 25 липня 2017 року відповідач не наводить мотивів прийняття рішення про її звільнення, обставин, які стали підставою для такого рішення, що позбавляє можливості оцінити такі доводи. Також, на її думку, в наказі №118-к від 25 липня 2017 року не наведено будь-яких даних, які б зазначали в чому полягає наявність реального конфлікту інтересів, його постійного характеру. Оскільки факт вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, встановлюється виключно рішенням суду, а не протоколом про адміністративне правопорушення, підстав для вжиття заходів врегулювання конфлікту інтересів, застосованих до неї, відповідно до листа №146/01-15 від 06 лютого 2017 року, на той час не існувало. Розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно неї закінчився ухваленням відповідного рішення апеляційним судом Волинської області від 07 квітня 2017 року. Оскільки наступним днем був вихідний, то вона мала на меті першого робочого дня, 10 квітня 2017 року, вийти на роботу та негайно вжити заходів для врегулювання конфлікту інтересів. Однак, 08 квітня 2017 року вона зламала ногу, в зв’язку з чим перебувала на лікуванні з 10 квітня 2017 року по 24 липня 2017 року. Крім того, наказом начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 РДА ОСОБА_5 №44-к від 16 лютого 2017 року її відсторонено від виконання службових повноважень керівника ДНЗ №1 м. Рожище «Малятко» до закінчення розгляду судом справи про притягнення її до адміністративної відповідальності. Незважаючи на завершення судового розгляду, начальник відділу освіти та молоді ОСОБА_3 РДА ОСОБА_5 на посаді її не відновив, а в перший же робочий день звільнив з посади. Наведені обставини, на її думку, об’єктивно унеможливлюють вжиття нею заходів по усуненню конфлікту інтересів. Незважаючи на ряд інших способів врегулювання конфлікту інтересів і його фактичне врегулювання через застосування зовнішнього контролю, відповідач відразу звільнив її з посади, що свідчить про незаконність такого звільнення. Щодо положень ч. 2 ст. 65 ЗУ «Про запобігання корупції», то дана норма не може слугувати підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, оскільки дисциплінарне стягнення може бути накладене в межах шестимісячного строку з дня вчинення проступку. Судовими рішеннями встановлено, що останній наказ щодо близької особи нею прийнято 18 листопада 2016 року, а тому саме цей день слід вважати днем вчинення проступку і саме з цього дня починає спливати шестимісячний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності. Також при її звільненні Відділ освіти та молоді ОСОБА_3 РДА за відсутності будь-яких підстав застосував п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, яким передбачено можливість розірвання трудового договору у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Щодо припису управління Держпраці у Волинській області від 14 березня 2017 року №04-0016/0143-0077, то він адресований завідувачу ДНЗ №1 «Малятко» ОСОБА_1, термін виконання припису – 14 квітня 2017 року. Враховуючи той факт, що її було відсторонено від виконання службових повноважень 16 лютого 2017 року і в подальшому звільнено, то вона була фактично позбавлена можливості виконати зазначений припис. З огляду на наведене, даний припис не може слугувати підставою для її звільнення. Не може бути такою підставою і її пояснююча записка від 20 квітня 2017 року, якою вона просто висвітлила своє бачення ситуації. Щодо такої підстави звільнення як наказ тимчасово виконуючого обов’язки начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 РДА від 09 листопада 2016 року №44-в «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», то рішенням Ківерцівського районного суду від 18 серпня 2017 року такий наказ визнано неправомірним та скасовано. Щодо відсторонення її від посади завідувача ДНЗ №1 «Малятко», то таке відбулося на підставі наказу начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації ОСОБА_5 № 44-к від 16 лютого 2017 року до закінчення розгляду справи судом. Розгляд справи про притягнення її до адміністративної відповідальності закінчився 07 квітня 2017 року. Оскільки стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади судом до неї не застосовувалось, а розгляд справи закінчився, то 19 квітня 2017 року вона звернулась до начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 РДА ОСОБА_5 із заявою про поновлення на посаді завідувача з дня постановлення рішення апеляційного суду Волинської області, долучивши його копію. Однак, відповіді на вказану заяву вона не отримала. В обґрунтування вимог про стягнення моральної шкоди зазначає, що через безпідставне звільнення вона була позбавлена можливості користуватись передбаченим Конституцією України правом на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї. Крім того, внаслідок безпідставного переслідування з боку керівництва відділу освіти та молоді ОСОБА_3 РДА вона зазнала моральних страждань та приниження, була поставлена в умови конфлікту з рідними, мусила виправдовуватись перед батьками дітей, яких виховувала, знайомими та колегами по роботі.

В ході розгляду справи позовні вимоги та їх обґрунтування неодноразово уточнювались.

З врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 26 січня 2018 року (а.с.14-17, том 2), позивач просить: визнати неправомірним та скасувати наказ начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації № 118-к від 25 липня 2017 року ОСОБА_5 «Про звільнення ОСОБА_1Ю.»; поновити її на посаді директора закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №1 «Малятко» міста Рожище з 07 квітня 2017 року; стягнути з ОСОБА_3 міської ради на її користь середній заробіток за посадою керівника дошкільного навчального закладу № 1 «Малятко» за час вимушеного прогулу з 25 липня 2017 року і до дня постановлення судом рішення, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати 432,96 грн.; стягнути з відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації на її користь 20 000 грн. моральної шкоди; визнати таким, що закінчилось 07 квітня 2017 року відсторонення її від посади керівника ОСОБА_3 дошкільного навчального закладу №1 «Малятко»; визнати її допущеною до роботи на посаду керівника ОСОБА_3 дошкільного навчального закладу №1 «Малятко» з 07 квітня 2017 року; стягнути з ОСОБА_3 міської ради на її користь 31 173,12 грн. недорахованої та невиплаченої заробітної плати за період незаконного відсторонення від посади керівника дошкільного навчального закладу №1 «Малятко» з 07 квітня 2017 року по 25 липня 2017 року.

Відповідач відділ освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації вважає позов ОСОБА_1 безпідставним, а заявлені нею вимоги - такими, що не підлягають задоволенню, надав письмові заперечення, які обґрунтовуються наступним. Про наявність конфлікту інтересів у ОСОБА_1 відділу освіти та молоді ОСОБА_3 РДА стало відомо з листів Департаменту захисту економіки Управління захисту економіки Національної поліції у Волинській області від 31 січня 2017 року. Враховуючи, що станом на 06 лютого 2017 року у ОСОБА_3 дошкільному навчальному закладі №1 «Малятко» були відсутні вакантні посади заступника та вихователя-методиста, а позивач не йшла на співпрацю, то можливості вчинити заходи, передбачені п.п. 1-4 ст. 29 ЗУ «Про запобігання корупції», не було. Тому, 06 лютого 2017 року ОСОБА_1 було запропоновано терміново врегулювати конфлікт інтересів, а в разі неможливості запропоновано посаду вихователя у ДНЗ №1 «Малятко». Також попереджено, що у випадку не врегулювання конфлікту інтересів та відмови від запропонованої посади її буде звільнено. Отримавши відповідь ОСОБА_1 та погодившись з її пропозицією дочекатися рішення суду в справі про притягнення її до адміністративної відповідальності, на підставі до п.5 ст. 65 ЗУ «Про запобігання корупції», наказом начальника відділу освіти та молоді райдержадміністрації від 16 лютого 2017 року №44 ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових повноважень. 07 квітня 2017 року апеляційний суд Волинської області визнав винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-2 КУпАП. 25 липня 2017 року позивач приступила до виконання посадових обов’язків, однак не повідомила про наміри та шляхи усунення конфлікту інтересів. В силу підтвердження вини позивача та законодавчого обов’язку, передбаченого ст. 65 ЗУ «Про запобігання корупції», вважає, що у відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації були підстави застосувати до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді звільнення. Щодо строків застосування дисциплінарного стягнення зазначено, що такий строк має рахуватися з дати винесеня постанови апеляційного суду Волинської області, а саме: з 07 квітня 2017 року. В зв’язку з тим, що ОСОБА_1 з 10 квітня 2017 року по 24 липня 2017 року була відсутня на роботі через тимчасову непрацездатність, то вчинити певні дії по відношенню до неї, зокрема відновити на посаді, притягнути до відповідальності, не було можливості. Враховуючи відсутність підстав для поновлення на роботі позивача, вважає безпідставними вимоги про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди. Просить в позові відмовити.

Матеріали справи містять також письмові заперечення міського голови ОСОБА_3 міської ради, в яких зазначено, що Рожищенська міська рада вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та необґрунтованими. Мотивом прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача стала постанова апеляційного суду Волинської області від 07 квітня 2017 року, якою встановлено факт наявності в ОСОБА_1 конфлікту інтересів, адже в її підпорядкуванні працювали її рідні сестра та син. Враховуючи те, що судом визнано ОСОБА_1 суб’єктом корупційних правопорушень, яка дійсно вчиняла дії в умовах реального конфлікту інтересів, міський голова надав відповідь на лист начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 РДА, якою погодив звільнення позивача із займаної посади. Крім того, зазначено, що заробітна плата всім працівникам дошкільних навчальних закладів міста дійсно нараховує та виплачує Рожищенська міська рада. Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 брала в розрахунок заробітну плату за листопад та грудень 2016 року, однак даний період не може бути взяти в розрахунок, оскільки позивач з 25 листопада 2016 року по 30 листопада 2016 року перебувала в залишковій відпустці. Просить в позові відмовити в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала, просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представники позивача позов підтримали з підстав, зазначених в позовній заяві, письмових поясненнях на заперечення відповідачів та заяві про збільшення позовних вимог. Просять позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації ОСОБА_5 позов заперечував, вважаючи його безпідставним та необґрунтованим. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_3 міської ради ОСОБА_4 позов заперечувала, просила в його задоволенні відмовити в повному обсязі за безпідставністю.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідачів, дослідивши письмові докази в справі в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 6, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 5-1 КЗпП України визначено, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення.

Судом встановлено, що наказом відділу освіти ОСОБА_3 райдержадміністрації №98 від 29 серпня 2008 року на посаду завідувача дошкільним навчальним закладом №1 м. Рожище на період з 01 вересня 2008 року до 01 вересня 2009 року прийнято ОСОБА_6 (а.с.27).

Відповідно до копії наказу відділу освіти ОСОБА_3 райдержадміністрації №23 від 29 квітня 2009 року завідувача дошкільним навчальним закладом №1 м. Рожище ОСОБА_6 з 05 травня 2009 року переведено на постійну посаду завідувача (а.с.28).

З копії свідоцтва про зміну імені серії 1-ЕГ №004258, виданого 03 серпня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби ОСОБА_3 районного управління юстиції Волинської області, вбачається що ОСОБА_6 змінила прізвище на «Лесіна», про що складено відповідний актовий запис (а.с.30).

Наказом відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації Волинської області №118-к від 25 липня 2017 року ОСОБА_1 з 25 липня 2017 року звільнено з посади завідувача ОСОБА_3 дошкільним навчальним закладом №1 «Малятко» згідно ч.2 ст. 34 та ч.2 ст. 65 ЗУ «Про запобігання корупції», п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП. Підставами звільнення в наказі зазначено: постанова апеляційного суду Волинської області від 07 квітня 2017 року; лист управління Держпраці у Волинській області від 14 березня 2017 року №04-0016/0143-0077; пояснююча ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року; наказ тимчасово виконуючого обов’язки начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 райдержадміністрації від 09 листопада 2016 року №44-в «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; лист Рожищеського міського голови від 20 квітня 2017 року №416/02-01/2-17 (а.с.31).

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог позивача щодо незаконності її звільнення, суд встановив наступне.

Постановою судді апеляційного суду Волинської області від 07 квітня 2017 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП із накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (а.с.32-34).

Частиною 2 статті 172-7 КУпАП України передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.

Відповідно до ч.ч. 5,6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені; вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

При розгляді справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 172-7 КУпАП суддею апеляційного суду Волинської області встановлено, що у підпорядкуванні ОСОБА_1, як завідуючої ОСОБА_3 ДНЗ №1 «Малятко», працювали її рідні сестра та син. Також встановлено, що ОСОБА_1 складала та затверджувала документи, що стосуються її близьких родичів, а саме: видавала накази про встановлення доплат до посадових окладів, про надання відгулу без оплати праці за сімейними обставинами, про зміну годин, про затвердження графіку роботи, а також затверджувала табелі обліку використання робочого часу та підрахунку заробітку працівників ДНЗ №1 «Малятко».

Звільнення є одним із видів дисциплінарних стягнень (ст. 147 КЗпП).

Згідно зі ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Без отримання письмових пояснень від працівника або складання акту про відмову надати такі пояснення накладати на працівника дисциплінарні стягнення відповідно до статті 149 КЗпП неправомірно.

Крім того, відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Тому при звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою закону, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов’язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли. Тільки правомірно накладені стягнення можуть бути підставою для звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України, а тому необхідно з’ясувати, систематичне невиконання яких саме трудових обов’язків позивачем передувало його звільненню.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, в чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Спірний наказ про звільнення позивача, крім п. 3 ст. 40 КЗпП України, мотивовано посиланням, зокрема, на припис Управління Держпраці у Волинській області від 14 березня 2017 року №04-0016/0143-0077, пояснюючу ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року та наказ тимчасово виконуючого обов’язки начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 райдержадміністрації від 09 листопада 2016 року №44-в «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 серпня 2017 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 03 жовтня 2017 року, визнано протиправним та скасовано наказ відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації №44-в від 09 листопада 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» (а.с.213-227, том 1).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року визнано протиправним та скасовано припис Управління Держпраці у Волинській області від 14 березня 2017 року №04-0016/0143-0077 (а.с.228-234, том 1).

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 листопада 2017 року визнано неправомірними дії ОСОБА_3 міського голови ОСОБА_7 щодо надання ним 20 квітня 2017 року погодження звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача ОСОБА_3 дошкільного навчального закладу №1 «Малятко».

З врахуванням наведеного, суд не приймає до уваги припис Управління Держпраці у Волинській області від 14 березня 2017 року №04-0016/0143-0077, наказ тимчасово виконуючого обов’язки начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 райдержадміністрації від 09 листопада 2016 року №44-в «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та лист ОСОБА_3 міського голови від 20 квітня 2017 року №416/02-01/2-17.

Судом встановлено, що при звільненні позивача з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України пояснення з приводу систематичного невиконання нею трудових обов’язків не відбиралися, а стосувалися лише встановленого факту наявності конфлікту інтересів.

В оскаржуваному наказі про звільнення не вказано в чому саме полягало систематичне невиконання без поважних причин ОСОБА_1 посадових обов'язків, яких саме обов'язків та чим ці обов'язки передбачені. Відповідач обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання без поважних причин позивачем посадових обов'язків при застосуванні такого крайнього заходу, як звільнення.

З наведеного слідує, що звільнення позивача на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України є необґрунтованим, проведеним з порушення процедури звільнення, відповідно не може вважатися законним.

Разом з тим, з системного аналізу матеріалів справи та пояснень, наданих представниками відповідачів, вбачається, що звільнення ОСОБА_1 відбулося в зв’язку з притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-7 КУпАП та на підставі ч. 2 ст. 34 та ч. 2 ст. 65 ЗУ «Про запобігання корупції», що мало б відповідати п. 9 ст. 36 КЗпП України.

Наявність рішення суду про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності само по собі не є безумовною підставою для її звільнення з огляду на наступне.

За ч. 2 ст. 65 ЗУ «Про запобігання корупції» особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 34 ЗУ «Про запобігання корупції» звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи з займаної посади у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється у разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, в тому числі через відсутність її згоди на переведення або на позбавлення приватного інтересу.

Обмеження спільної роботи близьких осіб визначено статтею 27 Закону України «Про запобігання корупції», згідно положень якої особи, зазначені у підпунктах «а», «в»-«з» пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний строк.

Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає пряме підпорядкування.

У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку перебування всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції» у прямому підпорядкуванні у близької особи.

Виходячи зі змісту п.4 ч.1 ст.41 КЗпП України та ч.2 ст.27 Закону України «Про запобігання корупції», при наявності підстав прямого підпорядкування звільнення могло мати місце лише щодо особи, яка перебуває у підпорядкуванні, тобто щодо сина та сестри позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи, зобов’язаний вжити передбачені цим Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи.

В Методичних рекомендацій щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, затверджених рішенням НАЗК №839 від 29 вересня 2017 року, визначено алгоритм дій керівника у зв’язку із виникненням у підлеглої особи конфлікту інтересів, де, зокрема, зазначено, що врегулювання конфлікту інтересів є безпосередньою сферою відповідальності керівника, рівень якого дозволяє вжити заходи, які б в повній мірі забезпечували запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. Саме безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, володіє ситуацією у підконтрольній чи підпорядкованій сфері, обізнаний з обсягом повноважень підлеглих осіб та способами реалізації таких повноважень, повноважний ухвалювати рішення щодо підлеглих, а отже має всі можливості для вжиття ефективних заходів з урахуванням всіх обставин, а також передбачити наслідки таких заходів. Важливо пам’ятати, що цей процес є вкрай відповідальним, адже невірно обраний захід може призвести не тільки до неефективного врегулювання конфлікту інтересів, а й до кваліфікації таких діянь керівника як неправомірних.

Стаття 29 ЗУ «Про запобігання корупції» визначає, що конфлікт інтересів може бути врегульований самостійно працівником або ж шляхом вжиття керівником такої особи спеціальних заходів врегулювання. До таких заходів Закон відносить:

1)усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;

2)застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;

3)обмеження доступу особи до певної інформації;

4)перегляду обсягу службових повноважень особи;

5)переведення особи на іншу посаду;

6)звільнення особи.

Таким чином, звільнення особи є найсуворішим та крайнім способом врегулювання конфлікту інтересів, який може бути застосований до працівника лише у разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб.

Не зважаючи на можливість особи самостійно врегулювати конфлікт інтересів, Закон в першу чергу покладає обов’язок щодо врегулювання конфлікту інтересів на безпосереднього керівника. Однак, з наявних матеріалів справи, а також пояснень представника відповідача відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації – ОСОБА_5, вбачається, що відносно ОСОБА_1 не вживались заходи, передбачені п.п.1-5 ст. 29 ЗУ «Про запобігання корупції».

Водночас, слід зазначити, що листом відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації №146/01-15 від 06 лютого 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про необхідність врегулювання конфлікту інтересів, а в разі неможливості запропоновано посаду вихователя у ДНЗ №1 «Малятко». Згідно пояснень представників відповідачів саме не надання згоди позивачем на переведення на запропоновану їй посаду й слугувало підставою для її звільнення.

Такі доводи сторони відповідачів суд відхиляє, оскільки відповідно до вимог ст. 34 ЗУ «Про запобігання корупції» застосування до особи такого заходу врегулювання конфлікту інтересів як переведення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або прирівняної до неї особи на іншу посаду здійснюється при існування одночасно таких умов:

1)при наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів;

2)за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації;

3)якщо конфлікт інтересів має постійний характер;

4)якщо не може бути врегульований шляхом усунення такої особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті, обмеження її доступу до інформації, перегляду її повноважень та функцій, позбавлення приватного інтересу;

5)за наявності вакантної посади, яка за своїми характеристиками відповідає особистим та професійним якостям особи;

6)за наявності згоди на переведення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи.

Зазначених умов керівником відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації дотримано не було. Крім того, стороною відповідача не надано суду доказів того які вакантні посади існували на час вирішення даного питання та чи відповідали вони особистим та професійним якостям ОСОБА_1 Обрання керівником спеціального заходу врегулювання конфлікту інтересів має бути оформлено відповідним рішенням (наказом) та має містити відповідні обґрунтування.

Крім того, листом начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації Волинської області №519/01-15 від 15 травня 2017 року, який було адресовано керівникам загальноосвітніх, дошкільних, позашкільних навчальних закладів, рекомендовано забезпечити ведення протоколу засідання комісій з розподілу грошової винагороди, розподілу педагогічного навантаження; погоджувати з керівництвом відділу освіти та молоді або профспілкою графіки відпусток педагогічних працівників; накази про перенесення відпустки близької особи; наказ про призначення класних керівників; наказ про відпустку без збереження заробітної плати стосовно близької особи.

Однак, вказаний лист не може бути розцінений як вжиття заходу врегулювання конфлікту інтересів шляхом застосування зовнішнього контролю відносно ОСОБА_1, оскільки він носить рекомендаційний характер. Крім того, застосування спеціального заходу врегулювання конфлікту інтересів має бути актом індивідуальної дії та відповідати вимогам, передбаченим ЗУ «Про запобігання корупції».

Отже, в ході розгляду справи представник відповідача відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації не навів переконливих доказів того, що конфлікт інтересів ОСОБА_1 не може бути врегульований в інший, передбачений законом, спосіб, що є обов’язковою передумовою звільнення за ч. 2 ст. 34 ЗУ «Про запобігання корупції».

За ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Стороною позивача 26 січня 2018 року подано заяву про збільшення позовних вимог, якою просить поновити ОСОБА_1 на посаді директора закладу дошкільної освіти № 1 «Малятко», Вказану вимогу обґрунтована тим, що стороною відповідача було змінено назву керівника закладу дошкільної освіти № 1 «Малятко» на виконання ЗУ «Про освіту» при цьому така зміна найменування посади не потягла за собою жодних змін в роботі закладу, посадових обов’язках керівника чи будь-яких змін щодо організаційно – розпорядчої форми закладу. Дані обставини крім того було визнано стороною відповідача в судових засіданнях.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірним та скасування наказу начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації № 118-к від 25 липня 2017 року ОСОБА_5 «Про звільнення ОСОБА_1Ю.» та поновлення позивача на посаді директора закладу дошкільної освіти № 1 «Малятко» є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача, то в порядку ст. 235 КЗпП України позивач має право на стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.8 постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 року з наступними змінами та доповненнями, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Згідно роз’ясень, даних в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов»язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Останніми повними відпрацьованими місяцями перед звільненням ОСОБА_1 були червень та липень 2016 року.

Згідно довідки ОСОБА_3 міської ради №49 від 02 травня 2018 року заробітна плата ОСОБА_1 за червень та липень 2016 року становила 15616,80 грн., розмір середньомісячної заробітної плати визначено в 7808,40 грн. Кількість робочих днів у червні 2016 року становила 20 днів, а в липні 2016 року – 21 день.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить 380,90 грн., що визначається за розрахунком: 15616,80 грн. : 41 день.

Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 25липня 2017 року по 02 травня 2018 року становить 194 робочих днів.

А тому, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 73 894,60 грн. (194 дні х 380,90 грн.).

Суд погоджується з доводами позивача, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з ОСОБА_3 міської ради, оскільки нарахування та виплата заробітної плати працівникам ОСОБА_3 дошкільного навчального закладу №1 «Малятко» здійснюється саме ОСОБА_3 міською радою.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Зважаючи на те, що позивач була звільнена з роботи з порушенням встановленого законом порядку та приймаючи до уваги, що вказане порушення її законних прав призвело до моральних страждань, суд вважає, що такими діями Відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації ОСОБА_1 завдано моральну шкоду.

При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із засад справедливості, добросовісності та розумності, і визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.

Таким чином, врахувавши обставини справи, характер та глибину моральних страждань позивача, їх тривалість та доведеність в суді, суд вважає достатнім і допустимим для відшкодування розмір моральної шкоди в сумі 5000 грн.

Щодо позовних вимог про визнання таким, що закінчилось 07 квітня 2017 року відсторонення ОСОБА_1 від посади керівника ОСОБА_3 дошкільного навчального закладу №1 «Малятко» та визнання її допущеною до роботи на посаду керівника ОСОБА_3 дошкільного навчального закладу №1 «Малятко» з 07 квітня 2017 року, то такі вимоги до задоволення не підлягають з огляду на наступне.

Відсторонення ОСОБА_1 від виконання службових повноважень керівника ДНЗ №1 м. Рожище «Малятко» відбулося на підставі наказу відділу освіти та молоді ОСОБА_3 райдержадміністрації Волинської області № 44-к від 16 лютого 2017 року у зв’язку зі складенням відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення, пов’язаного з корупцією, до закінчення розгляду справи судом.

Відповідальність визначених законом осіб у разі вчинення корупційного чи пов’язаного із корупцією правопорушення та усунення їх наслідків, регламентовано частиною 5 ст. 65 Закону, де встановлено, що рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), особа, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення, пов’язане із корупцією, може бути відсторонена від виконання службових обов’язків до закінчення розгляду справи.

Варто зазначити, що в разі відсторонення від роботи трудові правовідносини та дія трудового договору тривають, соціальні гарантії зберігаються за працівником, хоча працівник тимчасово до роботи і не допускається. Видання наказу про допуск до роботи не вимагається, оскільки усунення від роботи провадиться на конкретний період часу та обмежений ним.

Враховуючи, що за змістом вищевказаного наказу відсторонення ОСОБА_1 від виконання службових повноважень обумовлено настанням певної події, що відповідає ч. 5 ст. 65 ЗУ «Про запобігання корупції», то настання вказаної події, а саме: закінчення розгляду справи, є безумовною підставою закінчення відсторонення від посади.

Розгляд справи щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-7 КУпАП закінчився 07 квітня 2017 року. Тож, ОСОБА_1 мала право приступити до роботи вже наступного робочого дня – 10 квітня 2017 року. Однак, з 10 квітня 2017 року по 24 липня 2017 року ОСОБА_1 не мала змоги приступити до виконання трудових обов’язків, внаслідок тимчасової непрацездатності в зв’язку з переломом ноги.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересі (частина перша).

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ч. 1 ст.5 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Із цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Судом встановлено, що відповідачами не чинились перешкоди ОСОБА_1 в доступі до виконання трудових обов’язків після 07 квітня 2017 року, такі перешкоди були зумовлені тимчасовою непрацездатністю позивача, 25 липня 2017 року ОСОБА_1 фактично приступила до роботи та була звільнена. Ненадання відповідачем відповіді на заяву ОСОБА_1 «про поновлення на посаді» не може свідчити про порушення її трудових прав.

Не підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення з ОСОБА_3 міської ради на її користь 31 173,12 грн. недорахованої та невиплаченої заробітної плати за період незаконного відсторонення від посади керівника дошкільного навчального закладу №1 «Малятко» з 07 квітня 2017 року по 25 липня 2017 року, адже відповідно до абз. 3 ч. 5 ст. 65 ЗУ «Про запобігання корупції» особі відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов’язаного з таким відстороненням, лише в разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, у зв’язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи, що постановою апеляційного суду Волинської області ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-7 КУпАП із накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, то підстав для відшкодування середнього заробітку за час відсторонення від виконання службових повноважень суд не вбачає.

Суд зауважує, що в ході розгляду справи було допитано свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, однак надані ними покази судом не враховуються, оскільки такі не стосувалися обставин, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На основі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення ОСОБА_1 до Відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації, ОСОБА_3 міської ради про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати та заподіяної моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Встановлено, що при зверненні з позовом ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Враховуючи, що позовні вимоги за її позовом підлягають частковому задоволенню, а саме на 44,72%, то розподіл судових витрат слід виконувати, виходячи саме з такої пропорції.

Встановлено, що даний позов з врахуванням всіх позовних вимог підлягає оплаті судовим збором в розмірі 4679,96 грн. Таким чином, з відповідачів в дохід держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 2092,87 грн., а саме: по 1046,43 грн. з кожного.

В матеріалах справи міститься уточнений детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами, та здійснення ними витрат, необхідних для надання правничої допомоги, згідно якого розмір витрат на правничу допомогу адвокатів ОСОБА_11 та ОСОБА_2 в загальній сумі становить 48580 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З огляду на наведене, з відповідачів на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 21 724, 98 грн. витрат на правничу допомогу, а саме по 10 862,49 грн. з кожного.

Керуючись ст. 12, 13, 77, 81, 141, 243, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. 40 КЗпП України, ст. 34, 65 Закону України «Про запобігання корупції»

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати наказ начальника відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації №118-к від 25 липня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1Ю.».

Поновити ОСОБА_1 на посаді керівника ОСОБА_3 дошкільного навчального закладу №1 «Малятко» з 25 липня 2017 року.

Стягнути з ОСОБА_3 міської ради на користь ОСОБА_1 73 894 (сімдесят три тисячі вісімсот дев’яносто чотири) гривень 60 копійок заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Стягнути з ОСОБА_3 міської ради на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн. (п’ять тисяч) моральної шкоди.

Стягнути з Відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації, ОСОБА_3 міської ради в дохід держави 2 092 (дві тисячі дев’яносто дві) гривні 87 копійок судового збору, а саме по 1046 (одній тисячі сорок шість) гривень 43 копійки з кожного.

Стягнути з Відділу освіти та молоді ОСОБА_3 районної державної адміністрації, ОСОБА_3 міської ради в користь ОСОБА_1 21 724 (двадцять одну тисячу сімсот двадцять чотири) гривні 98 копійок витрат на правничу допомогу, а саме по 10 862,49 грн. (десять тисяч вісімсот шістдесят дві гривні сорок дев’ять копійок) з кожного.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає до негайного виконання.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Луцького міськрайонного суду О.М. Гринь

Волинської області