РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 травня 2018 року м. Рівне №817/1025/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доУправління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - відповідач), в якому просив суд: визнати дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни - протиправними, зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради встановити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Окрім того, участь в ліквідації аварії на ЧАЕС брав саме в складі Цивільної оборони. А тому вважає, що має право відповідно до ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. На підтвердження вказаних обставин позивач надав відповідні копії документів. Вважає, що виконав всі умови, необхідні для присвоєння статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, а саме надано докази, які підтверджують інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, надано докази залучення до складу формувань Цивільної оборони. Таким чином, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У встановлений судом строк відповідачем подано суду відзив на позовну заяву, в якому він вказує, що в наданих документах позивачем, відсутнє документальне підтвердження про безпосереднє залучення його до складу формувань Цивільної оборони позивача, або залучення працівників тресту «Рівнешляхбуд» до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У зв'язку з тим, ОСОБА_1 не може бути віднесений до осіб, що підпадають під дію вимог п. 9 ст. 7 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Натомість, долучені документи лише підтверджують факт участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а також настання інвалідності, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать, що на позивача поширюються гарантії Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Водночас, підстави для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни - у позивача відсутні. На підставі вищенаведеного за безпідставністю позовних вимог, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до п.2 ч.1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Ухвалою суду від 11.03.2018 прийнято дану позову заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), протягом розумного строку.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У зоні відчуження (30-ти км зона ЧАЕС), позивач працював в період з 18 липня по 22 липня 1986 року, з 25 липня по 3 серпня 1986 року, з 21 серпня по 31 серпня 1986 року, з 3 серпня по 10 серпня 1987 року, з 24 серпня по 31 серпня 1987 року, з 16 травня по 20 травня 1988 року, з 27 вересня по 1 жовтня 1988 року, з 15 листопада по 17 листопада 1988року, водієм 1-го класу від САБ-21 тресту «Рівнешляхбуд». А саме, позивач працював на автодорогах Зелений Мис-Чорнобиль, і на території ЧАЕС (промплощадка) в формуванні Цивільної оборони автобази №21, на підтвердження даних обставин позивач долучив копію довідки №17 від 20.03.2018 (а.с.8).

Крім того, ОСОБА_1 надав для суду копію довідки, в якій зазначається, що він в період з 03.08.1987 по 10.08.1987, з 24.08.1987 по 31.08.1987 відряджений по САБ-21 тресту «Рівнешляхбуд», працював на території ЧАЕС по влаштуванні а/бетонних покриттів(а.с.19)

До матеріалів справи також долучено копію наказу від 20.12.1988 №202 управляючого тресту «Рівнешляхбуд», за наслідками підготовки працівників тресту по Цивільній обороні і завдання на новий 1989 навчальний рік(а.с.27-29).

На звернення позивача від 22.03.2018 щодо залучення громадян які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи по виконанні цих робіт у складі формувань Цивільної оборони, Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації листом від 03.04.2018 №378/01-16/18, роз'яснило ОСОБА_1, що відповідно до вимог нормативно-правових актів, чинних на момент аварії на ЧАЕС, а саме Положення про Цивільну оборону СРСІ 1976 року, Положення про невоєнізовані формування ЦО СРСР 1975 року, в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства створювались невоєнізовані формування Цивільної оборони.

До складу зазначених формувань в обов'язковому порядку зараховувались всі працівники, починаючи з 16-річного віку, за виключенням незначної категорії осіб (вагітні жінки, жінки, які мали малолітніх дітей, особи, які мали мобілізаційні приписи та деякі інші)(а.с.9).

З огляду на наявні в нього докази, позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, долучивши документи, які засвідчують його участь в ліквідації аварії на ЧАЕС в складі Цивільної оборони.

Однак, листом № 08-1856 від 30.03.2018 відповідач відмовив у визначені правового статусу "інвалід війни" відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачі відповідного посвідчення, оскільки подані документи не містять інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) щодо залучення позивача до формувань Цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, займану посаду та виконувану роботу (а.с.12).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, та вважаючи його протиправним позивач звернувся із захистом до суду.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до приписів ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 2249 - VIII від 19.12.2017, що стосується зміни статусу з "інваліда війни" на статус "особи з інвалідністю внаслідок війни", набрав чинності 20.01.2018) до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках-не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менш 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Положенням про Цивільну оборону (ЦО) СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976р. №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975р. №90, передбачено, що до складу зазначених формувань в обов'язковому порядку зараховувались всі працівники, починаючи з 16-річного віку, за виключенням незначної категорії осіб (вагітні жінки, жінки, які мали малолітніх дітей, особи, які мали мобілізаційні приписи та деякі інші).

При цьому, згідно із ст. 9 Закону України "Про Цивільну оборону України " - силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про Цивільну оборону України " - невоєнізовані формування цивільної оборони створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ст. 12 Закону України "Про Цивільну оборону України" - для забезпечення заходів з цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування створюються спеціалізовані служби цивільної оборони: енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально-технічні, матеріального забезпечення, медичні, оповіщення і зв'язку, протипожежні, торгівлі і харчування, технічні, транспортного забезпечення та інші. Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії.

Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, як передбачувалося попереднім законодавством, так і чинним законодавством, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих.

Так, судом встановлено, що до виконання робіт у складі формувань Цивільної оборони, зараховувались всі працівники, починаючи з 16-річного віку, за виключенням незначної категорії осіб (вагітні жінки, жінки, які мали малолітніх дітей, особи, які мали мобілізаційні приписи та деякі інші), які виконували роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

Більше того, в силу вимог 77 КАС України, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, суб'єкта владних повноважень.

А тому, в даному випадку відповідач повинен був довести той факт, що ОСОБА_1 не залучався до складу формувань Цивільної оборони та не був включений до списків особового складу невоєнізованих формувань, начальником цивільної оборони підприємства, а саме тресту «Рівнешляхбуд».

Водночас, у матеріалах справи наявна копія наказу від 20.12.1988 №202 управляючого тресту «Рівнешляхбуд», за наслідками підготовки працівників тресту по Цивільній обороні, що підтверджує наявність формування Цивільної оборони у тресті «Рівнешляхбуд».

Отже, з огляду на наведене позовна вимога про визнання дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни - підлягає задоволенню.

Крім того, позовна вимога про зобов'язання відповідача видати посвідчення ОСОБА_1 встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, також підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни встановлені Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12 травня 1994 року.

Згідно з пунктом 2 Положення посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 3 Положення передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Інвалідам війни видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни - інвалід".

Абзацом 2 пункту 7 Положення встановлено, що "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Згідно з п. 10 даного положення "Посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Наданою позивачем до позовної заяви копією довідки МСЕК, визначено ступінь втрати професійної працездатності та безстроково встановлено 2 групу інвалідності позивачеві, у зв'язку із захворюваннями, пов'язаними з наслідками аварії на ЧАЕС.

З огляду на викладене та враховуючи наведені докази, суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач був відряджений до 30-ти кілометрової зони ЧАЕС, де виконував роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, ці роботи виконувалися в рамках забезпечення заходів Цивільної оборони, а також став інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, то відмова відповідача щодо встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує його право на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.

Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у наданні статусу інваліда війни відповідно до п.9 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та видачі відповідного посвідчення, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачений Законом.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

При зазначених обставинах, вимоги позивача обґрунтовані.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, то поданий позов необхідно задовольнити повністю.

Підстави для застосування ст.139 КАС - у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (33000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, вул. Соборна, 12, м. Рівне, 33000, код ЄДРПОУ 03195441) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Рівненської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14 травня 2018 року.

Суддя Зозуля Д.П.