ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2018 р.Справа № 922/556/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудмаш" (49006, м. Дніпро, вул. Філософська, 84, корпус 15, прим. 205)

до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, МСП м. Київ-150, вул. Тверська, 5) в особі Філії "Панютинський вагоноремонтний завод" ПАТ "Українська залізниця" (64660, Харківська область, м. Лозова, смт. Панютине, вул. Заводська, 5)

про стягнення коштів

за участю представників:

позивача, -ОСОБА_1, довіреність № б/н від 12.03.18,

відповідача -ОСОБА_2, довіреність № 1509 від 30.10.17

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергобудмаш" звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Публічного АТ "Українська залізниця" в особі Філії "Панютинський вагоноремонтний завод" ПАТ "Українська залізниця" про стягнення заборгованості за договором поставки №ЦВСВ (ВМТП-17.311) ю від 21.07.2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку Публічного АТ "Українська залізниця" в особі Філії "Панютинський вагоноремонтний завод" ПАТ "Українська залізниця" договору поставки №ЦВСВ(ВМТП-17.311) ю від 21.07.2017 року, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 401 520,00 грн., пеню в сумі 26 786,33 грн., інфляційні збитки в сумі 27 182,90грн., 3% річних в сумі 5 742,29 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/556/18. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Підготовче засідання призначено "03" квітня 2018 р. о(об) 09:40.

02.04.2018 на адресу суду надійшло клопотання від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудмаш" (вх. №8750) про проведення судових засідань в режимі відеоконференції у Господарському суді Запорізької області.

02.04.2018 від Публічного АТ "Українська залізниця" (відповідача), через канцелярію суду (вх.№8693) надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнає наявність заборгованості перед позивачем в сумі 401 520,0грн., також просить суд розглянути клопотання про зменшення штрафних санкцій , а також розглянути справу в присутності представника відповідача. Наданий відзив долучений судом до матеріалів справи.

02.04.2018 від Публічного АТ "Українська залізниця" (відповідача), через канцелярію суду (вх.№8580) надійшла факсограма про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.04.2018 задоволено клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання (за вх. № 8580 від 02.04.2018 року); відкладено підготовче засідання до 24.04.2018 о 15:00 год.

12.04.2018 від позивача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив за вх. № 9630, в якому позивач відхиляє пояснення та аргументи зазначені відповідачем у відзиві. Відповідь на відзив долучена судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду від 24.04.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 10 травня 2018 року о 12:30 год.

24.04.2018р. суд розпочав розгляд справи по суті, відповідно до ч.2 ст.195 ГПК України.

В судовому засіданні 10.05.18р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представники відповідача позовні вимоги визнають лише в частині стягнення основного боргу, в іншій частині позову - заперечують.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Згідно із приписами ст.ст.233,240 ГПК України в судовому засіданні 10.05.2018 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно, всебічно та повно дослідивши надані у справі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОБУДМАШ» (далі - Позивач) та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Панютинський ремонтний завод» (далі - Відповідач) був укладений Договір поставки № ЦВСВ (ВМТП- 17.311)ю від 21 липня 2017 року .

Відповідно до умов п.1.1. договору, постачальник зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію, відповідно до Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов договору.

Згідно п.1.3. договору, кількість і асортимент товару передбачається у специфікації№1,яка є невід'ємною частиною договору.

Розділом третім договору, зокрема, п.3.1.,3.2.,.3.3,.3.4. договору, сторонами передбачено, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за вказаною ціною у специфікації№1.Ціни в рахунках-фактурах вказуються у національній валюті України. Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін. Ціна цього договору становить :3456000,0грн.з урахуванням ПДВ 20% 576000,0грн.

Розділом четвертим договору, зокрема, п.,п. 4.2.,.4.3. договору сторонами передбачено, що покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше десяти календарних днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної , акт прийому -передачі, податкової накладної, документів якості за поставлений товар. У документах, а саме: рахунку - фактурі, видатковій накладній , товарно-транспортній накладній, акті прийому - передачі товару, податковій накладній , повинен бути код товару згідно УТК ЗЕД. При необхідності сторони один раз на місяць складають акти звірок взаєморозрахунків.

Відповідно до п.10.1. договору сторонами передбачено строк дії договору, а саме сторонами передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2017 року, а в частині розрахунків - до повного виконання.

На виконання Договору Позивачем була поставлена продукція, за видатковою накладною № 74 від 30.08.2017р. - Кільце лабиринтне 100.10.007-0 у кількості 700 шт., всього на суму 401 520 грн. 00 коп.

Відповідно до умов п. 4.2. Договору, покупець оплачує постачальнику кожну партію продукції не пізніше 10 календарних днів з дати поставки товару покупцю.

Таким чином оплата за поставлений товар, згідно видаткової накладної № 74 від 2017р., повинна була відбутися до 09.09.2017 року. Проте, відповідач поставлений і прийнятий товар не оплатив.

У зв'язку із наведеним, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача вищеозначених нарахувань за договором поставки № ЦВСВ (ВМТП- 17.311)ю від 21 липня 2017 року, крім того за порушення строків оплати товару позивачем нараховано пеню в сумі 26 786,33 грн., інфляційні збитки в сумі 27 182,90грн., 3% річних в сумі 5 742,29 грн.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною першою статі 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписом статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товар на суму 401 520,0грн., що підтверджується видатковою накладною№74 від 30.08.2017 року

На підставі наявної в матеріалах справи довіреності представником відповідача було отримано товар за вказаною накладною, що підтверджується підписами сторін в накладній та відтисками печаток юридичних осіб.

Таким чином, позивачем було поставлено відповідачу товар, а відповідачем такий товару було прийнято без будь-яких зауважень.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою і другою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань судом встановлений та по суті відповідачем визнаний у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи вищевказані обставини, приписи закону і те, що суму заборгованості відповідачем визнано і не погашено, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 401 520,0грн. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 26 786,33 грн. пені за порушення строків оплати товару на підставі п.7.3. договору.

Відповідно до п. 7.3 Договору, за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

У відповідності із ст.ст. 610, 611, ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Позивачем нараховано пеню із врахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки відповідно до ст. 3 закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що відповідачем були порушені визначені договором строки оплати вартості товару, встановлені п. 4.2. договору, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 26 786,33 підлягає до задоволення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5742,29грн. та інфляційних втрат в сумі 27182,90 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої ст. 625 ЦК України не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Крім того, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні втрати на існуючу суму боргу.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Беручи до уваги наведене, позовні вимоги в частині стягнення 27 182,90 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних в сумі 5 742,29грн. як обґрунтовано заявлені, документально підтверджені, не спростовані належними доказами відповідачем, підлягають до задоволення.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо обєктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, доказів належного виконання умов договору поставки не надав, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, а тому суд, вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудмаш" обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 129 ГПК України.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 6918,48 грн. слід покласти на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1, 3, 11, 202, 204, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 551, 625, 626, 627, 629, 655, 689, 691, 692 ЦК України, ст. ст. 174, 179, 193, 216, 230, 231 ГК України, ст. ст. 3, 7, 11, 42, 46, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 237, 238, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, МСП м. Київ-150, вул. Тверська, 5, код 40075815) в особі Філії "Панютинський вагоноремонтний завод" ПАТ "Українська залізниця" (64660, Харківська область, м. Лозова, смт. Панютине, вул. Заводська, 5, код 40081305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобудмаш" (49006, м. Дніпро, вул. Філософська, 84, корпус 15, прим. 205, код 38530690 ) - заборгованість в сумі 401 520,00 грн., пеню в сумі 26 786,33 грн., інфляційні збитки в сумі 27 182,90грн., 3% річних в сумі 5 742,29 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 6 918,48грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.05.2018 р.

Суддя ОСОБА_3