Справа №2-419

2009 рік

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    06 квітня 2009 року. Першотравневий районний суд м. Чернівці

в складі:

головуючого судді Марчука В.Т.

при секретарі Вольській О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення,-

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 звернувся до Першотравневого районного суду м. Чернівці з позовом до ОСОБА_2 про вселення.

    Посилався на те, що в 1997 році він познайомився та почав спільно проживати з відповідачкою ОСОБА_2 в її власній квартирі АДРЕСА_1.

    Протягом десяти років вони перебували у фактичних шлюбних стосунках: у них був спільний бюджет, вони разом купували речі. Він постійно проживав у вказаній квартирі.

    14 вересня 2008 року, коли він повернувся з роботи, відповідачка не впустила його додому. Наступного дня він знову прийшов додому, але ОСОБА_2 знову відмовилася впускати його додому та навіть не дозволила йому забрати особисті речі.

Повторні спроби повернутися додому ні до чого не привели, оскільки відповідачка категорично відмовляється впускати його в квартиру.

    Вважає, що як член сім’ї власника, тобто відповідачки, він набув права на проживання в квартирі, а ОСОБА_2 незаконно позбавила його такого права. В результаті таких дій відповідачки ОСОБА_2 були порушені його житлові права, у зв’язку з чим він вимушений був звернутися до суду.

    Просив позов задовольнити та вселити його в квартиру АДРЕСА_2.

      В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свій позов та підтвердив викладені у ньому обставини. Просив задовольнити його в повному обсязі.

    Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала та суду пояснила, що справді, з позивачем вони познайомилися в 1997 році та через деякий час почали проживати разом в її квартирі АДРЕСА_1.

    Протягом двох років у них були близькі стосунки та вони проживали разом однією сім’єю. Однак після того, як ОСОБА_1 влаштувався на роботу, він почав зловживати спиртним, часто приходив додому напідпитку, принижував її, а іноді навіть піднімав руку, у зв’язку з чим вона його прогнала. Півтора року відповідача не було, але через деякий час він знову поселився у неї. Після короткого часу спільного проживання, відповідач знову почав випивати і вона його прогнала. Через певний час ОСОБА_1 попросився знову проживати у неї і вона його впустила, однак з цього часу і до вересня 2008 року він проживав у неї як квартиронаймач. Вона виділила йому окрему кімнату, в якій він проживав. Він частково оплачував комунальні послуги. Іноді, на її прохання, він за її кошти купував їй ліки та харчі, але близьких стосунків вони не підтримували. Коли останній раз, у вересні 2008 року, ОСОБА_1 знову прийшов додому напідпитку та сильно її штовхнув, вона не впустила його додому.

    Заперечувала проти того, що з позивачем вони проживали весь цей час однією сім’єю, оскільки спільного бюджету у них не було, про його доходи їй не було відомо, жодних речей вони разом не купували. Крім того, вона, як єдиний власник квартири, сама розпоряджається нею на власний розсуд.

    Представник відповідачки ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала та підтвердила пояснення своєї довірительки. Додатково пояснила, що позивач не звертався з заявою до суду про встановлення факту проживання зі ОСОБА_2 однією сім’єю, а інших доказів на підтвердження того, що вони з відповідачкою були сім’єю він не надав. Більше того, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою по АДРЕСА_4 а отже, будь-яких житлових прав його не порушено.

    Оскільки позивачем ОСОБА_1 не надано належних доказів суду на підтвердження своїх позовних вимог, в задоволенні його позову слід відмовити.

    Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників та покази свідків, вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити з наступних підстав:

    Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 (а.с. 4).

    З 1997 року та протягом двох років сторони почали проживати разом однією сім’єю. Однак через деякий час їх стосунки значно погіршилися у зв’язку з тим, що ОСОБА_1 почав зловживати спиртним, вчиняти сварки та ображати відповідачку. Півтора роки сторони разом не проживали, однак згодом знову стали проживати разом, але ОСОБА_1 вселився в квартиру ОСОБА_2 в якості квартиронаймача: йому була виділена окрема кімната, він частково сплачував за комунальні послуги. Іноді на прохання ОСОБА_2 та за її кошти, ОСОБА_1 купував харчі та ліки для неї. У вересні 2008 року, коли ОСОБА_1 знову повернувся додому напідпитку, ОСОБА_2 не впустила його додому. З тих пір ОСОБА_1 в її квартирі більше не проживає.

    Вказані обставини підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

    При цьому, суд вважає, що покази свідка ОСОБА_8 не є доказом по вказаній справі, оскільки він нічого конкретного по справі пояснити не зміг, а лише підтвердив те, що декілька років тому, коли був у ОСОБА_2 вдома, бачив там ОСОБА_1 Однак які між ними були стосунки він не виясняв.  

    Безпідставним, суд вважає, посилання позивача ОСОБА_1 на те, що він проживав зі ОСОБА_2 однією сім’єю та є членом цієї сім’ї.      

Так, у відповідності до вимог ст. 3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.        

Як було встановлено в судовому засіданні, сторони лише два роки проживали однією сім’єю, але останніх вісім років ОСОБА_1 проживав в квартирі відповідачки ОСОБА_2 лише як квартиронаймач, маючи при цьому окрему кімнату та частково оплачуючи комунальні послуги.

Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Більше того, у відповідності до вимог ст. 321 цього ж Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як було встановлено судом, ОСОБА_2 є єдиним власником квартири АДРЕСА_1, а тому має право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.

Крім того, як вбачається із довідки адресного бюро, яка міститься в матеріалах справи (а.с. 31) , ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_4. В судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував того, що він справді зареєстрований за вказаною вище адресою, однак реєстрацію зберігає лише через те, що у власниці будинку, його колишньої співмешканки, є боргові зобов’язання перед ним.

Таким чином, суд вважає, що будь-яких прав ОСОБА_1, в тому числі і житлових, не було порушено, а тому його позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 3 СК України, ст.ст. 316, 319, 321 ЦК України, ст.ст.3, 10, 11,57, 58, 60, 64, 79, 81, 83, 88, 208, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

    В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя  Першотравневого

районного суду м. Чернівці            підпис                   В.Т.МАРЧУК

 Копія вірна

Суддя:

Секретар: