Справа 2а-3016/09
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 грудня 2009 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Колдіної О.О.
при секретарі Плющ Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Голосіївському районі м. Києва про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання бездіяльності протиправною та зобов"язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу "Дітям війни", -
в с т а н о в и в:
Позивач 17.11.2009 року звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить поновити пропущений строк звернення до суду, визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва, зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва протягом 5 робочих днів з дня набрання судовим рішенням чинності здійснити перерахування пенсії та забезпечити її виплату відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року та рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа №1-29/2007), від 22.05.2008 р. за № 10-рп/2008, починаючи з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року в розмірі 5087.10 гривень.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що є "дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", позивач зазначила, що вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Позивач також вказала, що бездіяльність відповідача грубо порушила її законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги в повному обсязі і просила їх задовольнити, з обставин, викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день і час розгляду справи був повідомлений належним чином, з заявою про відкладення розгляду справи не звертався.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач належить до категорії дитина війни, що підтверджується наданими документами до матеріалів справи та не спростовано відповідачем.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва і отримує пенсію за віком.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитиною війни є особа, яка є громадянином України та, якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Законом України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-ІV від 18.11.2004, який набрав чинності з 01.01.2006, встановлено правовий статус дітей війни і визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" позивач ОСОБА_1 має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком (в редакції Закону від 18.11.2004 року №2195-ІУ, набрав чинності 01.01.2006 року).
Дію статті 6 зупинено на 2007 рік, з урахуванням статті 111 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V, згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (справа про соціальні гарантії громадян)) зупинення дії статті 6 на 2007 рік, передбачене пунктом 12 статті 71 Закону України від 19.12.2006 №489-V та положення ст. 111 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року зворотної дії в часі не має, відтак на період до 09 липня 2007 року не поширюється. Рішень щодо аналогічних норм Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік" Конституційним Судом України не приймалось.
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності та здійснення нарахування та виплати зазначеного підвищення за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 р. суд вважає необхідним зазначити, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів, який статтею 99 КАС України встановлений в 1 рік. Оскільки Закон України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року був надрукований в офіційних виданнях "Голос України" 2004 року (№427) від 28.12.2004 року та "Урядовий кур'єр" 2004 (№244) від 22.12.2004 року, він був оприлюднений, а тому позивач мав можливість отримати необхідний обсяг інформації щодо своїх прав згідно вказаного закону. Тому, відповідно до п.1 статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Оскільки, позивачем не надано підтверджень поважності причин пропуску строку позовної давності - суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову в даній частині необхідно відмовити.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та здійснення нарахування та виплати надбавки до пенсії за 2008 рік, суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року N 107-VI у Законі України "Про соціальний захист дітей війни" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 4, ст. 94; 2006 р., N 9 - 11, ст. 96. N 19 - 20, ст. 166; 2007 р., N 7 - 8, ст. 66): текст статті 6 викладено в такій редакції:
"Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 - 22, 24 - 34, підпунктів 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Суд керується положеннями частини 2 статті 152 Конституції України (№ 254к/96-ВР від 28.06.1996), у відповідності до якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, право позивача на нарахування за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р. відновилося з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі N 10-рп/2008 від 22.05.2008 р., при цьому в тому правовому режимі, який існував до дня набрання сили змін, визнаних в подальшому неконституційними.
Враховуючи, що позивач звернулась до суду 17.11.2009 р ., нарахування підвищення має бути вчинено з врахуванням строку позовної давності, тобто в межах річного строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, тобто з 17.11.2008 р., на підставі положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у редакції, що діяла до 01.01.2008 р.
Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.
При цьому, статтею 19 вказаного закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Оскільки будь-яким іншим Законом, крім Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мінімальний розмір пенсії не встановлений, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення пенсії позивача як дитині війни.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, частина 3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Однак, враховуючи той факт, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком та, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії, суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вищевказаний період з підвищенням пенсії на 30% з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення про відсутність підстав для нарахування підвищення пенсії за період з 17.11.2008 р. по 31.12.2008 р.
Як вбачається, позивачем пред"явлена вимога про визнання неправомірними, здійснення нарахування та виплату надбавки до пенсії за 2009 рік.
Суд вважає, що дана позовна вимога не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України, встановлено ст. 54 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік".
Статтею 71 цього Закону надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Таким чином, на період дії правовідносин, які є предметом спору в цій справі, наявні два нормативно-правові акти: Закон України "Про соціальний захист дітей війни" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2009 рік", які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір державної соціальної допомоги.
Вирішуючи питання про колізію норм вказаних законів, що мають однакову юридичну силу, суд виходив з пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України де зазначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Згідно частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Закон України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" був прийнятий пізніше Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а тому його норми мають пріоритет над нормами Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року N 26-рп/2008 зазначено, що згідно частини другої статті 95 Конституції України ( 254к/96-ВР ) виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків і вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно п. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань.
Судом достовірно встановлено, що Управління Пенсійного Фонду України в Голосіївському районі м. Києва з 01.01.2009 року здійснювало виплати позивачу відповідного до бюджетного призначення та у розмірі встановленому Законом України "Про Державний бюджет на 2009 рік".
За таких обставин, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідного управління Пенсійного фонду України нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу дитині війни у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 64 Конституції України, ст.ст. Закону України "Про соціальний захист дітей війни", Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.ст. 7,8, 9, 10, 11, 69-71, 94, 158-163 КАС України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Голосіївському районі м. Києва про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни" задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва щодо нарахування і виплати несплаченої державної соціальної допомоги як дитині війни з 17.11.2008 р. по 31.12.2008 р. протиправною.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за період з 17.11.2008 року по 31.12.2008 року , відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з врахуванні отриманих виплат.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя