Справа № 2- 938 / 2006 рік №2-47/2007 рік
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2007 року м. Малин
Малинський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого - судді Міхненка С.Д.
секретаря - Єрошкиної В.В.
за участю відповідача
представників позивача - ОСОБА_1., ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 , укладеного 29 жовтня 1991 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, -
ВСТАНОВИВ :
26 вересня 2006 року позивач по справі звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 , укладеного 29 жовтня 1991 року недійсним.
В судовому засіданні позивач позов підтримала повністю . Пояснила, що в її приватній власності знаходиться будинок АДРЕСА_1 . 21 січня 1988 року позивач на випадок її смерті зробила заповіт на двох синів : ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Приблизно за три місяця до звернення до суду позивач дізналася , що 29.10.1991 року за НОМЕР_1 в Малинський нотаріальній конторі зареєстрований договір дарування її житлового будинку , який був укладений обманним шляхом. Даний договір дарування від ім'я відповідача був укладений ОСОБА_7. , яка не була ознайомлена з цим документом і не знаючи суті, підписала його .
Договір дарування позивач не укладала і про його існування до 2006 року не знала. Підтвердження цього є факт щорічного страхування будинку та майна на ім'я позивача оформлення на ім'я ОСОБА_4. особових рахунків за комунальні послуги та їх оплата. Відповідно до статті 57 ЦК України ( в редакції 1963 року ) угода укладена внаслідок обману може бути визнаною недійсною за позовом потерпілого.
Відповідач обіцяв утримувати позивача, але своїх обіцянок не виконує , допомоги не надає . Крім того відповідач не давав доручення на укладення договору .
Відповідач позов не визнав . В заперечення пояснив , що позивач є його матір'ю .В 1991 році він не приїжджав на Україну , оскільки в цей час перебув у Росії на заробітках. 27 грудня 1992 року відповідач разом з дружиною ОСОБА_8 приїхав в м. Малин до матері , яка йому повідомила , що вона йому подарувала будинок , а його брату - ОСОБА_6 дала гроші , які останній отримав би у випадку продажу будинку та Поділу грошей між братами.
Щодо обставин укладення договору дарування житлового будинку відповідачу нічого невідомо , будь - яких доручень на ім'я ОСОБА_7 він не давав але він не заперечив щодо даної угоди та отримання в дарунок будинок чим по суті схвалив дану угоду .
2
Третя особі на стороні відповідача - приватний нотаріус ОСОБА_9 пояснила, що нею при укладенні договору дарування житлового будинку були повністю дотримані вимоги законодавства . ОСОБА_4 особисто підписала в приміщені нотаріальної контори договір дарування , але перед цім нотаріус роз'яснила їй наслідки даної угоди. На час укладення угоди 29.10.1991 року не вимагалося спеціального бланку доручення представника сторони в договорі, а тому дане доручення могло бути посвідчене і у відповідній сільській раді. Як саме було посвідчене доручення ОСОБА_7., яка діяла від імені ОСОБА_5. не пам'ятає.
Свідок по справі ОСОБА_10 показала , що вона є дружиною відповідача . В 1991 році коли вони разом з чоловіком були у м. Мурманськ , то ш надійшов лист від позивача . У даному листі ОСОБА_4. написала, що вона має намір подарувати будинок ОСОБА_5., а його брату дасть гроші. По приїзду в м. Малин в кінці грудня 1992 року ОСОБА_4. відала чоловіку договір дарування . Також ОСОБА_4. пояснила , що вона самостійно зробила доручення на ім'я ОСОБА_7., яка діяла при укладенні угоди від імені відповідача.
Заслухавши сторони , дослідивши надані докази в межах позовних вимог , суд визнає , що позов ОСОБА_4. не підлягає задоволенню з наступних причин.
Відповідно до статті 243 ЦК України (в редакції 1963 року ) за договором дарування одна сторона
передає безоплатно другій стороні майно у власність.
Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Відповідно до статті 244 ЦК України (в редакції 1963 року ) договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.
До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.
У відповідності до Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 24.08.1978 року « Про
судову практику в справах про визнання угод недійсними » із змінами та доповненнями в п.12.
даної постанови зазначено , що при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі
ст.57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності
фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою
стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з
волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.
Під оманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом
повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають
істотне значення для угоди, що укладається.
Однак в судовому засіданні факт вчинення угоди внаслідок оману не знайшов свого
підтвердження.
Судом встановлено , що 29 жовтня 1991 року нотаріусом в присутності позивача та ОСОБА_7. був посвідчений договір дарування житлового будинку по АДРЕСА_1, що
підтверджується наданою суду копією даного договору . Оригінал договору дарування був
досліджений в судовому засіданні.
Нотаріус ОСОБА_9. роз'яснила позивачу правові наслідки при укладенні угоди , на дану
угоду у позивача було волевиявлення .
Даний факт також підтверджується висновком почеркознавчої експертизи від 11.01.2007 року
відповідно до якого підпис , розташований в графі « даритель» договору дарування від
29.10.1991 року від імені ОСОБА_4., виконаний ОСОБА_4. (арк.с. 76 )
Щодо посилання позивача як на підставу для визнання договору дарування недійсним на те, що не було волевиявлення відповідача на укладення угоди , оскільки останній не давав відповідного доручення , то суд знаходить дане твердження необгрунтованим , оскільки у відповідності до
3
статті 63 ЦК України ( в редакції 1963 року ) угода, укладена від імені другої особи особою, не
уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і
припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого
схвалення угоди цією особою.
Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її
укладення.
Як було зясовано в судовому засіданні відповідач , дізнавшись в кінці грудня 1992 року , що йому подарований будинок схвалив дану угоду та прийняв дарунок, а тому дана угода є дійсною з моменту її укладення.
З заяви від 18.01.2007 року , яка надійшла до суду від імені ОСОБА_7 вбачається, що остання була присутня при укладені договору дарування . Під час укладення даної угоди ОСОБА_7. представляла інтереси відповідача і поставила свій підпис в даній угоді. Позивач особисто в присутності ОСОБА_7. поставила підпис в договорі.
Виходячи з вищевикладеного суд прийшов до висновку, що порушень чинного законодавства при укладені договору дарування не встановлено, а вимоги позивача рахує безпідставними ..
керуючись ст.ст. 3,10,11,57,60,208,213,214,215 ЦПК України , на підставі ст.63, 243, 244 ЦК України ( в редакції 1963 року ) , Постановою Пленуму Верховного суду України № 3 від 24.08.1978 року « Про судову практику в справах про визнання угод недійсними » , -
ВИРІШИВ:
В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку по АДРЕСА_1 , укладеного 29 жовтня 1991 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовити за безпідставністю.
На рішення суду може бути подана заява про апеляційне оскарження до Житомирського апеляційного суду через Малинський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду через Малинський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження