АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 614/834/17 Головуючий суддя І інстанції Гуляєва Г. М.

Провадження № 22-ц/790/1656/18 Суддя доповідач Піддубний Р.М.

Категорія: Спори, що виникають із

договорів позики, кредиту, банківського вкладу

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м. Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого судді: Піддубного Р.М.,

суддів: Коваленко І.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Кравченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 614/834/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2017 року у складі судді Гуляєвої Г.М., -

встановив:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 22 грудня 2010 року ним було видано ОСОБА_2 розписку, відповідно до якої він отримав в борг 119000 грн., а 29 листопада 2013 року розписку про те, що він отримав від відповідача 100 000 грн. авансу в рахунок продажу ? частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що грошових коштів він не отримував, а вказаними розписками сторони намагались врегулювати правовідносини, що виникли на підставі представництва інтересів в суді та спільну діяльність на підставі відповідного договору від 01 жовтня 2011 року, а тому вони є фіктивними, ОСОБА_1 просив визнати розписки від 22 грудня 2010 року та від 29 листопада 2013 року недійсними.

Рішенням Борівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким визнати складені ним 22 грудня 2010 року та від 29 листопада 2013 року розписки недійсними. В обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції не з'ясував справжню природу правовідносин, що виникли між ним та відповідачем, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання правочинів недійсними.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судовим розглядом встановлено, що 22 грудня 2010 року ОСОБА_1 було складено розписку, відповідно до якої він отримав в борг від ОСОБА_2 119000 грн.

Крім того, 29 листопада 2013 року позивач видав ОСОБА_2 розписку про те, що він отримав від відповідача 100 000 грн. авансу в рахунок продажу ? частини нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фіктивності складених ним розписок, а тому відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

За положеннями вказаної норми фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків і характеризується такими рисами: сторони вчиняють правочин для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, сторони мають іншу мету, ніж ту, що передбачена правочином.

Для визнання правочину фіктивним має бути встановлена наявність умислу в усіх сторін правочину, при цьому саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ч. 1. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як убачається із матеріалів справи, рішенням Борівського районного суду Харківської обл. від 25 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської обл. від 1 грудня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року, частково задоволено позов ОСОБА_2 стягнуто на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за борговими розписками у розмірі 219 000 грн., інфляційні втрати у сумі 3332 грн., 3% річних у розмірі 751 грн.

Вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що на підставі розписки від 22 грудня 2010 року між сторонами виникли зобов'язання, що випливають із договору позики, відповідач зобов'язань щодо повернення отриманих коштів не виконав, а тому з нього підлягає стягненню сума боргу, інфляційні втрати та 3% річних.

Зазначені обставини не підлягають доказуванню відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорювані правочини укладені ОСОБА_1 без наміру створення обумовлених ними правових наслідків, позивачем не надано і матеріали справи не містять.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Борівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний тест постанови складено 02 травня 2018 року.

Головуючий Р.М. Піддубний

Судді І.П. Коваленко

О.Ю. Тичкова

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Борівського районного суду Харківської області від 26 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний тест постанови складено 02 травня 2018 року.

Головуючий Р.М. Піддубний

Судді І.П. Коваленко

О.Ю. Тичкова