Справа №521/1347/18

Провадження №2/521/2078/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді – Плавича І.В.,

при секретарі – Коваль Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, –

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Малиновського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

В обґрунтування власної позиції сторона позивача посилається на те, що 24 серпня 2010 року слідчим СВ Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу №09201000334 відносно ОСОБА_1 за фактом умисного тяжкого тілесного ушкодження за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України (у зв’язку із загибеллю ОСОБА_3О.). Того ж дня ОСОБА_1 був затриманий органами міліції. Приводом та підставою для затримання ОСОБА_4 стала інформація органів дізнання, що він був учасником бійки, яка відбулась 23 серпня 2010 року близько 20:00 години на площі Соборній в місті Одесі між двома молодими чоловіками (ОСОБА_3 і ОСОБА_5В.) та ОСОБА_1 і його дівчиною ОСОБА_6 За версією співробітників міліції, в процесі розвитку бійки ОСОБА_1 навмисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_3, що спричинило його смерть. Після цього ОСОБА_4 з ОСОБА_6 зникли з місця події. З цього моменту та на протязі періоду часу з 24 серпня 2010 року по 10 жовтня 2017 року (7 років 1 місяць та 12 днів) ОСОБА_1 знаходився у статусі спочатку підозрюваного, а потім обвинуваченого та підсудного у кримінальній справі №09201000334 (у суді № 1-1128/11) за обвинуваченням в скоєнні ним злочину, передбаченого ст. 124 КК України та проходив процедури касаційного оскарження в якості виправданого. Після тривалого розгляду зазначеної кримінальної справи у суді, ОСОБА_1 було виправдано у зв’язку із відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ст. 124 КК України. Втім, за роки, проведені під слідством та судом, доказуючи свою невинуватість, ОСОБА_1 отримав величезну психологічну травму та зазнав моральних страждань. Зазначені моральні страждання були завдані діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. У зв’язку із викладеними обставинами ОСОБА_1 звернувся з цим позовом, в якому просить стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду в розмірі 2 000 000 гривень та понесені судові витрати.

Представник позивача у відкрите судове засідання з’явився, заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх повному обсязі.

Повноважний представник Держаної казначейської служби України у відкрите судове засідання не з’явився, установа була повідомлена про час та місце проведення судового засідання, причини неявки суду невідомі, також від імені та в інтересах відповідача представник надіслав відзив на позовну заяву, в якому заявлені вимоги не визнав, просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги обставини спору та пояснення сторін, дослідивши представлені та забезпечені письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами, належну правову оцінку, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, – виходячи з наступного.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»  є джерелом національного права, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтями 55, 124 Конституції України, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 1176 ЦК України, шкода завдана, фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладання адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державною у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» передбачається, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Статтею 3 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відповідно до ст. 4 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У відповідності до пунктів 4, 10 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року №6/5/3/41 (надалі - Положення) завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Громадянинові повертаються суми, сплачені ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату), за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Статтею 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» також встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» встановлюється, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Абзацом 2 п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» також встановлено, рішення про стягнення коштів з державних органів, з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до ст. 1 Положення про Державну казначейську службу України, яке затверджене постановою КМУ №215 від 15 квітня 2015 року, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністерство фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно із п. 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ №845 від 03 серпня 2011 року, безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно із п. 3 того ж Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну та у порядку черговості надходження виконавчих документів.

Підпунктом 1 п. 35 того ж Порядку встановлено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

На підставі досліджених судом доказів, достовірність яких не було спростовано з боку відповідача, судом встановлено наступні фактичні обставини справи:

24 серпня 2010 року слідчим СВ Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу №09201000334 відносно ОСОБА_1 за фактом нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинили смерть, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

У той же день, 24 серпня 2010 року, співробітниками Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_7 було затримано за підозрою у скоєнні вищезгаданого злочину за його місцем мешкання (АДРЕСА_1.).

Приводом та підставою для затримання ОСОБА_4 стала інформація органів дізнання, що він був учасником бійки, яка відбулась 23 серпня 2010 року близько 20:00 години на площі Соборній в місті Одесі між двома молодими чоловіками (ОСОБА_3 і ОСОБА_5В.) та ОСОБА_1 і його дівчиною ОСОБА_6 За версією співробітників міліції, в процесі розвитку бійки ОСОБА_1 навмисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_3, що спричинило його смерть. Після цього ОСОБА_4 з ОСОБА_6 зникли з місця події.

Після затримання, відносно позивача з боку співробітників міліції було вчинено неправомірні дії та незаконно відібрано явку з повинною, яку ОСОБА_1 підписав не розуміючи юридичного значення обставин, викладених у явці з повинною. Чинення тиску з боку співробітника міліції та порушення права ОСОБА_1 на захист встановлено Апеляційним судом Одеської області в ухвалі від 11 серпня 2017 року.

Матеріалами витребуваної судом кримінальної справи №09201000334 (у суді № 1-1128/11) підтверджується, що ОСОБА_1 з самого початку досудового слідства не спростовував свою участь у зазначеній бійці та нанесення тілесного ушкодження ОСОБА_3 Проте, після допуску до нього захисника, який роз’яснив йому його права та юридичну кваліфікацію його дій, наголошував на тому, що він перебував у стані необхідної оборони, оскільки захищався від нападу групи осіб (дві особи), а тілесне ушкодження наніс випадково без відповідного умислу, що також підтверджувалось показами іншого учасника бійки – ОСОБА_5, одразу допитаного співробітниками міліції. Зазначені обставини, за твердженнями представника позивача підтверджені згодом вироком суду по цій справі, виключало злочинність діяння на підставі ч.ч. 1, 5 ст. 36 КК України, а дії ОСОБА_1 було здійснено в межах необхідної оборони без перевищення її меж.

Після затримання, на протязі трьох діб ОСОБА_7 перебував у Портофранківському ВМ Приморського району ОМУ ГУМВС України в Одеській області в «кімнаті доставлених та затриманих», в умовах, які не передбачають таке тривале перебування людини з порушенням передбачених законом правил тримання затриманих осіб, та конвойований до ІТТ ОМУ ГУМВС України в Одеській області лише 27 серпня 2010 року о 23:00 годині, що підтверджується висновком службового розслідування за фактом порушення дисциплінарного провадження у відношенні співробітників Портофранківського ВМ Приморського РВ ОМУ ДУМВС України від 11 січня 2011 року.

27 серпня 2010 року Приморським районним судом міста Одеси було задоволено подання слідчого СВ Портофранківського ВМ Приморського району ОМУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_8 про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та ОСОБА_1 було поміщено під варту до Одеського слідчого ізолятору №21.

Після оголошення вищезгаданого рішення суду про обрання запобіжного заходу, за твердженнями представника позивача - від тяжких хвилювань, фізичного виснаження та отриманої черепно-мозкової травми (струсу головного мозку) під час бійки, ОСОБА_1 втратив свідомість та йому було викликано швидку допомогу, яка доставила його до Міської клінічної лікарні №1. Зазначена обставина підтверджується, дослідженими судом матеріалами кримінальної справи №1-1128/11, зокрема: картою виїзду швидкої медичної допомоги №525 від 27 серпня 2010 року. Згідно з повідомленням з медичного закладу №6693 від 27 серпня 2010 року також вбачається, що на той час позивачу було встановлено діагноз: ЗСМТ, СГМ, вегето-судинна дистанія за гіпертонічним типом.

01 вересня 2010 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області постанову Приморського районного суду м. Одеси від 27 серпня 2010 року було скасовано - ОСОБА_1 був звільнений з під варти на підписку про невиїзд. Тобто, обраний Приморським районним судом м. Одеси запобіжний, було визнано незаконним.

Таким чином, позивач провів під вартою спочатку у Портофранківському ВМ Приморського району ОМУ ГУМВС України, ІТТ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, а потім в Одеському слідчому ізоляторі №21, дев’ять днів.

Після звільнення позивач проходив тривале лікування у Клініці нейрохірургії і неврології Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, що підтверджується випискою з історії хвороби №14517 від 08 вересня 2010 року. При цьому згідно із висновком судово-медичної експертизи Бюро судово-медичної експертизи Управління охорони здоров’я та медичних катастроф ОДА №3733 від 01 листопада 2010 року також встановлено, що тривалість лікування була пов’язана з порушенням умов лікування.

22 грудня 2010 року ОСОБА_1 було пред’явлено обвинувачення за ст. 124 КК України (навмисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони). Та після відмови в задоволені клопотання захисту про закриття кримінальної справи у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, справу було направлено до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду та прийняття рішення згідно висунутого обвинувачення.

12 квітня 2013 року після двох з половиною років розгляду судом кримінальної справи відносно ОСОБА_1, постановою Приморського районного суду м. Одеси (суддя Осіік Д.В.) справу було направлено до прокуратури для організації додаткового розслідування.

02 липня 2013 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області постанову Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2013 року було скасовано як незаконну, а справу направлено до суду першої інстанції для нового судового розгляду.

При надходженні до Приморського районного суду м. Одеси справу було розподілено на суддю Деруса А.В., який почав дослідження доказів по справі спочатку.

17 грудня 2014 року прокурором у справі під час судового засідання було оголошено постанову про відмову від обвинувачення відносно ОСОБА_1

13 грудня 2015 року після повторного розгляду справи, Приморський районний суд м. Одеси (суддя Дерус А.В.) ухвалив постанову про припинення кримінальної справи у зв’язку із відмовою від підтримання обвинувачення прокурором, який підтримував обвинувачення у цій справі.

07 квітня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13.02.2015 року було скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для нового судового розгляду.

19 листопада 2015 року після чергового повного дослідження усіх доказів по справі постановою Приморського районного суду м. Одеси (суддя Попревич В.М.) справу ОСОБА_1 знову було направлено до прокуратури для організації додаткового розслідування.

Справа була вкотре направлена на додаткове розслідування за цими ж підставами, що і попередній раз, що було враховано Апеляційним судом Одеської області, який своєю ухвалою від 11 лютого 2016 року скасував постанову Приморського районного суду м. Одеси 19 листопада 2015 року, а справу направив до суду першої інстанції для нового судового розгляду.

Після надходження зазначеної справи до Приморського районного суду м. Одеси, вона була розподілена на суддю Каплю А.І., який четвертий раз повністю дослідив усі обставини і докази у справі, але звільнився з посади, в результаті чого справу почав розглядати спочатку (п’ятий раз) суддя Приморського районного суду м. Одеси Іванов В.В.

27 грудня 2016 року прокурор, який підтримував обвинувачення у суді, виніс постанову про відмову від обвинувачення відносно ОСОБА_1 Потерпілий скористався своїм правом та продовжував підтримувати обвинувачення у суді.

10 травня 2017 року Приморським районним судом м. Одеси (суддя Іванов В.В.) було постановлено вирок, яким ОСОБА_1 було виправдано та визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 124 КК України.

11 серпня 2017 року Апеляційним судом Одеської області зазначений вирок Приморського районного суду м. Одеси було залишено без змін, а апеляцію представника потерпілого без задоволення. Таким чином, вирок, постановлений відносно ОСОБА_1 на цей час набрав законної сили.

10 жовтня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ своєю постановою (провадження №5-5183ск17) відмовив представнику потерпілого у витребуванні кримінальної справи щодо ОСОБА_1 Даних щодо відкриття касаційного провадження по цій справі або подання касаційної скарги на цей час не має.

За викладених обставин суд вважає, що позивач отримав право, передбачене ст. ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» на відшкодування як моральної так і матеріальної шкоди, яка була йому завдана в результаті його незаконного затримання, взяття і тримання під вартою, безпідставного пред’явлення обвинувачення у скоєні злочину, обмеженням в праві вільно переміщуватись за межі м. Одеси (у зв’язку із запобіжним заходом у вигляді підписки про невиїзд). При цьому, розмір відповідного відшкодування повинен визначатись на підставі конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів.

Загальний строк перебування позивача під судом і слідством складає 7 років 1 місяць та 12 днів, тобто, з урахуванням вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», позивач має право вимоги на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, щонайменше у розмірі 316 455 грн. (85 місяців під судом та слідством * 3723 грн. мінімальна заробітна плата в Україні на січень 2018 р.).

Проте, з урахуванням усіх перелічених у позовній заяві факторів, які характеризують глибину душевних страждань позивача та їх тривалості, позивач оцінює розмір нанесеної йому моральної шкоди в розмірі 2 000 000 гривень.

На підтвердження наявності глибини нанесеної позивачу моральної шкоди він посилається на наступні обставини, які частково підтверджені доданими до позову доказами: на протязі семи років його справу не розглядали, а виносили рішення, якими розгляд його справи лише затягувався. У весь час розслідування і розгляду кримінальної справи, він змушений був перебувати під тягарем обвинувачення у злочині, в результаті якого загибла людина, а він сам та його рідні взагалі сприймали відповідне обвинувачення як обвинувачення у вбивстві людини. Ці та інші обставини викликали у ОСОБА_1 відчуття приниження, повну безпорадність перед Державою, яка захищала себе усіма засобами, зневіру у намірах суду та прокурора дійсно встановити істину в його кримінальній справі, відчай від того, що знову і знову його змушували пригадувати обставини трагічних подій, коли від його рук (хоча і не навмисно) загинула людина, що він хотів забути та не пригадувати ніколи. При кожному новому розгляді цієї справи оголошували одні і ті самі документи, допитували одних і тих самих свідків, які в певний момент просто перестали з’являтись до суду. Станом на 2010 рік ОСОБА_1 проходив навчання у Одеському національному політехнічному університеті. Проте, у зв’язку із його затриманням, тривалим лікуванням, а потім необхідністю постійно з’являтись для участі у слідчих діях та судових засіданнях, ОСОБА_1 пропустив багато навчальних занять в університеті. Така напружена ситуація в навчанні надзивачайно сильно відобразилась на його соціальної мотивації та змусила ОСОБА_1 на деякий час припинити навчання, а потім, не без проблем, здавати іспити та заліки в індивідуальному режимі. Ця обставина підтверджується відповіддю ОНПУ від 11 вересня 2017 року №2108/07-06 та доданими до нього копіями документів, з яких випливає, що ОСОБА_1 був залишений на повторне навчання на 3 курсі за заявою самого ОСОБА_1, до якої він додав документи про притягнення його у якості обвинуваченого по вищезгаданої кримінальної справі. Перебування в стані постійного стресу від усього вищенаведеного сильно відобразилось на особистому житті ОСОБА_1, він не мав можливості планувати своє життя на свій розсуд, що також заважало його постійному працевлаштуванню для забезпечення нормального рівня життя своєї родини в разі одруження. Перебуваючи під запобіжним заходом у вигляді підписки про невиїзд, ОСОБА_1 був позбавлений можливості вільно переміщуватись за межі міста, в якому він був зареєстрований (Одеса). З цієї причини він був обмежений у можливості працевлаштування за отриманою освітою в інших містах України або за її межами. Згідно із довідкою №40 від 07 грудня 2017 року ОСОБА_1 був членом ГО «Альпініський клуб «Одеса» та займався спортом (альпінізмом), але за його твердженнями також був позбавлений права на вільну реалізацію своїх уподобань, а саме займані альпінізмом, що передбачає необхідність виїжджати за межи міста.

Обґрунтованість заявленого розміру моральної шкоди підтверджується висновком психологічної експертизи №5/12/17 від 22 січня 2018 року, проведеної відповідно до ст.ст. 102, 106 ЦПК України, яким встановлено наявність відповідних моральних страждань у ОСОБА_1 їх глибину, а також можливий розмір відшкодування - 2 000 000 гривень.

Зокрема, з синтезуючої частини висновку психологічної експертизи випливає, що «досліджувана ситуація призвела до кардинальної зміни життя ОСОБА_1 В результаті дій заподіювачів шкоди був суттєво порушений психологічний стан ОСОБА_1, його соціальне функціонування. Внаслідок безпідставного затримання його правоохоронними органами 24 серпня 2010 року, притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального злочину передбаченого ст. 124 КК України, тривалий розгляд його справи у суді, були втрачені значні особистісні ресурси ОСОБА_1 (життєвий час, матеріальні витрати, моральні сили, повноцінне соціальне функціонування тощо), деякі з втрат можуть виявитись непоправними».

Відповідно до ст. 76 ч.ч.1,2 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1 і 2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Отже, висновок психологічної експертизи №5/12/17 від 22 січня 2018 року є належним та допустимим доказом як наявності моральних шкоди, так і розміру заявленої до стягнення суми моральної шкоди, незгода з зазначеними висновками експерта повинна бути мотивована. Будь-яких заперечень щодо цього доказу з боку відповідача не надходило.

Крім того, за клопотанням представника позивача в судовому засіданні було допитано експерта, який проводив психологічну експертизу, ОСОБА_9, яка висновки експертизи підтвердила в повному обсязі.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на те, що заявлена сума стягнення є надмірною та негативно відіб’ється на стані Державного бюджету, адже наявні належні докази, які обґрунтовують відповідні позовні вимоги. При цьому, суд керується принципом, викладеним у ст. 3 Конституції України, а саме: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Необґрунтованими та такими, що не відповідає викладеним вище нормам Бюджетного кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження», Положення про Державну казначейську службу України, Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є доводи відповідача про те, що Державна казначейська служба України не повинна відповідати за шкоду завдану громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду та не наведення з боку позивача нормативного обґрунтування пред’явлення позову саме до цього відповідача.

ОСОБА_5 відповідач є єдиним органом, який має повноваження на виконання рішення суду про стягнення коштів з Державного бюджету, та повинен виконувати таке рішення суду і тому є належним відповідачем у справі щодо вимог позивача в частині відшкодування як матеріальної так і моральної шкоди за рахунок коштів державного бюджету. Крім того, саме відповідачу надано право на звернення з позовом про стягнення в судовому порядку (в порядку регресу) збитків державного бюджету у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб органів, діями яких (умисно чи не умисно) було завдано шкоду громадянинові, що спричинило збиткі державному бюджету, яке закріплене ч.ч. 1-3 ст. 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до ст. 133 ч.ч. 1, 3 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Разом з позовною заявою позивачем було надано суду попередні розрахунок судових витрат та письмові докази, згідно із якими за кошти позивача було проведено та оплачено психологічну експертизу №5/12/17 від 22 січня 2018 року, що підтверджується квитанцією №ПН3626 від 05 січня 2018 року. Вартість проведеної експертизи складає 4004, 00 гривень.

За таких обставин зазначені судові витрати підлягають стягненню з відповідача по справі в розмірі 4004, 00 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, п.п. 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, – задовольнити в повному обсязі.

Стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України (місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: 65000, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) компенсацію моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та суду, в розмірі - 2 000 000,00 гривень.

Стягнути за рахунок коштів державного бюджету через Державну казначейську службу України (місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, місце реєстрації: 65000, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) понесені судові витрати, пов’язані із розглядом справи, в розмірі - 4 004,00 гривні.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: