Справа №:755/926/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Арапіної Н.Є.

з секретарем Рудь Н.В.

за участі

позивача ОСОБА_1

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 за участю третіх осіб Державного нотаріуса Сьомої Київської державної нотаріальної контори Паньшиної Олени Валеріївни Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Державного нотаріуса Першої Луцької нотаріальної контори Четвергової Єлизавети Олександрівни Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання заповіту недійсним,

в с т а н о в и в :

позивач звернулася до суду з позовом до відповідача за участю третіх осіб Державного нотаріуса Сьомої Київської державної нотаріальної контори Паньшиної Олени Валеріївни, Державного нотаріуса Першої Луцької нотаріальної контори Четвергової Єлизавети Олександрівни про визнання заповіту недійсним. Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер чоловік позивача ОСОБА_11. Після смерті останнього відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, інша 1/2 частина вказаної квартири належить на праві приватної власності позивачу. Позивач звернулася до Державного нотаріуса Сьомої Київської державної нотаріальної контори Паньшиної О.В. для оформлення права власності на спадкове майно, однак нотаріус видала свідоцтво про право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 та повідомила позивача про наявність заповіту на користь відповідача. Вважає вказаний заповіт недійсним, оскільки він не містить дійсного підпису спадкодавця та був складений без фактичного волевиявлення. Просить суд визнати недійсним заповіт від 04 грудня 1998 року, складений ОСОБА_11 на користь ОСОБА_12, посвідчений Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О.

06 вересня 2016 року ухвалою суду витребувано із Сьомої Київської державної нотаріальної контори спадкову справу № 228, яка відкрита після смерті ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

06 вересня 2016 року ухвалою суду витребувано з Першої Луцької нотаріальної заповіт, складений ОСОБА_11 04 грудня 1998 року.

21 жовтня 2016 року ухвалою суду призначено судову-почеркознавчу(посмертну)експертизу.

11 липня 2017 року відновлено провадження по справі.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Дала пояснення, аналогічні викладеним у позові. Додатково пояснила, що через шість місяців після смерті чоловіка звернулася до нотаріуса, яка повідомила, що відповідачем подано заяву про прийняття спадщини за заповітом.

Представник позивача ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги. Пояснив, що в 2015 році позивач вперше дізналася про наявність заповіту та звернулася до суду за захистом порушених прав.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи. Представництво інтересів здійснювала ОСОБА_5

Представник відповідача ОСОБА_5 позов не визнала, підтримала письмову заперечення, в яких,зокрема, зазначено, що після смерті ОСОБА_11 звернулася із заявою про прийняття спадщини до Сьомої Київської державної нотаріальної контори. Позивач дізналась про наявність заповіту, коли звернулася до нотаріуса для оформлення права на спадкове майно. Строк прийняття спадщини почав свій перебіг ІНФОРМАЦІЯ_3 року та тривав до 26 липня 2010 року, трирічний строк позовної давності для визнання заповіту недійсним завершився 26 липня 2013 року. Додатково пояснила, що в матеріалах спадкової справи міститься лист нотаріуса, який датований червнем 2012 року, в якому позивачу також повідомлено про наявність заповіту.

Треті особи Державний нотаріус Сьомої Київської державної нотаріальної контори Паньшина О.В., Державний нотаріус Першої Луцької нотаріальної контори Четвергова Є. О. в судове засідання не з»явилися, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. Причини неявки не повідомили.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року помер ОСОБА_11, з яким з 05 травня 1966 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі (а.с. 29, 123 зв., том 1).

Після його смерті відкрилась спадщина на нерухоме майно, яка складала із ? частини квартири АДРЕСА_2 що належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 лютого 1997 року органом приватизації житла Дарницької районної державної адміністрації (а.с. 6, том 1).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив та батьки спадкодавця.

Отже, спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_11 є позивач ОСОБА_1.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті.

Згідно заповіту, посвідченого 04 грудня 1998 року державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О. на нотаріальному бланку серії НОМЕР_1, зареєстрованого в реєстрі за № І-4315 ОСОБА_11, що проживає за адресою: АДРЕСА_3 заповів все своє майно ОСОБА_13 (а.с.60, том 1), яка у зв'язку з укладанням шлюбу змінила прізвище на «ОСОБА_16» (а.с.59, том 1).

Позивач просить визнати заповіт, посвідчений 04 грудня 1998 року державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О. на нотаріальному бланку серії НОМЕР_1, зареєстрованого в реєстрі за № І-4315, за яким ОСОБА_11, що проживає за адресою: АДРЕСА_3 заповів все своє майно ОСОБА_13 недійсним.

Підставою для задоволення позовних вимоги позивачем зазначено, що волевиявлення ОСОБА_11 не було вільним і не відповідало його волі, спірний заповіт він не підписував.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Стаття 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом(нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 2,3 ст.203 ЦК України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст.1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Відповідно до вимог ст.1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути підписаний особисто заповідачем.

Згідно п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спорів у зв'язку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК України та враховувати, що заповідач, зокрема, має право: 1) призначити своїми спадкоємцями фізичних осіб, незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (частина перша статті 1235 ЦК); 2) без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, крім тих, які мають право на обов'язкову частку у спадщині; у разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність (частини друга, третя, четверта статті 1235 ЦК) 3) охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати в майбутньому. Якщо він розподілив між спадкоємцями лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав (частини перша, третя статті 1236 ЦК) ; 4) зробити у заповіті заповідальний відказ, відказоодержувачами у якому можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом (стаття 1237 ЦК) ; 5) зобов'язати спадкоємців до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема, щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання, дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети (стаття 1240 ЦК); 6) обумовити виникнення права спадкування наявністю певної умови (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо), тобто скласти заповіт з умовою. Умова, визначена у заповіті, нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства (частини друга, третя статті 1242 ЦК); 7) установити сервітути щодо земельних ділянок, без зміни їх цільового призначення, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (стаття 1246 ЦК); Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування»Право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Висновком експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів № 19521/16-32/19522/16-33/12472/17-633 від 04 липня 2017 року визначено, що підписи від імені ОСОБА_11 у рядку «підпис» у першому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року (нотаріальний бланк серії НОМЕР_1, який складено від імені ОСОБА_11, посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, та у рядку «Підпис» у другому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року, який складено від імені ОСОБА_11, посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, придатні для ідентифікації особи виконавця. Підписи від імені ОСОБА_11 у рядку «Підпис» у першому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року (нотаріальний бланк серії НОМЕР_1), який складено від імені ОСОБА_11, посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, та у рядку «Підпис» у другому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року, який складено від імені ОСОБА_11, посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, виконані, ймовірно, однією особою ОСОБА_11. Наявні у досліджуваних підписах від імені ОСОБА_11 у рядку «Підпис» у першому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року (нотаріальний бланк серії НОМЕР_1), який складено від імені ОСОБА_11, посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, та у рядку «Підпис» у другому примірнику Заповіту від 04 грудня 1998 року, який складено від імені ОСОБА_11, посвідчено Державним нотаріусом Першої Луцької нотаріальної контори Четверговою Є.О., зареєстровано в реєстрі за № 1-4315, розбіжності пояснюються, ймовірне за все, варіаційністю підпису ОСОБА_11, що не проявилась /у наданих зразках його підпису/для дослідження надано чотири зразки підпису за 1953, 1961, 1991, 1998/ (а.с.182-192, том 1).

Відповідно до ч. 4 ст. 72 ЦПК України експертами ОСОБА_14, ОСОБА_15 надано роз»яснення експертного висновку щодо дослідження питань судово-техничної експертизи підпису, рукописного запису прізвища, ім.»я та по-батькові, а саме, чи вносилися зміни у заповіт при здійсненні або пізніше та якими способами. Дослідження проводилися обох примірників заповіту за допомогою лупи, мікроскопу, приладу «Regula4177» в різних умовах освітлення.

Експертом Куріпко К П. надано роз'яснення експертного висновку щодо дослідження питань судово-почеркознавчої експертизи, яке проведено шляхом порівняння досліджуваних підписів між собою та зі зразками підпису, що відображено в ілюстративній таблиці, яка додана до висновку.

Висновки експертів містять докладний опис процесу проведених досліджень та їх результатів, зазначення застосованих методів(методик) дослідження, посилання на ілюстрації. На кожне з поставлених судом питань надано відповідь по суті, які є повними, зрозумілими, вичерпними та науково обгрунтованими.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо спростування висновку судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач звернулася до суду із заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності (а.с. 57-58, том 1).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу,яка його порушила.

Як роз'яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків,коли позов не доведено,що є самостійною підставою для нього.

Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості позову. У разі якщо вимоги позову є необгрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необгрунтованістю.

З урахуванням викладеного у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 за участю третіх осіб Державного нотаріуса Сьомої Київської державної нотаріальної контори Паньшиної Олени Валеріївни Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Державного нотаріуса Першої Луцької нотаріальної контори Четвергової Єлизавети Олександрівни Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання заповіту недійсним слід відмовити через недоведеність.

Керуючись ст.ст. 202, 203, 215, 257, ч. 1 ст. 261, ч.4 ст. 267, 1217, 1220, 1233, 1247, 1257, 1270, Цивільного кодексу України, п.п. 16, 17 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273, 354,355 ЦПК України,

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 за участю третіх осіб Державного нотаріуса Сьомої Київської державної нотаріальної контори Паньшиної Олени Валеріївни Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Державного нотаріуса Першої Луцької нотаріальної контори Четвергової Єлизавети Олександрівни Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання заповіту недійсним відмовити.

Повний текст рішення виготовлений 07 травня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Дніпровський районний суд м. Києва.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Є. Арапіна