Ухвала

08 травня 2018 року

м. Київ

справа № 206/4373/17

провадження № 61-22659ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Курило В. П. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом ОСОБА_2, на рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого

2018 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

16 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовними вимогами, з урахуванням уточнень, до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю та визначення рівних часток у спільній сумісній власності на автомобіль марки «FORD TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_1, 1995 року випуску, та автомобіль марки «VOLKSWAGEN TFANSPORTER», номерний знак НОМЕР_2, 1999 року випуску, визнання за нею права власності на 1/2 частину автомобіля марки «FORD TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_1, 1995 року випуску та стягнення з ОСОБА_1 компенсації у розмірі 84 667,50 грн за

1/2 частину автомобіля марки «VOLKSWAGEN TFANSPORTER», номерний знак НОМЕР_2, 1999 року випуску.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04 квітня 2003 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_1 Проживаючи однією сім'єю, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство і на спільні кошти у період шлюбу купили: автомобіль марки «FORD TRANSIT», номерний знак НОМЕР_1, 1995 року випуску та автомобіль марки «VOLKSWAGEN TFANSPORTER», номерний знак НОМЕР_2, 1999 року випуску, які перебувають у їх спільній сумісній власності. Шлюб між ними було розірвано рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від

11 листопада 2016 року та саме і з цієї дати були фактично припинені шлюбні стосунки. Угоди про поділ спільного майна при розірванні шлюбу вони не досягли. З відповіді РСЦ МВС в Дніпропетровській області МВС України ОСОБА_3 стало відомо, що автомобіль марки «VOLKSWAGEN TFANSPORTER», номерний знак НОМЕР_2, 1999 року випуску, без її згоди було знято з реєстрації за відповідачем та зареєстровано на нового власника. Вказані обставини стали причиною звернення до суду з вказаним позовом.

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від

05 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 автомобіль марки «FORD TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_1, 1995 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_3 та автомобіль марки «VOLKSWAGEN TFANSPORTER», номерний знак НОМЕР_2, 1999 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_4.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 рівними частки у спільній сумісній власності − кожному по 1/2 частині автомобіля марки «FORD TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_1, 1995 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_3 та автомобіль марки «VOLKSWAGEN TFANSPORTER», номерний знак НОМЕР_2, 1999 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_4.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «FORD TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_1, 1995 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_3.

Стягнуто з ОСОБА_1 компенсацію у розмірі 55 624,50 грн за 1/2 частину автомобіля марки «VOLKSWAGEN TFANSPORTER», номерний знак НОМЕР_2, 1999 року випуску, білого кольору, номер кузова НОМЕР_4.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачений нею судовий збір в сумі 1 112,48 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року залишено без змін.

26 березня 2018 року через засоби поштового зв'язку представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Заявникпросить скасувати рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Апеляційний суд Дніпропетровської області у своїй ухвалі від 04 січня

2018 року відніс зазначену справу до категорії малозначних.

Відповідно до частин четвертої, шостої статті 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною першою статті 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових правовідносин.

Пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України визначено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних правовідносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у касаційній скарзі, керуючись пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Здійснені в скарзі висновки зводяться до того, що на сьогодні відсутня єдина правозастосовна практика з сімейного права, якою б суди України могли керуватися у питаннях визначення особистою приватною власністю майна, набутого під час шлюбу одним із подружжя, але за свої особисті кошти, що призводить до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими. Фактично доводи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зводяться до невиконання заявником вимог статті 81 ЦПК України щодо обовʼязку доказування обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GУMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскаржені судові рішення прийняті у малозначній справі, суд дійшов висновку про відмову відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, подану адвокатом ОСОБА_2, на рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2018 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. П. Курило