Постанова

Іменем України

03 травня 2018 року

м. Київ

справа № 463/5793/15-ц

провадження № 61-1048св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал»,

представник позивача - Пиж ГалинаЯрославівна,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Львівської області у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В. від 30 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» (далі - ЛМКП «Львівводоканал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 8 345,26 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 08 вересня 2000 року між ОСОБА_2 та ЛМКП «Львівводоканал» було укладено договір № 202369 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі за адресою: АДРЕСА_1. 20 листопада 2012 року контролером ЛМКП «Львівводоканал» було складено акт про протермінування відповідачем повірки лічильника EV-3 №13664785, який згідно акту слід було в місячний термін повірити відповідачем, після чого встановити та зареєструвати у ЛМКП «Львівводоканал». У подальшому, 20 лютого 2013 року повторно було складено аналогічний акт. Всупереч пункту 4.5 договору від 08 вересня 2000 року № 202369 вимоги вказаних актів відповідачем не виконано. У зв'язку з чим відповідачу було проведено нарахування плати за надані послуги згідно з пунктом 3.3 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 (далі - Правила), розмір якої станом на 01 листопада 2015 року становить 8 345,26 грн.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 червня 2017 року у задоволенні позову ЛМКП «Львівводоканал» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ЛМКП «Львівводоканал» неправомірно проведено відповідачу нарахування оплати за водопостачання та водовідведення згідно з пунктом 3.3 Правил, оскільки зазначений пункт передбачає таке нарахування лише у разі безоблікового використання води, однак доказів безоблікового використання води відповідачем суду не надано, а акти інспекторів ЛМКП «Львівводоканал» підтверджують лише протермінування метрологічної повірки, а не безоблікове використання води. Також судом враховано, що строк оренди ОСОБА_2 приміщення за адресою: АДРЕСА_1, у яке позивачем надавались послуги з водопостачання та водовідведення, закінчився 24 липня 2003 року, а доказів того, що відповідач і надалі користується указаним приміщенням, а відтак є споживачем послуг ЛМКП «Львівводоканал», суду не надано.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року апеляційну скаргу ЛМКП «Львівводоканал» задоволено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ЛМКП «Львівводоканал» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ЛМКП «Львівводоканал» 8 345 грн за договором на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі № 202369, із яких 6 750 грн борг, 1 594,48 грн пеня.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки відповідачем, як споживачем послуг ЛМКП «Львівводоканал», було порушено умови договору в частині усунення виявлених позивачем порушень (пункт 5.15 договору), що зафіксовано актами від 20 листопада 2012 року та від 20 лютого 2013 року, ЛМКП «Львівводоканал» правомірно нарахував споживачу ОСОБА_2 плату за надані послуги на підставі пункту 3.3. Правил у розмірі 8 345 грн, що відповідає умовам укладеного між сторонами договору (пункт 5.15 договору).

20 грудня 2017 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що строк договору оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_1, у яке позивачем надавались послуги з водопостачання та водовідведення, закінчився 24 липня 2003 року, а доказів того, що заявник і надалі користується указаним приміщенням та є споживачем послуг ЛМКП «Львівводоканал», позивачем суду не надано. Також заявник зазначав, що судом апеляційної інстанції не було повідомлено його про час, дату і місце проведення судового засідання у суді апеляційної інстанції, що позбавило його права на участь у судовому процесі та надання заперечень проти доводів апеляційної скарги ЛМКП «Львівводоканал».

14 березня 2018 року представник ЛМКП «Львівводоканал» подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначав, що наведені відповідачем доводи у касаційній скарзі не спростовують правильного висновку апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову; рішення апеляційного суду ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку із чим просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 березня 2018 року до Верховного Суду надійшла вказана справа.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Частиною четвертою статті 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Частиною першою статті 158 ЦПК України 2004 року встановлено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Частиною третьою статті 74 ЦПК України 2004 року передбачено, що судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Згідно із частиною четвертою вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно.

Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Згідно із частиною першою статті 305 ЦПК України 2004 року апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, якщо немає відомостей про вручення їй судової повістки.

З матеріалів справи вбачається, що поштові відправлення судової повістки на ім.»я відповідача про розгляд справи в апеляційному суді 30 листопада 2017 року повернулися до апеляційного суду із відмітками на конвертах - «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 140-141).

Справа в суді апеляційної інстанції 30 листопада 2017 року була розглянута за відсутності ОСОБА_2, який не був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи відповідно до статтей 74-76 ЦПК України 2004 року.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).

У касаційній скарзі відповідач указував на неналежне повідомлення його про розгляд справи, що позбавило його права на участь у судовому засіданні та можливості надання заперечень проти доводів апеляційної скарги ЛМКП «Львівводоканал».

За таких обставин доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення про розгляд справи в апеляційній інстанції є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін − одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Таким чином, не можна вважати, що суд апеляційної інстанції дотримався вимог щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи і неповідомлення його про час та місце розгляду справи порушує вимоги статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

За таких обставин, ураховуючи вимоги пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України та доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо неналежного повідомлення про час та дату проведення судового засідання у апеляційному суді, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для обов'язкового скасування рішення апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване судове рішення апеляційного суду втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат

В. П. Курило