АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1993/18 Справа № 185/6959/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Гаврилов В. А. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 54

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з багаторазово уточненим позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ «УЗ») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, мотивуючи тим, що перебував у трудових відносинах з ПАТ "УЗ" з 27 січня 1994 року, 15 вересня 1999 року його було переведено машиністом тепловозу з помічником, 28 серпня 2013 року присвоєно другий клас машиніста тепловозу та наказом №422/ос від 26 липня 2016 року його було звільнено з посади машиніста тепловоза зворотного локомотивного депо Павлоград структурного підрозділу «Синельниківське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «УЗ» на підставі п.2 ст.41 КзпП України.

Вказував, що поставив тепловоз на відстій на залізничній станції «Ароматна» та відлучився на 20 хвилин по особистим потребам, коли повернувся то побачив працівників СБУ та двох затриманих осіб, які намагалися викрасти з баку тепловоза дизельне паливо та які за час його відсутності встигли злити 30 літрів.

Зазначав, що пояснення від 01 липня 2016 року написав під диктовку свого безпосереднього керівника, який запевнив його в тому, що це формальність та за 30 літрів злитого палива ніхто не буде порушувати кримінальне провадження.

Посилаючись на те, що до крадіжки палива не має відношення, крім того він не є матеріально відповідальним працівником та не вчиняв дій, які б давали підставу для втрати довіри до нього, а тому просив суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ №422/ос від 26 липня 2016 року «По особовому складу» структурного підрозділу «Синельниківське локомотивне депо» регіональної філії "Придніпровська залізниця ПАТ «УЗ» про звільнення його з посади машиніста тепловоза зворотного локомотивного депо Павлоград структурного підрозділу «Синельниківське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», поновити його на займаній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 липня 2016 року по день постановлення рішення, що станом на 02 червня 2017 року становило 86.441 грн.63 коп., та стягнути 20.000 грн. у рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що він не може бути звільнений у зв'язку з втратою довіри, оскільки не є особою, яка безпосередньо обслуговує матеріальні цінності, крім того він не причетний до крадіжки дизельного палива.

06 лютого 2018 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому, з урахуванням того, що на їх думку рішення суду є законним та обґрунтованим, просили рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Згідно з п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Зважаючи на те, що даний спір виник з трудових правовідносин, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням осіб, явка яких не є обов'язковою.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Відповідно до вимог ч.ч.1,6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 2 ст.22 КЗпП України визначено, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачем ПАТ "УЗ" з 27 січня 1994 року. 15 вересня 1999 року його було переведено машиністом тепловозу з помічником, 28 серпня 2013 року присвоєно другий клас машиніста тепловозу (а.с.9).

Наказом №422/ос від 26 липня 2016 року ОСОБА_2 було звільнено з посади машиніста тепловоза зворотного локомотивного депо Павлоград структурного підрозділу «Синельниківське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «УЗ» на підставі п.2 ст.41 КзпП України (а.с.4).

З наказу вбачається, що до звільнення призвела втрата довіри до ОСОБА_2 у зв'язку з розкраданням останнім дизельного палива по факту якого відкрито кримінальне провадження 12016040370001728.

Даний факт підтверджується протоколом засідання комісії з профілактики правопорушень під головуванням начальника Синельниківського локомотивного депо від 26 липня 2016 року (а.с.5-6).

Протоколом №7 засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації Синельниківського локомотивного депо від 26 липня 2016 року постановлено дати згоду на звільнення ОСОБА_2 на підставі п.2 ст.41 КзпП України (а.с.7-8).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивач вчинив крадіжку пального, а отже звільнення його з посади саме за втрату довіри до нього.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно зі ст.139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до п.2 ч.1,3 ст.41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

У ч.1 ст.43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

При розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст.41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148,149 КзпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Звільнення з підстав втрати довір'я (п.2 ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КзпП України потрібна наявність таких умов: 1)безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл і т.ін.); 2)винна дія працівника; 3)втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати: чи становить виконання операцій, що пов'язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 не є особою, яка може бути звільнена за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України у зв'язку зі втратою довір'я, оскільки позивач безпосередньо не обслуговував грошові, товарні або культурні цінності та не отримував їх під звіт.

Договір про повну матеріальну відповідальність з позивачем не укладався.

ОСОБА_2 під час виконання своїх трудових обов'язків дотримувався Інструкції.

Крім того, матеріалами справи не доведено факт того, що саме позивач здійснив розкрадання дизельного палива.

До пояснень ОСОБА_2 про те, що він злив 30 літрів дизельного палива для особистих потреб, що й стало підставою втрати до нього довіри та для його звільнення, колегія суддів відноситься критично та звертає увагу на те, що у разі якщо під час вирішення питання у кримінальному провадженні №120160403700011728 відкритому по факту крадіжки палива підтвердиться факт того, що паливо злив саме ОСОБА_2, його може бути звільнено на підставі п.8 ч.1 ст.40 КзпП України.

У зв'язку з наведеним вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на роботі колегія суддів вважає обґрунтованими та таким що підлягають задоволенню.

Також згідно ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи вбачається, що позивач працював за змінами з графіком з 40 годинним робочим тижнем, з погодинної оплатою, та його заробітна плата за останні два календарних місяці, що передували звільненню, склала за травень 2016 року 9.278 грн.95 коп. та за червень 8.427 грн.78 коп., у травні-червні позивачем було відпрацьовано 311 годин. Тобто його середньогодинна заробітна плата становить 56 грн.44 коп. (9.278 грн.95 коп. + 8.427 грн.78 коп. : 311 робочих годин за травень-червень = 56 грн.44 коп.).

З дня незаконного звільнення позивача по день постановлення рішення минуло 3.544 години (з 27 липня 2016 року по 31 грудня 2015 року 889 годин, у 2017 році 1986 годин при 40 годинному робочому тижні та з 01 січня 2018 року по 03 травня 2018 року 669 годин).

А тому до стягнення підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 200.023 грн.46 коп. (3.544 години х 56 грн.44 коп.)

Як роз'яснив Верховний Суд України в п.6 постанови Пленуму від 24 грудня 1999 року №3 «Про практику застосування судами про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Також у статті 237-1 КЗпП України зазначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно роз'яснень, що містяться в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року №5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), які зазначив позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості, справедливості та наводити в рішенні відповідні мотиви.

З урахуванням обставин справи, характеру і обсяг страждань, яких зазнав позивач та інших обставин, що відповідають роз'ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової ) шкоди», колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача у рахунок відшкодування завданої позивачу моральної шкоди 1.000 грн.

Оскільки допущені судом порушення норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з зазначених вище підстав.

У відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути судові витрати в розмірі 3.920 грн.23 коп. пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ №422/ос від 26 липня 2016 року «По особовому складу» структурного підрозділу «Синельниківське локомотивне депо» регіональної філії "Придніпровська залізниця публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про звільнення ОСОБА_2 з посади машиніста тепловоза зворотного локомотивного депо Павлоград структурного підрозділу «Синельниківське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Поновити ОСОБА_2 на посаді машиніста тепловоза зворотного локомотивного депо Павлоград структурного підрозділу «Синельниківське локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26 липня 2016 року по 03 травня 2018 року у розмірі 200.023 грн.36 коп. без утримання податків та платежів.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 1.000 грн.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

В іншій частині позову ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3.920 грн.23 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.