КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.05.2007 № 36/652-30/204
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Барановська Т.В. – дов. №20 від 10.01.2007р.; Костенко М.В. – дов. №96 від 18.01.2007р.;
від відповідача - Семеняка В.В. – дов. б/н від 26.07.2005р.;
; Танцюра Л.О. – дов. б/н від 26.07.2005р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Української державної інноваційної компанії
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.03.2007
у справі № 36/652-30/204
за позовом Української державної інноваційної компанії в особі Київського регіонального відділення
до Інституту проблем реєстрації інформації Національної академії Наук України
про стягнення 1900269,86 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за інноваційним договором №15/97 від 28.11.1997р.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідно до умов Договору, позивач надав для здійснення інноваційного проекту цільовий вклад у вигляді безвідсоткової інноваційної позики у розмірі 1 800 000,00 грн., а відповідач зобов'язався повернути вказану інноваційну позику в строк до 28.11.2000р.
Проте, інноваційна позика була повернута відповідачем частково у розмірі 378 087,00 грн. за період з 12.10.2001р. по 27.03.2002р., тобто, в значно пізніший строк, ніж передбачено Договором
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за інноваційним договором призвело до виникнення заборгованості за вказаним договором, яку позивач просить суд стягнути з врахуванням індексу інфляції та 3% річних.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що інноваційний договір №15/97 від 28.11.1997р., на якому ґрунтуються позовні вимоги, розірвано у судовому порядку, тому правовідносини за цим договором вважаються припиненими. Отже, вирішення спору про стягнення заборгованості за інноваційним договором є неможливим, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №36/652-30/204 від 30.03.2007р. в задоволенні позову Українській державній інноваційній компанії було відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним Рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №11-580 від 12.04.2007р., в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва по справі №36/652-30/204 від 30.03.2007р., прийнявши нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 1 772 874,32 грн. (1 421 913,00 грн. – основний борг, 148 702,25 грн. - інфляційні втрати, 202 259,07 грн. - 3% річних).
Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає про неповне з'ясування Господарським судом міста Києва обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.
В оскаржуваному рішенні зазначено, що Договір було розірвано, а отже, припинено його дію, і відповідно до ч.4 ст. 653 Цивільного кодексу України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте, наслідки розірвання договору встановлені в законодавстві та можуть передбачатися в договорі. Зокрема, пп.9.3 Договору встановлено, що при розірванні Договору з ініціативи відповідача, у випадку неможливості або недоцільності подальшої реалізації Проекту, відповідач протягом двох тижнів з дня повідомлення про розірвання Договору перераховує позивачу всі платежі згідно з календарним планом повернення платежів. Отже, сторонами було погоджено обов'язок відповідача повернути інноваційну позику у разі розірвання Договору з ініціативи відповідача і строк такого повернення.
Строк виконання Відповідачем свого зобов'язання по поверненню інноваційної позики за Договором настав, а отже, відповідного до умов Договору і вимог чинного законодавства, воно має бути виконано, незважаючи на розірвання Договору.
Обґрунтовуючи відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на ч.4 ст. 653 Цивільного кодексу України, тобто, на думку позивача, суд дійшов висновку про вимогу скаржника до відповідача повернути те, що було виконано скаржником за Договором, але скаржник подав позовну заяву про стягнення заборгованості за Договором, тобто, про виконання відповідачем свого обов'язку за Договором щодо повернення інноваційної позики. Окрім того, і позовна заява про стягнення заборгованості з відповідача за Договором була подана ще до його розірвання договору у 2002р., але суд не прийняв до уваги дані обставини.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2007р. апеляційну скаргу Української державної інноваційної компанії прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 30.05.2007р.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив суд її задовольнити.
Представник відповідача в усних поясненнях, наданих суду в судовому засіданні, зазначив про те, що він заперечує проти апеляційної скарги, просить Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2007р. у справі №36/652-30/204 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення, оскільки оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Між Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України (інвестор) та Інститутом проблем реєстрації інформації Національної академії наук України (підприємство), з метою здійснення інноваційного проекту №12 НАН-ДІФ: “Створення технології виготовлення дисків-оригіналів та штампів для тиражування компакт-дисків”, був укладений інноваційний договір №15/97 від 28.11.1997р. (далі за текстом – Договір).
Предметом договору є реалізація зазначеного проекту по впровадженню нових технологій та створенню виробництва конкурентоспроможної продукції, в результаті чого “підприємством” створюється прибуток та досягається соціальний ефект (п.1 Договору).
Згідно з умовами Договору, позивач зобов’язався надати для здійснення інноваційного проекту цільовий вклад у вигляді безвідсоткової інноваційної позики в розмірі 1 800 000,00 грн., а відповідач зобов’язався виконати всі роботи по реалізації проекту і повернути позивачу вклад у строк до 28.11.2000р.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №979 від 15.06.2000р. «Питання Української державної інноваційної компанії», затверджено статут Української державної інноваційної компанії.
Статутом, зокрема, встановлено, що Українська державна інноваційна компанія (далі-компанія) є державною небанківською фінансово-кредитною установою, що утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №654 від 13.04.2000р. на базі ліквідованих згідно з Указом Президента України від 15.12.1999р. «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень (п.1.1 Статуту).
Компанія є правонаступником майнових прав і обов'язків, у тому числі за договорами про надання інноваційних позик, Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень, державних підприємств “Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія”, інформаційно-обчислюваний центр “Спринт-Інформ” (м. Київ), міжрегіональних центрів: Дніпропетровський –“Дніпро-Спрінт-Інформ”, Львівський – “Захід-Інформ”, Одеський –“Чорномор'я”, Рівненський – “Рівне-Спрінт-Інформ”, Харківський – “Харків-Спрінт” і Хмельницький – “Мегабайт-Інформ” (п.1.2 статуту).
На виконання умов інноваційного договору позивач надав Інституту проблем реєстрації інформації Національної академії наук України цільовий вклад у вигляді безвідсоткової інноваційної позики в розмірі 1 800 000,00 грн., проте останній повернув позику лише у розмірі 378 087 грн. за період з 12.10.2001р. по 27.03.2002р.
З огляду на вищезазначені обставини, Українська державна інноваційна компанія звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Інституту проблем реєстрації інформації Національної академії наук України заборгованості за інноваційним договором №15/97 від 28.11.1997р. у розмірі 1 772 874,32 грн. з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.
З матеріалів справи вбачається, що Інститут проблем реєстрації інформації Національної академії наук України також звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про розірвання інноваційного договору №15/97 від 28.11.1997р., укладеного між Київським міським відділенням Державного інноваційного фонду України та Інститутом проблем реєстрації інформації Національної академії наук України.
Рішенням Господарського суду міста Києва по справі №8/483 від 12.04.2006р. позов Інституту проблем реєстрації інформації Національної академії наук України було задоволено, інноваційний договір №15/97 від 28.11.1997р. розірвано.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2006р., Постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2006р. вказане рішення Господарського суду міста Києва у справі №8/483 залишено без змін.
Ухвалою Верховного суду України від 11.01.2007р. було відмовлено в порушенні провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 26.10.2006р. по справі №8/483.
В Рішенні Господарського суду міста Києва від 12.04.2006р. по справі №8/483 було встановлено наступне.
Згідно з п.6.3 Договору, підприємство має право розірвати цей договір з інвестором, якщо подальше виконання проект є неможливим або недоцільним.
Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Інститутом проблем реєстрації інформації Національної академії наук України було надіслано Українській державній інноваційній компанії повідомлення-пропозицію №03-3-176 від 12.04.2005р. та угоду від 11.04.2005р. про розірвання інноваційного договору №15/97 від 28.11.1997р., а також графік повернення інноваційних коштів за договором в зв'язку з його розірванням.
При цьому, зі змісту п.9.3 договору вбачається, що при розірванні договору з ініціативи Підприємства у випадку неможливості або недоцільності подальшої реалізації проекту, Підприємство протягом двох тижнів з дня повідомлення про розірвання договору перераховує Інвестору всі платежі, згідно з календарним планом повернення платежів.
Таким чином, з дня відправлення Українській державній інноваційній компанії повідомлення, строк (термін) виконання грошового зобов'язання за інноваційним договором є зміненим, у зв’язку з чим, враховуючи положення п.5.2 Договору, Українській державній інноваційній компанії був вказаний графік з мотивованим обґрунтуванням причини зміни строків повернення інноваційної позики, але відповіді Інститут проблем реєстрації інформації Національної академії наук України не отримав.
Нормами чинного законодавства передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ст. 188 Господарського кодексу України).
З преамбули договору вбачається, що його укладання обумовлене реалізацією інноваційного проекту “Створення технології виготовлення дисків-оригіналів та штампів для тиражування компакт-дисків”. При цьому, предметом договору є реалізація зазначеного проекту по впровадженню нових технологій та створення виробництва конкурентноспроможної продукції, в результаті чого Підприємством створюється прибуток та досягається соціальний ефект. Задля виконання обумовленого проекту, Підприємство зобов'язується виконати всі роботи по реалізації проекту.
Одним з етапів роботи по реалізації проекту є виробництво гальваноматриць (штампів) (розділ 3 Календарного плану виконання робіт по договору).
Відповідно до умов п.12.1 Договору, сторони погодили, що дія договору закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов'язань, що виникли з договору та у зв'язку з ним.
Відповідно до п.4.10 Договору, що Підприємство зобов'язується після виконання проекту на протязі п'яти днів надати Інвестору технічний звіт виконання проекту, згідно з його вимогами. Таким чином, договір діє до повного виконання позивачем обов'язку щодо реалізації проекту.
Окрім того, умовами договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть майнову відповідальність згідно з чинним законодавством та умовами договору (п.8.1 договору).
Невиконання Підприємством проекту або недосягнення запланованих показників виробництва і об'єму реалізації продукції не звільняє його від сплати платежів Інвестору.
В період дії договору в законодавстві України відбулися зміни, згідно з якими діяльність з виготовлення дисків для лазерних систем зчитування відповідно до ст. 3 Закону України “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування” підлягає обов'язковому ліцензуванню.
Постановою Кабінету Міністрів України №600 від 29.04.2002р. “Про порядок обігу дисків для лазерних систем зчитування, що були вироблені або імпортовані до набрання чинності Законом України “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування” були визначені особливості обігу дисків для лазерних систем зчитування, що були вироблені до набрання чинності Законом України від 17.01.2002р. “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаного з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”.
При цьому, основні вузли для спеціалізованого обладнання з виробництва дисків для лазерних систем зчитування, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, визначено у Постанові Кабінету Міністрів України №672 від 17.05.2002р., до якого належать: прес-форма для термопластавтоматів інжекційного штампування дисків - код згідно з УКТ ЗЕД 8480 71 90 90; матриці або штампи, які містять дані, необхідні для штампування дисків - коди згідно з УКТ ЗЕД 8524 91 10 00, 8524 91 90 00, 8524 99 00 00.
Крім того, спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства освіти і науки України №71/382 від 03.07.2002р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 589/6877 від 17.07.2002р., були затверджені ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва дисків для лазерних систем зчитування.
З огляду на викладене, під час розгляду справи №8/483 Господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що зміни, які відбулися в законодавстві, впливають на виконання Інститутом проблем реєстрації інформації Національної академії наук України зобов'язання щодо реалізації проекту, а саме, роблять неможливим виконання договірного обов'язку щодо завершення інноваційного проекту.
Відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Загальні умови, порядок виконання і припинення господарських зобов’язань визначений главою 22 Господарського кодексу України.
В ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.
Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Правові наслідки зміни або розірвання договору передбачені в ст. 653 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ч.2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ч.3 ст. 653 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених в позові, а також не наведено нормативного обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором, який було розірвано у судовому порядку.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Української державної інноваційної компанії є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що Рішення Господарського суду міста Києва про справі №36/652-30/204 від 30.03.2007р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з вірним застосуванням норм матеріального права, тому апеляційна скарга Української державної інноваційної компанії задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги покладаються позивача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Української державної інноваційної компанії залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва по справі №36/652-30/204 від 30.03.2007р. - без змін.
2. Матеріали справи №36/652-30/204 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
05.06.07 (відправлено)