Постанова

Іменем України

02 травня 2018 року

м. Київ

справа № 333/865/16-ц

провадження № 61-2458 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,

відповідач-Публічне акціонерне товариство Банк «Траст»,

представник відповідача-Буцан Оксана Володимирівна,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів: Бондар М. С., Бєлка В. Ю., Онищенко Е. А., від 07 липня 2016 року.

Встановив:

У лютому 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» (далі - ПАТ Банк «Траст») про визнання пунктів договору недійсними та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява ОСОБА_6 мотивована тим, що 27 липня 2012 року між нею та відповідачем укладено кредитний договір на суму 48 835 грн під 12,49 % річних зі щомісячною комісією за супроводження кредиту в розмірі 1,47 %, з кінцевим терміном повернення коштів 20 липня 2015 року. Позичальник ОСОБА_6 вважає, що вказаний договір суперечить вимогам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - ЗУ «Про захист прав споживачів»), оскільки умови договору спричиняють дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін на користь банку. Зокрема, пунктом 5.7 Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст» від 26 липня 2012 року та пунктом 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі від 27 липня 2012 року, які є складовою кредитного договору, передбачена щомісячна комісія за супроводження кредиту в розмірі 1,47 % від початкової суми кредиту і це суперечить вимогам статті 1054 ЦК України, частині четвертій статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Також, пунктом 5.16 Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст» від 26 липня 2012 року передбачена пеня за несвоєчасне погашення платежів по кредиту в розмірі 0,3 % від суми прострочених зобов'язань за кожний день прострочення і це суперечить вимогам статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

На підставі наведеного ОСОБА_6 просила суд визнати недійсними: пункти 5.7, 5.16 Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст» від 26 липня 2012 року, яка є складовою кредитного договору, укладеного 27 липня 2012 року між ОСОБА_6 та ПАТ Банк «Траст», якими встановлено щомісячну комісію в розмірі 1,47 % і пеню за несвоєчасне погашення платежів за кредитом в розмірі 0,3 % від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочення; пункт 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі від 27 липня 2012 року, яка є складовою кредитного договору, укладеного 27 липня 2012 року між ОСОБА_6 та ПАТ Банк «Траст», яким встановлена комісія за супроводження кредиту в розмірі 1,47 %. Крім того, позивач просила суд зобов'язати ПАТ Банк «Траст» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним 27 липня 2012 року між ОСОБА_6 та ПАТ Банк «Траст», шляхом зарахування в рахунок погашення основної суми боргу сплачену ОСОБА_6 щомісячну комісію за супроводження кредиту за весь час дії вказаного кредитного договору, а також позивач просила стягнути з відповідача судові витрати у справі.

ПАТ Банк «Траст» просив суд застосувати до позовної заяви ОСОБА_6 наслідки спливу трирічного строку позовної давності з посиланням на те, що договірні відносини між сторонами у справі виникли в 2012 році, а позов подано в 2016 році.

ОСОБА_6, в свою чергу, було подано до суду клопотання про поновлення їй строку на звернення до суду із вказаним позовом з посиланням на те, що про порушені права позивач дізналася в лютому 2016 року, після звернення ПАТ Банк «Траст» до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості, тощо.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсними: пункти 5.7, 5.16 Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст» від 26 липня 2012 року, яка є складовою кредитного договору, укладеного 27 липня 2012 року між ОСОБА_6 та ПАТ Банк «Траст»; пункт 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі від 27 липня 2012 року, яка є складовою кредитного договору, укладеного 27 липня 2012 року між ОСОБА_6 та ПАТ Банк «Траст». Зобов'язано ПАТ Банк «Траст» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним 27 липня 2012 року між ОСОБА_6 та ПАТ Банк «Траст», шляхом зарахування в рахунок погашення основної суми боргу сплачену ОСОБА_6 щомісячну комісію за супроводження кредиту за весь час дії вказаного кредитного договору. Стягнуто з ПАТ Банк «Траст» на користь ОСОБА_6 витрати на правову допомогу в розмірі 1 450 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: встановлена банком в кредитному договорі щомісячна комісія за супроводження кредиту є платою зі дії, які банк здійснює на власну користь і тому ця умова договору є такою, що суперечить чинному законодавству (пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 10 травня 2007 року № 168); розмір пені, встановлений кредитним договором, значно перевищує граничний розмір пені, встановлений законодавством, і це є несправедливим з огляду на положення пункту 5 частини третьої статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Судом встановлено, що Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування, Заява про надання кредиту на споживчі цілі, Умови надання та обслуговування кредитів, та інші складові кредитного договору від 27 липня 2012 року мають стандартну форму, а позичальник, не маючи спеціальної освіти та відповідних знань, не могла об'єктивно оцінити умови кредитного договору, помилково придбала не потрібну їй послугу у вигляді супроводження кредиту, не надала належної оцінки розміру пені за несвоєчасне виконання зобов'язань з погашення заборгованості за кредитом.

Заяву представника відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд визнав безпідставною та такою, що спростовується поясненнями позивача про її поінформованість щодо порушення прав позичальника за кредитним договором лише на початку 2016 року.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2016 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2016 року скасовано і ухвалено у справі нове рішення суду про відмову в позові. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ Банк «Траст» судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 606 грн 32 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при укладенні кредитного договору позивач погодилася із зобов'язанням сплачувати комісію банку в розмірі 1,47 % і за правилами статті 629 ЦК України, частини чотирнадцятої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пункту 4 статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», якими надано банку право нараховувати відсотки і комісію, якщо вона передбачена договором, підстав зазначених в статтях 215, 230 ЦК України для визнання пункту 2.6 кредитного договору не убачається.

Стосовно висновків про безпідставність вимог позову про визнання недійсними пунктів 5.7, 5.16 «Пам'ятки клієнта банку», апеляційний суд зазначив, що Пам'ятка не є правочином в розумінні закону, а отже її пункти на підставі статті 215 ЦК України не можуть бути визнані недійсними.

Також апеляційний суд звернув увагу, що 28 серпня 2014 року сторони уклали договір про внесення змін та доповнень до спірного договору в якому підписами закріпили розмір щомісячної комісії та процентної ставки на величині погодженій раніше в основному договорі й цей договір не оспорюється (а. с. 67), а тому підстав для задоволення позовних вимог за мотивами викладеними у позовній заяві не має.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2016 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставних висновків про незаконність рішення суду першої інстанції, помилково встановив, що 28 серпня 2014 року додатковим договором до кредиту було закріплено розмір щомісячної комісії та процентної ставки на величині погодженій раніше в основному договорі, оскільки сторонами було змінено лише строки кредитування. Крім того, апеляційний суд не надав правової оцінки відсутності доказів зі сторони відповідача про надання послуги з супроводження кредиту, у зв'язку з чим, зробив помилкові висновки про безпідставність позову. Суд не звернув уваги, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності. Не надано належної оцінки апеляційним судом тому, що встановлення комісії за супроводження кредиту є несправедливою умовою в розумінні статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і відповідні висновки апеляційного суду суперечать висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року, справа № 6-330цс16.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_6, поданому в листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ Банк «Траст» просить відхилити касаційну скаргу ОСОБА_6 і залишити без змін рішення Апеляційного суду Запорізької області від 18 жовтня 2016 року.

Заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_6 ПАТ Банк «Траст» мотивувало тим, що апеляційним судом ухвалено законне і обґрунтоване рішення у справі. Крім того, шляхом подачі вказаної касаційної скарги ОСОБА_6 відтерміновує розгляд судом іншої зупиненої справи за позовом ПАТ Банк «Траст» до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості. Банк вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та безпідставною і, що позов подано з пропуском строку позовної давності та без оплати судового збору і у його задоволенні апеляційний суд обґрунтовано відмовив.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

17 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені Законом.

Відповідно до Заяви про надання кредиту на споживчі цілі від 27 липня 2012 року банк надав позивачеві кредит на споживчі цілі, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються ЗУ «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 убачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Суд першої інстанції, дійшов обґрунтованих висновків, що, встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 1,47 % (пункт 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі), банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплачував комісію за послуги, що супроводжують кредит (а. с. 52, 53), крім того банком нарахована заборгованість по таким послугам (а. с. 63, зворот), що є незаконним.

Апеляційний суд дійшов протилежних та помилкових висновків про безпідставність позову в частині вимог про визнання недійсним пункту 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі від 27 липня 2012 року, а тому рішення апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України (в чинній редакції).

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про задоволення позову в частині вимог про визнання недійсними пунктів 5.7, 5.16 Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст» від 26 липня 2012 року, з посиланням на те, що вказана Пам'ятка є складовою кредитного договору, у зв'язку з наступним.

Кредитний договір, укладений між сторонами у справі є змішаним і складається він із: Заяви про надання кредиту на споживчі цілі, Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, Тарифів ПАТ Банк «Траст» на розрахунково-касове обслуговування поточних рахунків фізичних осіб, які відкриті при одержанні споживчого кредиту, графіку платежів, розпису сукупної вартості кредиту з зазначенням в ньому реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту (пункт 1.4. Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі - а. с. 40, пункт 1.2. Заяви про надання кредиту на споживчі цілі - а. с. 10).

Пам'ятка клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст» від 26 липня 2012 року не є складовою частиною кредитного договору, укладеного між сторонами у справі, про що також зазначено відповідачем у запереченні на позовну заяву, а тому висновки апеляційного суду, що Пам'ятка не є правочином в розумінні закону і її пункти на підставі статті 215 ЦК України не можуть бути визнані недійсними, є правильними по суті та законними.

За таких наведених обставин, рішення апеляційного суду в частині відмови в позові про визнання недійсними пунктів 5.7, 5.16 Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст» від 26 липня 2012 року слід залишити без змін з підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (в чинній редакції).

Разом з тим, пункт 5.7 Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст», яким проінформовано про необхідність сплати позичальником щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 1,47 %, відображений у самому кредитному договорі у пункті 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі, яку суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним.

Пункт 5.16 Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст», яким проінформовано про необхідність сплати позичальником пені у розмірі 0,3 % від суми прострочених зобов'язань за кожен день прострочення, відображений у кредитному договорі у пункті 4.3. Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, який позивачем у справі не оспорюється в рамках цього позову. ОСОБА_6 не позбавлена можливості захистити свої права шляхом звернення до суду з позовними вимогами щодо визнання недійсним умов кредитного договору щодо необхідності сплати пені у розмірі 0,3 %, зазначених у пункті 4.3. Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, які є невід'ємною частиною кредитного договору.

При вирішенні спору в частині вимог позову про зобов'язання ПАТ Банк «Траст» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним 27 липня 2012 року між ОСОБА_6 та ПАТ Банк «Траст», шляхом зарахування в рахунок погашення основної суми боргу сплачену ОСОБА_6 щомісячну комісію за супроводження кредиту за весь час дії вказаного кредитного договору, судами першої та апеляційної інстанції допущено ухвалення судових рішень із законністю та обґрунтованістю яких повністю погодитися не можна у зв'язку з таким.

Положеннями пункту 4 статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

З наведеного вище слідує, що умова укладеного між сторонами у справі договору про надання споживчого кредиту щодо сплати щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 1,47 %, а саме пункт 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі, не ототожнюється з будь-якими послугами банку які надаються позивачу як споживачу фінансових послуг і тому пункт 2.6 Заяви не є послугою у визначенні ЗУ «Про захист прав споживачів». Тобто, пункт 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі, є нікчемною умовою договору.

Позивач просила суд визнати вказану нікчемну умову договору недійсною і це не заборонено Законом. Разом з тим, нікчемні та оспорювані правочини розрізняються: ступенем важливості дефектів у складі правочину; характером прав та інтересів, які порушено у зв'язку з укладенням правочину; судовим порядком встановлення недійсності правочину й незалежністю встановлення недійсності правочину від судового рішення; строками позовної давності, які встановлені для звернення до суду з приводу визнання правочину недійсним.

Положеннями частини третьої статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Матеріали справи містять документи про виконання відповідачем умов нікчемного правочину у вигляді пункту 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі (Комісія), починаючи з моменту укладення кредитного договору в 2012 році (а. с. 52).

Договором кредиту передбачено, що сплата Комісії проводиться щомісячними фіксованими платежами у розмірі 1,47 %, а тому позовна давність за вимогами позивача про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом зобов'язання банку здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Позивачем не пропущено строку на звернення до суду з позовом про зобов'язання ПАТ Банк «Траст» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором за трирічний період (стаття 257 ЦК України), починаючи з 19 лютого 2013 року і до моменту подання позову 19 лютого 2016 року, і навпаки, пропущено строк позовної давності за такими вимогами позову за період, що передував трирічному терміну перед зверненням до суду з цим позовом, тобто до 19 лютого 2013 року.

Такі правові висновки ґрунтуються на вимогах статей 253, 261 ЦК України в поєднанні з пунктом 4 статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про зобов'язання ПАТ Банк «Траст» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором (Комісія - 1,47 %) за трирічний період (стаття 257 ЦК України), починаючи з 19 лютого 2013 року і до моменту подання позову 19 лютого 2016 року, є правильним по суті, а тому його слід залишити без змін з підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (в чинній редакції).

Однак, судом першої інстанції зроблено помилкові висновки що строк позовної давності за вимогами позову про зобов'язання банку здійснити перерахунок кредитної заборгованості позивачем не пропущено за період до 19 лютого 2013 року.

З матеріалів справи слідує, що позивачем і відповідачем заявлялися клопотання про поновлення строку на звернення до суду з позовом і про застосування наслідків спливу строку позовної давності відповідно.

Висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року, справа № 6-2469цс16, роз'яснено, що для відновлення строку позовної давності позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Визнати достатньо обґрунтованими посилання заяви позивача про поновлення їй строку позовної давності на звернення до суду із вказаним позовом не можна, оскільки ОСОБА_6 не доведено той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, з урахуванням того, що з усіма складовими кредитного договору позивач погодилася і виконувала умови договору після його підписання.

Вимоги відповідача у справі про застосування наслідків спливу строку позовної давності в частині вимог позову про зобов'язання ПАТ Банк «Траст» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором (Комісія - 1,47 %) за період до 19 лютого 2013 року є обґрунтованими, а, оскільки позов у цій частині є доведеним, у його задоволенні необхідно відмовити з підстав, передбачених частиною четвертою статті 267 ЦК України.

Рішення судів попередніх інстанцій вказаних посилань про часткову відмову в позові за спливом строку позовної давності не містять, а тому у справі необхідно ухвалити нове рішення суду про відмову в позові в частині вимог ОСОБА_6 до ПАТ Банк «Траст» про зобов'язання ПАТ Банк «Траст» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним 27 липня 2012 року між ОСОБА_6 та ПАТ Банк «Траст», шляхом зарахування в рахунок погашення основної суми боргу сплачену ОСОБА_6 щомісячну комісію за супроводження кредиту, передбачену пунктом 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі, за період до 19 лютого 2013 року у зв'язку з пропуском строку позовної давності, як це передбачено положеннями частини третьої статті 412 ЦПК України (в чинній редакції).

Інші посилання касаційної скарги та заперечення на касаційну скаргу не спростовують наведених вище висновків Верховного Суду про законність/безпідставність вимог позову і рішень судів попередніх інстанцій.

Враховуючи, що судове рішення апеляційного суду підлягає частковому скасуванню із частковим залишенням в силі рішення суду першої інстанції і ухваленням у справі нового рішення суду в частині вимог позову, розподіл понесених сторонами при розгляді справи судами попередніх інстанцій судових витрат підлягає зміні.

За правилами частин першої та другої статті 88 ЦПК України (тут і далі в редакції чинній, станом на час розгляд справи судами попередніх інстанцій) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Реалізація ОСОБА_6, як споживачем фінансових послуг, права на судовий захист, складовою якого є наявність пільг щодо сплати судового збору, регулюється статтею 22 ЗУ «Про захист прав споживачів». Водночас норма статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у зміненій 01 вересня 2015 року редакції) не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору. Тому сама по собі відсутність такої категорії осіб у встановленому в зазначеній нормі переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може означати, що споживачі такої пільги не мають, оскільки вона встановлена спеціальним Законом, який гарантує реалізацію та захист їх прав.

При цьому, застосування, передбаченої статтею 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» підстави для звільнення від сплати судового збору не обмежується розглядом справи в суді першої інстанції, оскільки статтею 13 ЦПК України споживачу гарантується апеляційне та касаційне оскарження судового рішення (рішень), прийнятого за результатами розгляду його позову.

За таких наведених обставин, ОСОБА_6 Звільнена від сплати судового збору при розгляді вказаної справи судами першої-касаційної інстанцій. У той же час, витрати на правову допомогу які є складовою судових витрат (пункт 2 частини другою статті 79 ЦПК України), що понесені позивачем при розгляді справи підлягають розподілові між сторонами за правилами статті 88 ЦПК України.

ОСОБА_6 сплачено при розгляді справи судом першої інстанції 1 450 грн витрат на правову допомогу (а. с. 83) та 661 грн 44 коп. судових витрат за розгляд справи в касаційному порядку.

З урахуванням наведених вище норм права, такі витрати позивача підлягають стягненню з відповідача у пропорційному порядку до задоволеної частини вимог ОСОБА_6, а тому з ПАТ Банк «Траст» на користь ОСОБА_6 підлягає стягненню 1 000 грн судових витрат, понесених при розгляді справи судом першої інстанції та 400 грн понесених при розгляді справи в касаційному порядку.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли інших та помилкових висновків при вирішенні питання про розподіл судових витрат, а тому рішення районного та апеляційного судів у цій частині визнати законними і обґрунтованими не можна. Рішення апеляційного суду у цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про розподіл судових витрат(статті 133, 137, 141, 416 ЦПК України в чинній редакції).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 413, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Задовольнити частково касаційну скаргу ОСОБА_6.

Скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2016 року в частині відмови в позові ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про визнання недійсним пункту 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі від 27 липня 2012 року і залишити в силі в цій частині рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2016 року.

Залишити без змін рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2016 року в частині відмови в позові ОСОБА_6 про визнання недійсними пунктів 5.7, 5.16 Пам'ятки клієнта про основні параметри споживчого кредитування ПАТ Банк «Траст» від 26 липня 2012 року.

Скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2016 року в частині відмови в позові ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про зобов'язання Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором від 27 липня 2012 року і ухвалити у цій частині нове рішення про часткове задоволення вимог позивача.

Зобов'язати Публічне акціонерне товариство Банк «Траст» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним 27 липня 2012 року між ОСОБА_6 та Публічним акціонерним товариством Банк «Траст», шляхом зарахування в рахунок погашення основної суми боргу сплачену ОСОБА_6, за період з 19 лютого 2013 року по 19 лютого 2016 року, суму щомісячної комісії за супроводження кредиту, передбачену пунктом 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі.

Відмовити за спливом строку позовної давності в іншій частині вимог позову ОСОБА_6 про зобов'язання Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, укладеним 27 липня 2012 року між ОСОБА_6 та Публічним акціонерним товариством Банк «Траст», шляхом зарахування в рахунок погашення основної суми боргу сплачену ОСОБА_6 суми щомісячної комісії за супроводження кредиту, передбачену пунктом 2.6 Заяви про надання кредиту на споживчі цілі.

Скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07 липня 2016 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат і ухвалити у цій частині нове рішення суду.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» на користь ОСОБА_6 1 000 грн в рахунок компенсації судових витрат, понесених при розгляді справи судом першої інстанції. Судові витрати за розгляд справи апеляційним судом покласти на Публічне акціонерне товариство Банк «Траст».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» на користь ОСОБА_6 400 грн в рахунок компенсації судових витрат понесених при розгляді справи касаційним судом.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська