Копія
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
30.11.09Справа №2а-1964/09/2770
м. Севастополь
11 год. 35 хв.
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Водяхіна С.А.;
при секретарі - Строміло А.Ю.,
позивач - ОСОБА_1 - не з'явився,
представник відповідача - військової частини 4110 ВВ МВС України - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 4110 ВВ МВС України про стягнення грошової компенсації,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини 4110 ВВ МВС України про стягнення заборгованості з компенсації за речове майно в сумі 3682,41 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням законодавства про соціальний та правовій захист військовослужбовців та членів їх сімей, також позивач вказує, що він не отримав грошову компенсацію замість речового майна під час звільнення.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав до суду поштове електронне повідомлення у якому просить розглянути справу за його відсутністю. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання повноважного представника не направив, про день, час та місце розгляду справи представник відповідача був повідомлений належним чином (а.с. 18), про причини неприбуття або поважність причин неприбуття суду не повідомив.
Відповідно ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю неприбувших у судове засідання сторін, на підставі наявних у ній доказів.
Суд, встановивши обставини по справі, перевірівши наявні доказі, дослідивши матеріали справи, знаходить позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ст. 5 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 р. (далі Закон - № 2011) військовослужбовці - громадяни України, які проходять службу на території України, вправі оскаржити в суд незаконні дії військових посадових осіб і органів військового управління.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ст. 9-1 Закону № 2011, продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 2011, в редакції, що діяла до 01.01.2007 р., військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або, за бажанням військовослужбовця, грошову компенсацію замість них.
3 11.03.2000 р., Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 р. № 1459-Ш призупинена дія ч. 2 ст. 9 Закону № 2011, в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або, за їх бажанням, грошової компенсації замість них, та замість речового майна (пункт 2).
Однак, ч. 1 ст. 9 Закону № 2011, гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, тому призупинення дії частини другої цієї статті не скасовує гарантій по забезпеченню військовослужбовців, встановлених цим Законом.
Відповідно до статей 1, 2, 4 Закону № 2011 нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Також, у Рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. зазначено, що утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, Держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист та юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Крім того, Конституційний Суд у зазначеному рішенні дійшов висновку, що відповідно до частини 3 статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів, лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20.03.2002 р. № 5-рп /2007 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).
Відповідно ст. 22 Конституції України - конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Ніхто не має права обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей, як громадян України в правах і свободах, встановлених законодавством. Тобто при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, згідно пункту 28 "Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2007, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення з військової служби, або їм гарантується виплата грошової компенсації за неодержане під час служби речове майно за цінами на день підписання наказу про звільнення.
У судовому засіданні встановлено, що позивач проходив військову службу у військової частині 4110 ВВ МВС України на посаді старшого офіцера групи бойової спеціальної підготовки.
Наказом № 14 від 24.03.2008р. командувача військової частини 4110 ВВ МВС України ОСОБА_1 був звільнений в запас Збройних Сил України, через сімейні обставини, та наказом № 63 від 01.04.2008р. позивач виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забеспечення (а.с. 5).
При звільненні відповідачем не було проведено з позивачем остаточного розрахунку за період його служби - не видано компенсацію за речове майно, яке підлягало видачі позивачу протягом військової служби в Збройних силах України.
Як вбачається з наданої військової частиною 4110 ВВ МВС України до суду довідки-розрахунку № 383, ОСОБА_1 проходив військову службу у військової частині 4110 ВВ МВС України, та знаходився на речовому забезпеченні при військової частині.
Сума грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі позивачу, згідно вказаної довідки-розрахунку - складає 3682,41 грн. (а.с. 6).
Під час розгляду справи відповідач до суду не надав заперечень проти позову, та доказів щодо сплати позивачу компенсації замість речового майна.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч. 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуя наведене, та аналізуючи діюче законодавство України, надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню як такі, що засновані на законі, обґрунтовані та підтверджені доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Таким чином, сума судових витрат позивача у вигляді судового збору у розмірі 51 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1
Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, повний текст постанови складено, та постанова підписана 04.12.2009р.
керуючись, ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з військової частини 4110 ВВ МВС України (м. Севастополь, вул. 2-а Бастионна, буд. 14-а) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) заборгованість по компенсації за речове майно в сумі 3682 (три тисячі шістсот вісімдесят дві) грн. 41 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 51 (п'ятдесят одна) грн.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст. 186 КАС України.
Постанова не набрала законної сили.
Суддя підпис С.А. Водяхін
З оригіналом згідно
Суддя С.А. Водяхін
Судді: