Справа № 569/15140/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2018 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Харечка С.П.,

при секретарі Левчук Д.О.

з участю представника позивача-відповідача ОСОБА_1

представника відповідача-позивача та третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Родовід банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави та за зустрічним позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Родовід банк", третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання застави – такою, що припинена та скасування обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Рівненського міського суду знаходиться цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Родовід Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Родовід банк», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання застави – такою, що припинена та скасування обтяжень.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 18.08.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 52/АА – 00021.08.2 від 18.08.2008 року , згідно якого ВАТ «Родовід Банк» відкрив ОСОБА_3 не відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30 417, 00 доларів США 58 центів терміном до 18.08.2015 року включно на купівлю автомобіля із процентною ставкою за кредитом за Кредитним Договором у розмірі 14, 5 % річних.

За додатковим договором № 1 від 13.07.2009 року та Додатковим договором № 2 від 26.10.2009 року до Кредитного договору сторонами було погоджено, що Позичальник зобов’язується частково погашати заборгованість за кредитом згідно з графіком платежів, який є невід'ємною частиною договору.

В забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним Кредитним договором між сторонами був укладений договір застави транспортного засобу № 52/АА-00021.08.2-3, згідно якого відповідач надав позивачу належне йому на праві власності в заставу майно, а саме: автомобіль марки Cevrolet, модель CAPTIVA CG 26F, рік випуску 2008, сірого кольору, шасі№ Y6DCG26FJB234292 KL1CG26FJ8B234292, тип тз легковий – В універсал, реєстраційний номер ВК 4422АО.

Однак взяті на себе зобов’язання щодо повернення кредиту та сплати процентів відповідач по справі порушив, в зв’язку з чим у ОСОБА_3 виникла заборгованість перед кредитором, яка станом на день подачі позову становить 8 564, 93 Дол США та 1 601 820, 51 грн., з яких : 8 564, 93 Дол США – сума простроченої заборгованості за кредитом; 1 549 586, 80 грн. – пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом ( за період з 22.09.2016 року по 21.09.2017 року); 51 497 , 86 грн – 3% річних від суми простроченого кредиту(за період з 07.09.2012 рік по 21.09.2017 рік); 735, 85 грн. – 3% річних від суми прострочених процентів по кредиту (за період з 07.09.2012 рік по 21.09.2017 рік).

Просить звернути стягнення на предмет застави за Договором застави № 52/АА-00021.08.2-3 від 18.08.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий № 2955, а саме на автомобіль марки Cevrolet, модель CAPTIVA CG 26F, рік випуску 2008, сірого кольору, шасі № Y6DCG26FJB234292 KL1CG26FJ8B234292, тип тз легковий – В універсал, реєстраційний номер ВК 4422АО, що належить ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу № 1347 / 8 від 14.08.2008 року; та визначити спосіб реалізації предмету застави, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження; визначивши початкову ціну для реалізації предмету застави, на рівні вартості предмету застави, яка буде встановлена суб’єктом оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження.

В судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_1 позов підтримав повністю та до підстав наведених в позовній заяві доповнив, що первинний позов, поданий 18.10.2012 року по справі № 1715/19019/12 та рішення суду по цій справі від 10.12.2012 року не охоплює всієї заборгованості по кредитному договору, укладеному між сторонами і не свідчить про зміну строку виконання основного зобов'язання. Даних про пред'явлення будь-яких вимог- претензій до відповідачки за період 2012 -2017 років позивач надати не може. Просить суд задовольнити позов банку.

Представник відповідача – адвокат – ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважає їх безпідставними, а тому такими що не підлягають задоволенню, разом з тим, ОСОБА_3 відповідно до ст. 193 ЦПК України звернулась із зустрічним позовом до ПАТ «Родовід Банк» про визнання застави – такою, що припинена та скасування обтяжень.

В зустрічному позові позивач-відповідач вказав, що в зв’язку з порушенням нею кредитного договору ПАТ «Родовід Банк» 18.10.2012 року звернувся в Рівненський міський суд з позовною заявою про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України - змінивши строк виконання основного зобов’язання.

Рішенням Рівненського міського суду вищевказаний позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково, стягнено з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ заборгованість за кредитним договором у сумі 21 579, 71 дол. США, та 25 000, 00 грн.

На сьогоднішній день вказане судове рішення повністю виконано, що підтверджується Постановами головного державного виконавця.

Таким чином, позивач по зустрічному позову вважає, що ПАТ «Родовід Банк» скориставшись своїм правом встановленим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, трансформував зобов’язання за кредитним договором в зобов’язання по виконанню судового рішення, відповідно до Закону України « Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин).

ОСОБА_3 зазначає, що оскільки згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про заставу» застава має похідних характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання, однак в даному випадку нею повністю виконано основне зобов’язання, а тому останнє є припиненим, то й право застави автомобіля теж підлягає припиненню, а здійсненні записи в державному реєстрі обтяжень рухомого майна – скасуванню.

Представник АТ "Родовід Банк" в судовому засіданні зустрічний позов не визнав, просив суд відмовити в його задоволенні.

В судовому засіданні, представник позивача по зустрічному позову значив, що у разі, якщо суд прийде до переконання про наявність достатніх підстав для задоволення даного позову, то відповідно до вимог ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦПК України, просить застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог, оскільки згідно правового висновку, що містяться в Постанові Верховного суду України від 18 червня 2014 року справа № 6-61цс14, який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України повинен враховуватись судом - у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3). Забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абз.4 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року №22-рп/2004).

Відповідно до вимог ч.1,2,3 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема верховенство права, змагальність, диспозитивність.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Способи захисту таких порушених прав, встановлені ст. 5 ЦПК України, ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ч .ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасником справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно ч. 2 ст. 13 ЦПК України - збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду.

Суд не може збирати докази що стосуються предмета спору, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених кодексом (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).

Згідно ч. 3 ст. 12; ч. 1 ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, і які в розумінні ст. ст. 77-78 ЦПК України повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Судом встановлено, що 18.08.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 52/АА – 00021.08.2 від 18.08.2008 року , згідно якого ВАТ «Родовід Банк» відкрив ОСОБА_3 не відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30 417, 58 доларів США 58 центів терміном до 18.08.2015 року включно на купівлю автомобіля із процентною ставкою за кредитом за Кредитним Договором у розмірі 14, 5 % річних.

За додатковим договором № 1 від 13.07.2009 року та Додатковим договором № 2 від 26.10.2009 року до Кредитного договору сторонами було погоджено, що Позичальник зобов’язується частково погашати заборгованість за кредитом згідно з графіком платежів, який є невід’ємною частиною договору.

В забезпечення виконання зобов’язання за вищевказаним Кредитним договором між сторонами був укладений договір застави транспортного засобу № 52/АА-00021.08.2-3, згідно якого ОСОБА_3 надала ПАТ «Родовід Банк» належне їй на праві власності в заставу майно, а саме: автомобіль марки Cevrolet, модель CAPTIVA CG 26F, рік випуску 2008, сірого кольору, шасі№ Y6DCG26FJB234292 KL1CG26FJ8B234292, тип тз легковий – В універсал, реєстраційний номер ВК 4422АО.

В зв’язку з невиконанням ОСОБА_3 взятих на себе зобов’язань по погашенні кредиту, 18.10.2012 року ПАТ «Родовід Банк» звернувся в Рівненський міський суд з позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 21 579, 71 Дол. США та 319 808, 16 грн.

Рішенням Рівненського міського суду від 10.12.2012 року по справі № 1715/ 19019/12, матеріали якої досліджувались судом при розгляді даної справи, вищевказані позовні вимоги ПАТ задоволені частково. Стягнено з ОСОБА_3, ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ заборгованість за кредитним договором у сумі 21 579, 71 Дол. США та 25 000 грн.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Визначене поняття зобов’язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов’язання як правового зв’язку між двома суб’єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов’язок вчинити певну дію (певні дії чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов’язання надано право що кореспондує обов’язку першій. Обов’язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов’язання (ст..510 ЦК України).

Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст..610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов’язання є його прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Отже, у випадку пред’явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Дослідивши в судовому засіданні матеріали цивільної справи № 1715/19019/12, суд приходить до переконання, що саме позивач – АТ «Родовід Банк», звернувшись 18.10.2012 року до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, скориставшись своїм правом на зміну строку основного зобов’язання, тим самим змінив строк виконання основного зобов'язання.

Вищевказаний висновок підтверджується зазначенням в позовній заяві по вищевказаній цивільній справі , що : станом на 06.09.2012 року, наявна заборгованість за кредитним договором складає: 21 579, 71 Дол. США , 319 808, 16 грн. втому числі: кредит 21 274, 56 Дол. США , нараховані проценти за користування кредитом – 305, 15 Дол. США, нарахована пеня – 319 808, 16 грн. (а/с 2-3).

При цьому, позивач – АТ «Родовід Банк» обгрунтовує своє прево на зверненння з даним позовом до суду п. 5.2 кредитного договору та п.1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, які передбачають наступне: у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

У разі недотримання позичальником умов цього договору Банк має право вимагати, в односторонньому порядку достроково розірвання, повернення одержаних кредитів, сплати нарахованих за ними процентів, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору. (п. 5.2 договору).

Крім того згідно а/с 35, на якому міститься розрахунок заборгованості також слідує, що кредит, в т.ч. прострочений – 21 274, 56 Дол. США, проценти, в т.ч. – прострочені – 305, 15 Дол. США, пеня 40 011, 03 Дол. США або 319 808, 16 грн за курсом НБУ; всього – 61 590, 74 Дол. США.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором на дату розрахунку становить 21 579, 71 Дол. США та 319 808, 16 грн.

Аналогічна позиція позивача – АТ « Родовід Банк» також міститься в його апеляційній скарзі по даній справі, яка в подальшому була відкликана та не розглядалась апеляційним судом (а/с 53-54).

Відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_3 з 18/08/08 по 06/09/12 за вказаний період нараховано сплата по кредиту 15 225, 95 Дол. США , сплачено: 7 591, 20 Дол. США і заборгованість складає 7 634, 75 Дол. США (а/с 29-31).

Таким чином, суд критично відноситься до тверджень позивача – АТ «Родовід Банк» про те, що він не змінював строк виконання основного зобовязання, звернувшись 18.10.2012 року до суду про стягнення кредитної заборгованості та що за відповідачкою ОСОБА_3 з 2012 року існувала кредитна заборгованість в розмірі 8 564, 93 Дол. США.

На підтвердження вказаного висновку суду свідчить і те, що з 2012 року і до подачі даного позову, позивач – АТ «Родовід Банк» жодного разу не направляв відповідачці та поручителю будь-якої вимоги – претензії по сплаті щомісячних чергових платежів.

Отже, змінивши строк виконання основного зобов’язання про дострокове погашення всієї заборгованості, кредитний договір припинив свою дію, а позивач – втратив можливість нарахування з відповідача відсотків та пені за кредитним договором.

З моменту ухвалення судового рішення 10 грудня 2012 року, яким вирішено спір сторін щодо боргових зобовязань відповідача, правовідносини сторін перейшли в іншу площину – площину виконання судового рішення, які врегульовані спеціальним законом – Законом України про виконавче провадження.

Аналогічний правовий висновок міститься в Постанові Верховного Суду України від 14.02.2017 року по справі № 564/ 2199/15-ц , провадження № 61-2404св18.

Суд також критично відноситься до посилань позивача в своїй позовній заяві на врахування роз’яснень Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду кримінальних та цивільних справ, які містяться в Постанові Пленуму № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», оскільки в п.17 абз.2 вказаної Постанови мова йде про наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, а по-друге: не позбавляє кредитора права на отримання сум, лише передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

По даній справі на момент розгляду судом справи попереднє рішення суду повністю виконане, що підтверджується двома Постановами головного державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Рівненській області – ОСОБА_6 від 26.01.2018 року; довідкою ПАТ «Укргазбанк» від 21.01.2018 року № 1- 104/17/2018, банківською випискою з особового рахунку ОСОБА_3 від 29.01.2018 року та квитанціями Приватбанку.

Крім того, суд приймає до уваги, що позовної вимоги про стягнення будь-якої заборгованості, в тому числі і на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивачем – АТ «Родовід Банк» - не заявлено.

При цьому, суд враховує, що відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.

При зарахуванні грошової суми, стягнутої за рішенням суду, на банківський рахунок позикодавця грошова позика вважається повернутою.

Разом з тим статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики ці зобов’язання вважаються припиненими.

Аналогічний правовий висновок міститься в Постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 року у справі № 6-118цс16.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 593 ЦК України, право застави припиняється у разі припинення зобов’язання забезпеченого заставою (Аналогічні вимоги зазначені в абз. 1 ч. 1 ст.28 Закону України «Про заставу»).

При цьому, як зазначено в ч.1 ст.26 Закону України «Про заставу» - заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання.

Таким чином, застава є способом забезпечення зобов’язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України та стаття 1 Закону України «Про заставу»).

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга статті 590 ЦК України).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що застава як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов’язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-заставодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Застава має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії договору (ч.3 ст.3 Закону України «Про заставу»)

При таких обставинах, оскільки на сьогодні день ОСОБА_3 повністю виконано основне зобов’язання по кредитному договору яке відповідно до рішення суду було трансформовано у виконавче провадження, то право застави вищевказаного автомобіля марки Cevrolet, модель CAPTIVA CG 26F, рік випуску 2008, сірого кольору, шасі№ Y6DCG26FJB234292 KL1CG26FJ8B234292, тип тз легковий – В універсал, реєстраційний номер ВК 4422АО - підлягає припиненню, а здійснені записи в державному реєстрі обтяжень рухомого майна – скасуванню.

Отже, «основне зобов’язання» - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору. (правовий висновок ВСУ України по справі №6-53цс14 від 17 вересня 2014 року.)

При розгляді даної справи суд також зазначає наступне.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини – як джерело права.

Європейський Суд з прав людини зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, а відмінності, які існують у державах – учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше вони не виконують свої зобов'язання щодо п.1 ст. 6 Конвенції.

(Рішення у справі « Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, пункти 23. 25).

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Європейський суд з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.

При цьому слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дєло" та Штекель проти України", у судовому рішенні національного суду є можливим посилання на судові рішення українських судів, у яких суди схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, якими врегульовано подібні відносини, або у яких був загальний підхід національних судів у таких справах та вбачається, що відповідне тлумачення або загальний підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття судового рішення зі спору у подібних відносинах.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 258, 259, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Родовід банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Родовід банк", третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання застави – такою, що припинена та скасування обтяжень – задовільнити.

Право застави за Договором застави №52/АА-00021.08.2-3 від 18.08.2008 року, посвідчений ОСОБА_5 18.08.2008 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу за реєстровим номером 2955, а саме автомобіль марки Chevrolet, марки CAPTIVA CG26F, рік випуску 2008, колір сірий, шасі (кузов, рама, коляска) №Y6DCG26FJ8B234292 KL1CG26FJ8B234292, тип ТЗ легковий - В універсал, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі - продажу №1347/8 від 14.08.2008 року – припинити.

Запис №10 Державного реєстру обтяжень рухомого майна зареєстрованого 19.08.2008 за №7762397, реєстратором: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 04060 м. Київ, вул. Мельникова, 81 літ. А, тел. (044) 206-71-38, 206-71-56, на підставі Договору застави Транспортного засобу 52/АА-00021.08.2-3,2955, 18.08.2008, Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на автомобіль легковий, Номер об’єкта: №Y6DCG26FJ8B234292, Номер державної реєстрації: ВК4422АО, Chevrolet CAPTIVA CG26F, 2008 р. Серійний номер Y6DCG26FJ8B234292 KJL1CG26FJ8B234292 – скасувати.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адімністрації АТ "Родовід банк"( код ЄДРПОУ 14349442) на користь ОСОБА_3 суму судового збору в розмірі 1409, 60 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Повтний текст рішення виготовлено 26 квітня 2018 року.

Суддя:                                                                                                        С.П. Харечко