Справа №2 а-1735\09.

П О С Т А Н О В А

Іменем  України

03 вересня 2009 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого  судді            Плахотнюк К.Г.

при секретарі                      Бондарук А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до   Управління праці та соціального захисту населення  Голосіївської районної у м. Києві  державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат,  про визнання неправомірними дій, сплату не донарахованих сум  щомісячних виплат допомоги по догляду за дитиною до досягнення  нею трирічного  віку та відшкодування  моральної шкоди,

встановив:

19 травня 2009 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення  Голосіївської районної у м. Києві  державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат,  про визнання неправомірними дій, сплату не донарахованих сум  щомісячних виплат допомоги по догляду за дитиною до досягнення  нею трирічного  віку та відшкодування  моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що вона перебувала на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації у зв»язку з народженням  нею ІНФОРМАЦІЯ_1  сина ОСОБА_4. Відповідно до  Закону України  «Про державну допомогу  сім»ям з дітьми» від 21.11.1992 року, їй  здійснювалися  грошові виплати органом  місцевого самоврядування  «Управління праці та соціального захисту  населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації», які розраховувалися на підставі, абзацу третього, частини другої статті 56 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік». Однак,  Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року  №6-рп2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення Закону  України «Про державний бюджет України на 2007 рік», а саме: абзац  третій частини другої  статті 56 цього Закону, щодо встановлення  допомоги по догляду  за дитиною до досягнення  нею трирічного віку,  відповідно до якого Управлінням праці та соціального захисту населення  Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації нараховувалися та проводилися їй виплати, навіть після  прийняття  рішення Конституційним Судом України.  Просила визнати такі дії  Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації  неправомірними, зобов»язати останнього провести перерахунок належних їй допомог відповідно до вимог ст. 15  Закону України «Про державну допомогу сім»ям з дітьми»  у розмірі  прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до  6 років.  та виплатити   суму боргу  допомоги при народженні дитини в розмірі  1963,80 грн., допомоги по догляду  за дитиною  до досягнення  нею трирічного віку  за 2007 – 2008 р.р. у розмірі 7 487, 58 грн..  Також вважає, що такими діями   відповідача Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації їй завдано значної моральної шкоди, на відшкодування якої просила стягнути з останнього 5 000,00 грн.

У судовому засіданні позивач підтримала заявлений позов у повному обсязі.

Представник відповідача Управління праці та соціального захисту населення  Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, у судовому засіданні заперечував  з приводу заявлених позовних вимог. Просив відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що управління проводило позивачу виплати  одноразової допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною в розмірах визначених Верховною Радою України у законі  про Державний бюджет України  на відповідний календарний рік. Одночасно,  представник відповідача, посилаючись  на ст.ст. 99 , 100 КАС України зазначив, що позивачем  пропущено  строк звернення до  адміністративного суду. Вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Представник, залученого судом до участі у справі  співвідповідача  Київського міського центру  по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у судове засідання не з»явився, надіславши на адресу суду  свої заперечення. З огляду на викладене, врахувавши думку учасників судового розгляду справи, суд ухвалив провести розгляд справи за відсутності  представника відповідача Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Заслухавши думку  осіб, які брали участь у судовому розгляді справи,  дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір»ю  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою – АДРЕСА_1 і перебуває на обліку  в управлінні праці та соціального  захисту населення  Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації відповідно до  Закону України «Про державну допомогу  сім»ям з дітьми».

З 01.03. по ІНФОРМАЦІЯ_1   ОСОБА_1 призначено одноразову допомогу  при народженні та з 21.05.2007 року по 31.03.2010року  допомогу  по догляду за дитиною  до досягнення  нею трирічного віку  у  зв»язку з народженням  ІНФОРМАЦІЯ_1 сина  ОСОБА_4 відповідно до порядку  призначення  і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги  по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим у системі загальнообов»язкового державного соціального страхування, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2007 року №13.

Розмір призначеної ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку  призначено Управлінням праці та соціального захисту населення  з дотриманням  вимог ст. 56 Закону України «Про державний  бюджет України на 2007 рік» та Закону України «Про державну допомогу  сім»ям з дітьми» у розмірі, що дорівнює різниці між  50  відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім»ї  в розрахунку  на одну особу за попередні  шість місяців, але не менше 90 гривень для  незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого  для  працездатних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Згідно з частинами 1,2 статті 8 КАС України суди при вирішенні справи керуються принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

     Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з неналежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.  …  Пенсії, інші  види соціальних виплат та  допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум » визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком , визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім»ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендії та інших соціальних витрат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Відповідно до  змісту ст. 15 закону України « Про державну допомогу сім»ям з дітьми», допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі прожиткового мінімуму встановленого для дітей віком до  6 років.

Законом України «Про державний бюджет на  України на 2007 рік» розмір прожиткового мінімуму  для дітей  віком до  6 років на 2007 рік складав з 01.03 – 434,00 грн., з 01.04. – 463,00 грн., з 01.10 по  31.12. – 470,00 грн..

  Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі № 1-29/2007 № 6-рп-2007 ( справа про соціальні гарантії громадян ) визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними ), положення Закону України « Про Державний бюджет України на 2007 рік » абзац  3. ч. 2 ст. 56  щодо  встановлення  допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що визначається  як різниця між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім»ї з розрахунку на одну особу  за попередні шість місяців, але не менше  90 гривень  для незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму встановленого  Кабінетом Міністрів України та ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім»ям з дітьми».

22 травня 2008 року  Конституційний Суд України прийняв рішення №10-рп2008, яким було визнано неконституційними положення  Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення  змін до деяких  законодавчих актів України», а саме  пункт 25 розділу ІІ «Внесення змін до  деяких законодавчих  актів  України»  цього Закону щодо виключення  статтей 40 – 44 Закону України «Про загальнообов»язкове   державне соціальне страхування у зв»язку з тимчасовою втратою працездатності  та витратами, зумовленими  народженням та  похованням»

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії, соціальних допомог основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office( Cace 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає , що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов»язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов»язання містяться у законодавчому акті, який загалом  не має автоматичної прямої дії.  Така дія зазначеного  принципу пов»язана з іншим принципом – відповідальності  держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне  порушення  зобов»язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалив певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка сімей з дітьми, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних  законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

 Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 ( справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання ) зміст прав і свобод людини – це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її  існування і розвитку. Обсяг прав людини – це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод – це зменшення кола суб»єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод , тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є особою, що здійснює догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання  соціальної допомоги  по догляду за дитиною.

Наділивши матерів дітей, що здійснюють догляд  до досягнення ними трирічного віку соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов»язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є такими, що здійснюють догляд за дітьми до досягнення  ними трирічного віку, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв»язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов»язання держави забезпечити соціальний захист зазначеної категорії громадян.

       Поряд з цим, у справі « Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань.

          Суд вважає необхідним зазначити, що посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань судом не приймається до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов»язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно – правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка прямо передбачена законом.

За таких обставин, допомога, передбачена ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державну  допомогу сім»ям з дітьми»( в редакції від 21.11.1992 року з подальшими змінами та доповненнями), підлягала виплаті позивачу у період з  моменту народження дитини, а саме з  31  березня 2007 року по з1 грудня 2008 року включно.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності  суб»єктів владних повноважень  адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень  та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження  надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення  для прийняття рішення (вчинення дії);  4)  безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням  принципу  рівності  перед законом, запобігаючи  несправедливій  дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між  будь-якими  несприятливими наслідками для  прав, свобод та інтересів особи і  цілям, на досягнення  яких спрямоване це рішення (дія); 9)  з урахуванням права  особи на участь у процесі  прийняття  рішення; 10)  своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1,2 статті 71 КАС України кожна сторона  повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього ж Кодексу. В адміністративних справах про  протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта  владних повноважень обов»язок  щодо доказування правомірності  свого рішення, дії чи  бездіяльності покладається на  відповідача, якщо він заперечує  проти  адміністративного позову.

Представниками відповідачів не надано суду  достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування  правомірності своєї бездіяльності.

Статтею 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов  може бути подано в  межах строку  звернення  до адміністративного суду, встановленого цим  Кодексом або іншими законами.

Для  звернення до адміністративного суду за захистом  прав, свобод та  інтересів особи  встановлюється  річний строк, який, якщо не встановлено  інше, обчислюється  з дня, коли  особа дізналася або повинна  була дізнатися  про  порушення  своїх прав, свобод чи  інтересів.

Представники відповідачів не заявляли клопотання про  застосування строків  звернення до адміністративного суду при  вирішенні справи, а тому суд не має підстав для застосування строків звернення до адміністративного суду при вирішенні заявленого спору.

Позовні вимоги ОСОБА_1 у частині  відшкодування завданої їй моральної шкоди задоволенню не  підлягають з наступних підстав.

Статтею 95 Конституції України визначено, що  виключно законом про державний бюджет України визначаються  будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.  Міністерство  Праці та соціальної політики України, як  головний розпорядник  коштів, керуючись вимогами чинного законодавства, забезпечує  через місцеві органи праці та соціального захисту  населення виплату допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірах, визначених  Верховною Радою України у законі  про державний бюджет України на відповідний календарний рік.

Зважаючи на викладене, суд погоджується з думкою  представників відповідачів у справі, що управління  праці та соціального захисту населення не мало  підстав та повноважень для проведення перерахунку розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на користь позивача за  власною ініціативою, а звідси в діях відповідачів відсутня вина  у завданні  ОСОБА_1 моральних страждань з цього ж приводу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача підлягають задоволенню частково, шляхом зобов»язання Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації  призначити ОСОБА_1 одноразову допомогу при народженні дитини  та допомогу  по догляду за дитиною  відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 закону України «Про державну допомогу сім»ям з дітьми», якою передбачено розмір такої допомоги   у розмірі  прожиткового  мінімуму встановленого для дітей віком до 6 років, а  Київський  міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат  провести виплату  донарахованої допомоги.

 Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб»єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94,97,100, 158-163 КАС України, суд –

постановив:

позов задовольнити частково.

Зобов»язати Управління Праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації призначити ОСОБА_1 одноразову допомогу  при народженні дитини  та  допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, передбачену статтею 15 Закону України «Про державну допомогу  сім»ям з дітьми», у розмірі прожиткового мінімуму встановленого для дітей віком до 6 років, за період часу з  ІНФОРМАЦІЯ_1 по 31 грудня 2008 року включно.

Зобов»язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат провести  нарахування та  виплату, призначеної Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації,  ОСОБА_1 одноразової допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, передбачену статтею 15 Закону України «Про державну допомогу  сім»ям з дітьми», у розмірі прожиткового мінімуму встановленого для дітей віком до 6 років, за період часу з ІНФОРМАЦІЯ_1  по 31 грудня 2008 року включно.

Стягнути з Державного бюджету  України на користь ОСОБА_1 витрати  по сплаті судового збору в сумі 3 грн. 40 коп.

Виготовлення повного тексту постанови було  відкладено на 04 вересня 2009 року.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

    Суддя: