Справа №2а- 2540\09
П О С Т А Н О В А
Іменем України
23 вересня 2009 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Плахотнюк К.Г.
при секретарі Бондарук А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни»,
встановив:
14 серпня 2009 року позивач звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має статус «дитина війни», відповідно має право на пільги передбачені цим же Законом. Зокрема на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Однак Управлінням Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва не проводяться зазначені виплати, чим грубо порушуються його законні права на отримання щомісячної доплати до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.
Просив зобов»язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва перерахувати та виплатити пенсію з врахуванням доплати в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період часу 01.01.2006 року по 31.12.2008р, яка відповідно до наведеного нею розрахунку за зазначений період складає 3891, 90 грн., а також поновити пропущений нею строк для звернення до адміністративного суду.
У судове засідання позивач не з»явився, надав суду заяву з клопотанням про проведення судового розгляду справи за його відсутності. Просив задовольнити заявлені ним позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання не з»явилася. Суду надано письмове заперечення з проханням розглянути справу за відсутності представника відповідача. Відповідно до зазначених заперечень відповідач заперечує з приводу заявлених позовних вимог ОСОБА_2, зазначаючи, що Пенсійний фонд діяв у межах повноважень, наданих йому Законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема, представник відповідача зазначила, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансування виплат по цьому ж Закону проводиться з державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України. Разом з тим, статтею 110 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2006 та 2007 роки дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Представником відповідача також зазначено, що Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп2007, яким визнано неконституційними, зокрема положення пункту 12 статті 71 «Про державний бюджет України на 2007 рік» не має зворотної дії в часі, а тому зазначені положення Закону, якими зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» втратили чинність з моменту прийняття зазначеного рішення.
Разом з тим, представник відповідача, посилаючись на ст.ст. 99 , 100 КАС України зазначила, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду. Вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню у повному обсязі.
З огляду на те, що позивач та представник відповідача просили суд розглянути справу за їх відсутності, суд ухвалив провести судовий розгляд справи за відсутності сторін.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва та отримує пенсію за віком.
Відповідно до ст. 1 Закону України « Про соціальний захист дітей війни » дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Позивач ОСОБА_1 має статус «дитина війни», а за правилами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно останній має право на щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2006 року.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з неналежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Статтею 7 Закону України « Про соціальний захист дітей війни » фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України.
Однак п.12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі № 1-29/2007 № 6-рп-2007 ( справа про соціальні гарантії громадян ) визнано такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними ), положення Закону України « Пор Державний бюджет України на 2007 рік » пункту 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни » , з урахуванням статті 111 цього Закону. Зазначеним рішенням Конституційний Суд України визначив правову позицію, згідно з якою Законом України про державний бюджет України, який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України.
Оскільки предмет Закону про Державний бюджет України чітко визначений в Конституції України, Бюджетному кодексі України, Конституційний Суд України відзначив, що цей Закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов»язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими Законами України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов»язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Виходячи з пріоритетності Законів над підзаконними актами, при вирішенні заявленого спору слід застосовувати норми Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office( Cace 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає , що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов»язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов»язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов»язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов»язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалив певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесені змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 ( справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання ) зміст прав і свобод людини – це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини – це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
На час звернення позивача до суду, нарахування позивачу доплати до пенсії в сумі 30% від мінімальної пенсії за віком відповідачем не проведено.
Щодо встановлення періоду для нарахування надбавки суд зазначає наступне.
По-перше, щодо позовних вимог з 01.01.2006 р. по 31.12.2007 р. суд вважає необхідним зазначити, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів, який статтею 99 КАС України встановлений в 1 рік. Оскільки, Закон України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року був надрукований в офіційних виданнях „Голос України” 2004 року (№427) від 28.12.2004 року та „Урядовий кур’єр” 2004 (№244) від 22.12.2004 року, був оприлюднений, а тому позивач мав можливість отримати необхідний обсяг інформації щодо своїх прав згідно вказаного закону. Відповідно до п.1 статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін. Як свідчать пояснення представника відповідача, останній наполягає на застосуванні строку позовної давності.
Позивач просить поновити пропущений ним строк позовної давності, посилаючись на свою необізнаність. Разом з тим, у своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що про факт порушення його прав йому стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі у зв»язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення 09 липня 2007 року.
На думку суду, зазначені вище закони України, якими було порушено права позивача, а у подальшому відновленні рішенням Конституційного Суду України, достатньо були висвітлені у засобах масової інформації, однак звернення останньої до суду тільки 01.04..2009 року було зроблено з порушенням строку позовної давності, визначеного ч. 2 ст. 99 КАС України.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 пропустив строк на звернення до адміністративного суду після того, як йому вже стало відомо про порушення відповідачем його прав на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», підтверджень поважності причин пропуску строку позовної давності суду не надав, на застосуванні строків позовної давності наполягає представник відповідача, відповідно у суду відсутні підстави для поновлення пропущеного позивачем строку для звернення до адміністративного суду тільки з тих підстав, що йому не було відомо про порушення його ж прав, починаючи з 01.01.2006 року.
Тому, позивач має право на нарахування тільки за період з 22 травня 2008 року по 31.12.2008 р. на підставі положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції, що діяла до 01.01.2008 р.
Разом з тим, позовні вимоги позивача в частині проведення індексації сум, які підлягають до виплати з урахуванням інфляції, що мала місце протягом періоду за який необхідно провести нарахування та виплату надбавки до пенсії з посиланням на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв»язку з порушенням строків їх виплати, не підлягають задоволенню , оскільки на виконання зазначеного закону підлягають індексації тільки ті доходи, що були нараховані, однак не виплачені.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб»єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов»язати Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 22.05.2008 до 31.12.2008 р. відповідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 107-VI від 28.12.2007), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність, встановленого законом на 2008 рік.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 грн. 40 коп.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: