ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/2694/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Тищенко А.І., судді Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2017 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1. Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа"

2. Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго"

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

1. Державне підприємство "Енергоринок"

2. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання недійсним договору,

за участю:

позивача: Семенчук М.А. (довіреність від 26.12.17)

третьої особи-1: Стилик О.Ю. (довіреність 29.01.18),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Національне антикорупційне бюро України (далі - позивач), уточнивши свої вимоги, просило визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014 № 651214/42, який укладено між Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" (далі-відповідач-1), Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (далі-відповідач-2) та Державним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (далі-відповідач-3).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, а тому він не відповідає вимогам статті 228 Цивільного кодексу України, а також його укладено з порушенням вимог частини другої статті 151, статті 26 Закону України "Про електроенергетику", п.6.3 Правил користування електричною енергією, оскільки сторонами при укладенні договору було змінено встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію. Відтак позивач вважає, що договір є незаконним та підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2017, позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018, вказане рішення суду змінено в мотивувальній частині з викладенням мотивувальної частини у редакції постанови суду апеляційної інстанції, в іншій частині вказане рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач-3 просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач-3 посилався на те, що спірний договір не містить дефектів, які визначені статтею 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки сторони вчиняючи його дотрималися вимог, які передбачені законодавством. Також скаржник посилається на те, що спірний договір не призводить до заміни кредитора в договорі про постачання електричної енергії, а лише змінює кредитора в окремому простроченому зобов'язанні з оплати заборгованості за спожиту електроенергію, яка розстрочена на підставі ухвал господарського суду Запорізької області у відповідних справах, із збереженням обсягу прав та обов'язків за договором про постачання електричної енергії для його сторін, тобто спірний договір не порушує правовий режим оплати грошових коштів за спожиту електроенергію. Відповідач-3 зазначає, що позивачем не доведено, що оспорюваний договір порушує інтереси держави, а також відсутній вирок суду у кримінальній справі, який би вказував на вину сторін за спірним правочином.

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Енергоринок" (далі-третя особа-1) вказує на те, що спірний договір укладено з порушенням вимог статей 151, 26 Закону України "Про електроенергетику", ст.ст.514, 515 ЦК України, що є безумовною підставою для визнання його недійсним, оскільки він створює передумови до нанесення шкоди інтересам держави шляхом штучного нарощування заборгованості перед третьою особою-1. У зв'язку з чим просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права були прийняті судові рішення, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.07.2000 між Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (постачальник) та Казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат", правонаступником якого є відповідач-3 (споживач) було укладено договір на користування електричною енергією № 76/199, згідно з умовами якого постачальник зобов'язався відпускати електричну енергію споживачу, а споживач оплачувати постачальнику вартість використаної електричної енергії та виконувати інші умови, визначені вказаним договором.

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються по діючим тарифам у відповідності до тарифних груп споживачів (додатки 2.1, 2.2).

Пунктом 8.4 договору передбачено, що з питань розрахунків за електроенергію, не визначених вказаним договором, сторони керуються чинним законодавством, постановами Кабінету Міністрів України, Указами Президента, нормативними актами (роз'ясненнями) Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України (НКРЕ) та іншими законодавчими документами.

Судами встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем-3 своїх зобов'язань за вказаним договором щодо оплати спожитої електричної енергії у останнього утворилась заборгованість перед постачальником у розмірі 114 263 595,75 грн.

Також встановлено, що 22.12.2014 між відповідачем-2 (первісний кредитор), відповідачем-1 (новий кредитор) та відповідачем-3 (боржник) було укладено договір про відступлення права вимоги № 651214/42, за умовами п.1.1 якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника щодо заборгованості за договором на користування електричною енергією від 01.07.2000 № 76/199, яка розстрочена на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 18.11.2013 по справі № 10/339/10, ухвали Господарського суду Запорізької області від 21.11.2013 по справі № 13/5009/5894/11-20/5009/5894/11, за договором про самостійне виконання рішення суду № 1114 від 03.12.2013, укладеного між боржником та первісним кредитором на загальну суму 114 263 595,75 грн.

Згідно з пунктом 1.2 спірного договору до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договорів, рішень та ухвал Господарського суду Запорізької області.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.5 спірного договору первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують право вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для його здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання цього договору, а новий кредитор за відступлення права вимоги сплачує суму у розмірі 114 363 595,75 грн. первісному кредиторові у повному обсязі до 31.12.2018.

Пунктом 2.4 спірного договору визначено, що у разі отримання первісним кредитором грошових коштів від боржника в рахунок погашення ним заборгованості за договором після набуття новим кредитором права вимоги за цим договором, первісний від 01.07.2000 кредитор зобов'язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок нового кредитора.

Згідно з пунктом 2.7 спірного договору умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником перед новим кредитором визначаються договором про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги.

23.12.2014 між відповідачем-1 та Державним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат" було укладено договір № 43 про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 № 651214/42, за умовами якого відповідач-2 передає (відступає), а відповідач-1 приймає на себе право вимоги до Державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" заборгованості за договором на користування електричною енергією від 01.07.2000 № 76/199, яка розстрочена на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 18.11.2013 по справі № 10/339/10, ухвали Господарського суду Запорізької області від 21.11.2013 по справі № 13/5009/5894/11-20/5009/5894/11, за договором про самостійне виконання рішення суду № 1114 від 03.12.2013, укладеного між боржником та первісним кредитором на загальну суму 114 263 595,75 грн.

Пунктами 3.2, 3.3 договору № 43 передбачено, що Державне підприємство "Запорізький титано-магнієвий комбінат" зобов'язується виконати відповідачу-1 на підставі цього договору зобов'язання за договором від 01.07.2000 № 76/199 у сумі 50 000 000,00 грн. Порядок виконання Державним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат" перед відповідачем-1 грошового зобов'язання, передбаченого в п.3.2 цього договору, визначено у пункті 3.3 договору, відповідно до якого Державне підприємство "Запорізький титано-магнієвий комбінат" сплачує відповідачу-1 борг у сумі 50 000 000,00 грн. до 23.12.2014.

Судами встановлено, що Державне підприємство "Запорізький титано-магнієвий комбінат" сплатило відповідачу-1 грошові кошти у розмірі 50 000 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 23.12.2014 № 65494, № 35496, проте відповідач-1 грошові зобов'язання перед відповідачем-2 за договором від 22.12.2014 № 651214/42 не виконав.

Апеляційним судом встановлено, що умовами спірного договору та договору №43 про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги №651214/42 від 22.12.2014 визначено зобов'язання відповідача-3 сплатити заборгованість за поставлену відповідачем-2 електричну енергію не постачальнику, а іншій особі - відповідачу-1 та за умовами договору № 43 зобов'язання з оплати частини заборгованості у розмірі 64 263 595,75 грн. припиняється відповідачем-1 прощенням боргу на вказану суму.

При цьому апеляційним судом встановлено, що виконання відповідачем-3 зобов'язання за спірним договором не є тотожним виконання зобов'язання за договором від 01.07.2000 №76/199, оскільки метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача, за відсутності будь-яких посередників, на рахунок із спеціальним режимом використання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір було укладено з порушенням чинного законодавства, оскільки до відповідача-1 не могло перейти право вимоги за договором на користування електричною енергією від 01.07.2000 № 76/199 у сумі 114 263 595,75 грн. на тих самих умовах, що існували на момент укладення спірного правочину. При цьому суд першої інстанції вказав на те, що позивачем не доведено, що спірний договір суперечить інтересам держави, які визначені ч.3 ст.228 ЦК України.

Змінюючи мотивувальну частину вказаного рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін по суті, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією, порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електроенергії і енергетичної безпеки, а відтак наявні підстави для визнання недійсним спірного договору з огляду на приписи частини третьої статті 228 ЦК України. З іншими правовими висновками суду першої інстанції про визнання недійсним спірного правочину апеляційний суд погодився.

Підстави для скасування постанови апеляційної інстанції відсутні з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 наведеного Кодексу передбачено, що: зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною третьою статті 228 вказаного Кодексу унормовано, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Пунктом 1 частини першої статті 512 наведеного Кодексу встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 514 зазначеного Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною третьою статті 151 Закону України "Про електроенеретику" встановлено, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Відповідно до частини восьмої статті 26 вказаного Закону споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2000 № 1136, встановлено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку. Аналогічний припис міститься у п.6.2 Правил користування електричною енергією, які затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики від 31.07.1996 № 28.

Пунктом 6.3 вказаних Правил унормовано, що оплата вартості електричної постачальнику за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Пунктом 10 договору від 01.07.2000 № 76/199 визначено розрахункові рахунки для оплати активної та реактивної електроенергії, для оплати підвищеної плати за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, пені, прихованої потужності.

Встановивши, що при виникненні правовідносин щодо постачання електроенергії статус споживача та постачальника є пов'язаним з відповідними суб'єктами господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про переведення боргу, оскільки внаслідок вчинення такого правочину новий боржник не стає споживачем електричної енергії, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірний договір є недійсним, оскільки відповідачі укладаючи спірний правочин порушили вказане законодавство щодо обов'язків боржника сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику та сплати грошових коштів на рахунок, номер якого відображений у договорі від 01.07.2000 № 76/199.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що грошові кошти за спожиту електроенергію отримуються відповідачем-1, який не є постачальником електроенергії, проте взяв на себе зобов'язання зі сплати коштів за відступлене право вимоги за спірним договором, тобто з іншого цільового призначення коштів, ніж того, що підлягає сплаті постачальнику відповідно до вимог законодавства. При цьому мета вчинення спірного правочину завідомо суперечила інтересам держави і суспільства, оскільки він був спрямований на те, щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" і Правилами користування електричною енергією, порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що призведе до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано послався на те, що наявність відповідних намірів у відповідачів при укладенні спірного правочину було очевидним, оскільки вони усвідомлювали протиправність переведення боргу у спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули настання певних наслідків, що вказувало на наявність ознак для застосування частини третьою статті 228 ЦК України до спірних правовідносин щодо визнання недійсним правочину.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Посилання відповідача-3 на те, що спірний договір не містить дефектів, які визначені статтею 514 ЦК України, оскільки сторони вчиняючи його дотрималися вимог, які передбачені законодавством, є безпідставними та висновків апеляційного суду не спростовують.

Доводи скаржника про те, що спірний договір не призводить до заміни кредитора в договорі про постачання електричної енергії, а лише змінює кредитора в окремому простроченому зобов'язанні з оплати заборгованості за спожиту електроенергію, яка розстрочена на підставі ухвал господарського суду Запорізької області у наведених справах, із збереженням обсягу прав та обов'язків за договором про постачання електричної енергії для його сторін, тобто спірний договір не порушує правовий режим оплати грошових коштів за спожиту електроенергію, були предметом дослідження в апеляційному суді, який дав їм належну оцінку та відхилив з огляду на безпідставність. Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на положеннях наведених норм права.

Твердження відповідача-3 про те, що позивачем не доведено, що спірний договір порушує інтереси держави, а також відсутній вирок суду у кримінальній справі, який би вказував на вину сторін за спірним правочином, відхиляються, так як згідно частини третьої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведеним вище у сукупності спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзивів на касаційну скаргу знайшли своє підтвердження.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на відповідача-3.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у справі Господарського суду міста Києва №910/2694/16, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов