РІШЕННЯ

іменем України

26 квітня 2018 рокуСправа №451/1589/17

Провадження № 2/451/251/18

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого-судді Мулявка О.В.

з участю секретаря судового засідання Кормилюк Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Радехові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року до суду із позовною заявою звернулася ОСОБА_1, відповідно до вимог якої, просить визнати за нею право власності на новозбудований об’єкт нерухомого майна - житловий одноповерховий будинок площею 138,2м.кв., що знаходиться в м.Радехів по вулиці Луковій,24.

У ході розгляду справи, позивач, подавши письмову заяву, змінила підстави вимог, що в повній мірі кореспондує вимогам ст.49 ЦПК України та просить визнати за нею право власності на житловий одноповерховий будинок площею 138,2м.кв., що знаходиться в м.Радехів по вулиці Луковій,24 (а.с.71-72).

В обґрунтування позову посилається на обставини, що 22.01.1977 року між нею та відповідачем - ОСОБА_2, був укладений шлюб.

З метою будівництва будинку, яке ми запланували, ОСОБА_2 звернувся до виконкому Радехівської міської ради народних депутатів про виділення йому земельної ділянки під будівництво житла, відповідно до чого 14.03.1978 року було прийняте рішення №24 про виділення земельної ділянки під будівництво ОСОБА_2 в м.Радехові на вулиці Луковій, 39 площею 600 м.кв..

У 1978 році відповідач отримав план земельної ділянки для забудови та виготовив проект будівництва.

З того часу позивач за свої особисті кошти та фінанси, надані її батьком, активно здійснювала закупівлю будівельних матеріалів та накопичувала їх для майбутнього будівництва житла.

05.10.1981 року між ОСОБА_2 та відділом комунального господарства виконкому міської ради був укладений договір про передачу в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку.

Починаючи з 1980 року між позивачем і відповідачем постійно почали виникати непорозуміння і фактично шлюб між ними розпався.

Поряд з цим, позивач розпочала будівництво житлового будинку та в досить короткий термін, за наявності допомоги від батьків, завершила зведення нерухомого майна та оселилася у такому в 1982 році.

Оскільки в питанні належності права власності на спірне будинковолодіння між нею та відповідачем не має, вважає за необхідне звернутися за захистом свого невизнаного права до суду.

Позивач у судове засідання не з’явилася. Надавши до суду заяву, із підтриманням вимог, клопотала про розгляд справи за її відсутності (а.с.81). Позов просить задоволити.

Також і відповідач – ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився. Скерував до суду заяву, із визнанням позовних вимог, просив розгляд справи здійснити за його відсутності (а.с.62-63).

Із врахуванням наведеного, на підставі ч.4 ст.223 та ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи проведено без участі сторін, без застосування фіксування судового засідання технічними засобами та на підставі представлених суду доказів.

Розглянувши подані учасниками справи заяви та дослідивши подані ними документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст.13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі ст.ст.12,81,82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, окрім іншого - визнання права.

Так, судом встановлено, що 22 січня 1977 року виконавчим комітетом Куликівської сільської ради Радехівського району було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про що здійснено актовий запис №02 (а.с.9).

Відповідно до рішення виконкому Радехівської міської ради народних депутатів №24 від 14.03.1978 року ОСОБА_2 виділено земельну ділянку під будівництво житлового будинку в м.Радехові на вулиці Луковій, 39 площею 600 м.кв. (а.с.11) та в подальшому цю ділянку передано у безстрокове користування (а.с.15).

Як визначається із даних будівельного паспорта земельної ділянки №39 по вулиці Луковій у м.Радехів, такий виготовлено у 1978 році на ім’я ОСОБА_2 (а.с.22-23).

Із копій документів на придбання будівельних матеріалів та договорів щодо надання комунальних послуг констатується, що такі виписані на ім’я батька позивача (а.с.7), а також на саму позивачку (а.с.30-47).

Із копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії І-СГ №375802 вбачається, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано (а.с.10).

Відповідно до принципів майнового права, захист права власності здійснюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.48 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва і діяли до вступу в дію Цивільного кодексу Української РСР 18.07.1963 року №1540-ІV.

Зокрема за вказаними Указом і постановою підставою виникнення права власності на житловий будинок був сам факт збудування цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію.

Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши правову позицію у постанові від 18.12.2013 року у справі №6-137цс13.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч.4 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Відповідно до наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року №127 «Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна», не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 РОКУ.

У відповідності до Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них..., який затверджено Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства 13.06.2012 року №304, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Окрім даних про нерухоме майно (розташування, площі тощо) – садибний (індивідуальний) житловий будинок №24, що розташований по вулиці Луковій у м.Радехів, зазначених у технічному паспорті, виданому 18.10.2017 році КП ЛОР «Червоноградське МБТІ», у даному документі значиться також і рік побудови такого – 1981 (а.с.24-29).

Згідно даних, викладених у довідці КП ЛОР «Червоноградське МБТІ» №1531 від 06.03.2018 року, відомості про реєстрацію будинку №24 по вул.Луковій у м.Радехів на праві власності, відсутні (а.с.68).

У відповідності до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Також, суд зауважує, що відповідач визнав повністю заявлений стороною позивача позов, шляхом подання суду у письмовій формі відповідної заяви (а.с.62).

В силу вимог ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке ж право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За таких обставин, на переконання суду, визнання позову відповідачем є його процесуальним правом, передбаченим процесуальним законодавством у статтях 49 та 206 ЦПК України і таким правом щодо предмета спору такий розпоряджається на власний розсуд.

Судом встановлено, що відповідач, який підписав заяву про визнання позову, не обмежений у повноваженнях на вчинення такої процесуальної дії.

Судом також встановлено, що визнання відповідачем позову жодним чином не суперечить закону, а також жодним чином не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

За таких обставин суд не вбачає правових підстав для постановлення ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовження судового розгляду.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання права власності є законними та обґрунтованими і, відповідно такими, що підлягають до задоволення.

У розумінні вимог ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне із відповідача на користь позивача стягнути понесені нею судові витрати.

Керуючись ст.ст.10,12,13,81,89,141,258-259,263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності житловий одноповерховий будинок №24 площею 138,2м.кв., що знаходиться по вулиці Луковій в м.Радехові Львівської області.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки м.Радехів, вул.Лукова,24 640 гривень понесених нею судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання через Радехівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

ГоловуючийОСОБА_4