Постанова

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 757/59992/16ц

провадження № 61-1780св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

ОлійникА. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року у складі судді Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2017 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її розгляду.

Суд першої інстанції у вказаній ухвалі зазначив, що відповідно до частини третьої статті 122 ЦПК України у редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року) судом зроблено запит до Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України у м. Києві та Київській області щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача та 10 січня 2017 року отримано відповідь, що відповідач ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Позовна заява подана та оформлена відповідно до вимог, установлених статтями 119, 120 ЦПК України 2004 року, підстав для відмови у відкритті провадження у справі не встановлено, тому суд дійшов висновку про відкриття провадження у вказаній справі.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник відповідача у липні 2017 року подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2017 року та направити справу до належного суду, оскільки справа не підсудна Печерському районному суду м. Києва з тих підстав, що відповідач проживає у Дарницькому районі м. Києва.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4 на підставі довіреності, відхилено. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи апеляційну скаргу, виходив з того, що відповідно до частини третьої статті 122 ЦПК України 2004 року у разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому ЦПК України 2004 року, вказана фізична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Відповідно до довідки Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві відповідач ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що територіально відноситься до Печерського району м. Києва (а.с. 21). Інших даних про зареєстроване місце проживання чи зареєстроване місце перебування відповідача матеріали справи не містять та на момент відкриття провадження у справі суду не були відомі.

У матеріалах справи наявна довіреність, на підставі якої ОСОБА_5 представляє інтереси ОСОБА_4, яка посвідчена 27 лютого 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та у якій місцем реєстрації відповідача зазначено адресу АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги про те, що справа не підсудна Печерському районному суду м. Києва, оскільки ОСОБА_4 у вказаному районі м. Києва не проживає, не заслуговують на увагу, оскільки доказів на підтвердження реєстрації місця проживання чи місця перебування у будь-якому іншому районі м. Києва в порядку, передбаченому статтями 10, 60 ЦПК України, відповідачем не надано.

У листопаді 2017 року представник відповідача ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2017 року та направити справу до належного суду, оскільки справа не підсудна Печерському районному суду м. Києва, відповідач проживає у Дарницькому районі м. Києва.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2017 року.

Відмовляючи у відкритті провадження, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_4 вже звертався до суду апеляційної інстанції через свого представника на вказану ухвалу суду першої інстанції, за наслідком розгляду якої ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року її було відхилено, ухвалу суду першої інстанції - залишено без змін. Тому суд, керуючись пунктом 3 частини третьою статті 297 ЦПК України 2004 року, відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки у справі є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи.

06 грудня 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати постановлену ухвалу та направити справу для подальшого розгляду до апеляційного суду.

22 січня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4

15 січня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

20 лютого 2018 року до Верховного Суду найшов відзив Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд неправомірно відмовив у відкритті провадження, оскільки ОСОБА_4, попередньо звертаючись до суду оскаржував рішення суду з інших підстав, тому суд апеляційної інстанції обмежив передбачене Конституцією України право на судовий захист.

Усупереч вимогам статей 303, 315, 316 ЦПК України 2004 року апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм процесуального права уваги не звернув, у достатній мірі не перевірив доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі та помилково постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають установленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідач вже звертався до суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції з тих самих підстав.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі також у випадках, якщо: є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

Із матеріалів справи встановлено, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ПАТ «ДельтаБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Із поданої у липні 2017 року представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 апеляційної скарги вбачається, що підставою оскарження ухвали суду першої інстанції було помилкове визначення підсудності розгляду вказаної справи Печерським районним судом, тому просив направити справу до Дарницького районного суду м. Києва (а. с. 41, 42).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, який на підставі довіреності діє в інтересах ОСОБА_4, відхилено. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2017 року залишено без змін.

У листопаді 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2017 року, із якої вбачається, що підставою оскарження вказаної ухвали суду першої інстанції було помилкове визначення підсудності розгляду вказаної справи Печерським районним судом, тому просив направити справу до Дарницького районного суду м. Києва (а. с. 84).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційної скаргою ОСОБА_5 - представника ОСОБА_4 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва.

Подані апеляційні скарги представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 містять аналогічні підстави оскарження і є ідентичними за своїм змістом.

Оскільки апеляційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 вже була предметом судового розгляду, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 297 ЦПК України 2004 року.

За встановлених обставин доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про порушення його права на судовий захист, яке обмежив апеляційний суд, є необґрунтованими.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить статтю 6 Конвенції як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співрозмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (Ashingdane v. the United Kingdom).

Залишаючи касаційну скаргу без задоволення, суд касаційної інстанції виходить з того, що у конкретній справі не порушено право ОСОБА_4 на доступ до суду, оскільки право на звернення до суду за захистом здійснюється в порядку встановленому цивільним процесуальним законом. Відмова у відкритті апеляційного провадження за обставин, які зазначено вище, не є порушенням права на доступ до суду, не перешкоджає розгляду справи по суті та її вирішенню.

Посилання в касаційній скарзі на обмеження апеляційним судом права ОСОБА_4 на доступ до суду є необґрунтованими, оскільки відмова у відкритті апеляційного провадження із вказаних вище підстав відповідає вимогам цивільного процесуального закону і не спотворює сутність права на доступ до суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик