Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 162/941/16-ц

провадження № 61-14862св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: КратаВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Луцький національний технічний університет,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Волинської області від 22 лютого 2017 року у складі судді: Матвійчук Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року в позові ОСОБА_4 до Луцького національного технічного університету (далі - ЛНТУ) про поновлення строку для звернення до суду, про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення моральної шкоди відмовлено.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся із апеляційною скаргою на рішення суду.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 06 січня 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків - сплати судового збору. Ухвала мотивована тим, що судове рішення оскаржується повністю, тому в частині вимоги про відшкодування моральної шкоди апеляційна скарга має бути оплачена судовим збором.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 22 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року визнано неподаною і повернуто особі, яка її подала. Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_4 не усунув недоліки, які визначені в ухвалі про залишення скарги без руху.

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся із касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду Волинської області від 22 лютого 2017 року, в якій просить оскаржену ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд зробив неправильний висновок про необхідність сплати судового збору. Оскільки ОСОБА_4 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2017 року ЛНТУ через свого представника адвоката ОСОБА_5, надав заперечення на касаційну скаргу, в яких просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржену ухвалу залишити без змін. Заперечення мотивовані тим, що позивач заявив декілька позовних вимог, у тому числі й відшкодування моральної шкоди. На підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не передбачено звільнення від сплати судового збору позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. За вимогу про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_4 має сплатити судовий збір на загальних підставах.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Тлумачення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги) свідчить, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

ОСОБА_4 заявив наступні вимоги: про поновлення строку для звернення до суду, про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення моральної шкоди.

Таких чином, правильним є висновок апеляційного суду про те, що позивач, на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не звільнений від сплати судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди. І судовий збір у цій частині ОСОБА_4 необхідно сплатити на загальних підставах.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 6 грудня 2007 року).

Оскільки недоліки, які визначені ухвалою апеляційного суду Волинської області від 06 січня 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху, ОСОБА_4 не усунуті, а саме - не сплачено судовий збір за вимогу про відшкодування моральної шкоди, то апеляційний суд обґрунтовано визнав неподаною та повернув апеляційну скаргу ОСОБА_4

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена ухвала постановлена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду Волинської області від 22 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель